Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 3

Король хотів іти на Ба­ту­рин, де сто­яв Бру­хо­вецький з го­лов­ним ко­зацьким військом, але ко­ролівські пос­ланці довіда­лись, що в Ба­ту­рині ве­ли­ка твер­ди­ня і ба­га­то війська. Ко­роль по­ки­нув Ба­ту­рин і ру­шив на Пу­тивль. Тут По­ля­ки довіда­лись, що ту­ди прий­шло свіже мос­ковське військо, і ко­роль по­вер­нув до Глу­хо­ва.

Глухів був край­ній ук­раїнський го­род, не­да­ле­ко од гра­ниці мос­ковсько­го царст­ва. Взяв­ши Глухів, ко­роль міг набігти на мос­ковське царст­во. Він звелів взя­ти Глухів. Став­ши ста­ном за кілька верс­тов од Глу­хо­ва, ко­роль звелів Чер­нецько­му з пішим військом та з гар­ма­та­ми йти на прис­туп.

Кругом Глу­хо­ва йшли два ва­ли і два ро­ви. Ко­за­ки поп­ра­ви­ли вал і бу­ли го­тові би­тись на смерть. В го­роді бу­ли ко­за­ки глухівської сотні під ру­кою Дво­рецько­го і ге­не­рально­го судді Жи­во­товсько­го, бу­ло тро­хи мос­ковсько­го війська. В го­род збіглося ба­га­то лю­дей з око­лиці, щоб схо­ва­тись од По­ляків. Чер­нецький підсту­пив під го­род. По­ля­ки з трьох боків вда­ри­ли на Глухів. Про­ти са­мих воріт во­ни на­си­па­ли ша­нець, пос­та­ви­ли на йо­го гар­ма­ти і по­ча­ли ки­да­ти в го­род кулі. Піше військо з двох боків полізло на ва­ли. Ко­за­ки од­би­лись од По­ляків, вис­ко­чи­ли за ва­ли і прог­на­ли їх. Тоді ко­роль звелів підко­па­тись під го­род. По­ля­ки по­ча­ли підко­пу­ва­тись під зем­лею дво­ма ру­ка­ва­ми: один ру­кав ве­ли під од­ну бра­му, а дру­гий під дру­гу бра­му. Во­ни хотіли нак­лас­ти в ті ру­ка­ви по­ро­ху й зірва­ти бра­ми та ва­ли і че­рез зірва­не місце ки­ну­тись в го­род. Як ру­ка­ви бу­ли вже го­тові, По­ля­ки вко­ти­ли ту­ди кільки де­сятків бо­чок по­ро­ху. В од­но­му ру­каві за­па­ли­ли по­рох. Зірва­ли од­ну бра­му і част­ку ва­ла. В про­ло­ма­не місце на ва­лу ки­ну­лась польська піхо­та. По­ля­ки лізли на вал, вти­ка­ли там польські зна­ме­на, ру­ба­ли час­токіл, але ко­за­ки ски­да­ли їх з ва­ла в рів. По­ля­ки летіли сторч. Ко­за­ки стрі­ля­ли на них звер­ху з руш­ниць. Ті що повтіка­ли, роз­ка­зу­ва­ли, що во­ни че­рез час­токіл ба­чи­ли дру­гий та­кий са­мий вал, кот­рий бу­ло труд­но взя­ти, так як і пер­ший. Ти­ся­ча По­ляків бу­ла вби­та на ва­лах, і во­ни мусили одс­ту­пи­тись.

В дру­го­му ру­каві під зем­лею не за­па­лився по­рох, а ті ко­за­ки, що сто­яли ко­ло ва­лу і бу­ли напо­го­тові ки­ну­тись в про­ло­ма­не по­ро­хом місце, сто­яли, кри­ча­ли та стрі­ля­ли на вітер: навпісля ви­яви­лось, що ті Те­те­рині ко­за­ки змо­ви­лись з глухівськи­ми ко­за­ка­ми, щоб не­ дати по­ля­кам влізти в го­род.

Приступ на го­род не вдався. Нас­та­ла ніч. Вда­ри­ли страшні мо­ро­зи. По­ля­кам при­хо­ди­лось кру­то од хо­ло­ду й го­ло­ду. Ква­тир не бу­ло, не ста­ва­ло й хліба. Прий­шла звістка, що Бру­хо­вец­ький з своїми ко­за­ка­ми та з Мос­ка­ля­ми нас­ту­пає з Ба­ту­ри­на і хо­че вда­ри­ти на По­ляків збо­ку. Ко­ро­леві прий­шлось ки­да­ти Глухів і йти на Бру­хо­вецько­го. По­ля­ки день і ніч дер­жа­ли зап­ря­же­них коней і Бру­хо­вецький з мос­ковським воєво­дою Ро­мо­да­новським стрілися з По­ля­ка­ми. За­кипіла бит­ва. По­ля­ки не всто­яли і по­вер­ну­ли на Нов­го­род-Сіверський. Ро­мо­да­новський пус­тився за ни­ми і дог­нав в Пи­рогівці на пе­ре­возі че­рез Дес­ну. Лід по­чав роз­та­ва­ти і став уже крих­кий. По­ля­ки на­си­лу встиг­ли пе­рес­ко­чи­ти че­рез Дес­ну і ко­роль пішов в Нов­го­род-Сіверський. В Нов­го­роді-Сіверсько­му не пус­ти­ли По­ляків. Тоді ко­роль одділив собі част­ку війська і пішов у Лит­ву, а Чер­нецько­му та Собєско­му звелів вес­ти дру­гу по­ло­ви­ну війська на­зад за Дніпро, в Те­те­ри­ну гетьман­щи­ну, де вже по­ча­лося повс­тан­ня про­ти По­ляків та Те­тері.

В той час По­ля­ки дізна­лись, що під Глу­хо­вом Те­те­рин ко­зацький пол­ков­ник Бо­гун зра­див По­ляків і пе­ре­ка­зу­вав Глухівцям все, що за­ду­му­ва­ли на війні По­ля­ки. По­ля­ки дізна­лись, що Бо­гун змо­вився з Бру­хо­вецьким і з Мос­ка­ля­ми на­пас­ти на ко­ро­ля са­ме тоді, як він мав пе­ре­во­зи­ти військо че­рез Дес­ну. По­ля­ки при­су­ди­ли Бо­гу­на на смерть і розст­ріля­ли йо­го. В той час як Бо­гун за­ду­мав зра­ди­ти По­ляків під Глу­хо­вом і пе­ре­да­тись мос­ковсько­му ца­реві та Бру­хо­вецько­му, в той час в Глу­хові Бру­хо­вецько­го ко­за­ки хотіли зра­ди­ти ца­ря і пе­ре­да­тись ко­ро­леві. Во­ни по­са­ди­ли мос­ковсько­го воєво­ду Ло­пу­хі­на в тюр­му і за­си­па­ли зем­лею жи­ви­ми тридцять Москалів. Глухівський про­то­поп Шмат­ковський на си­лу вго­во­рив ко­заків зіста­тись вірни­ми ца­реві і не ­зачіпа­ти мос­ковсько­го війська. Не­щасні ко­за­ки зовсім бу­ли збиті з пан­те­ли­ку ца­рем, ко­ро­лем та дво­ма гетьма­на­ми, котрі шар­па­ли кож­ний до се­бе не­щас­ну Ук­раїну.

В той час, як ко­роль з військом сто­яв під Глу­хо­вом, Те­те­ря йшов до йо­го з своїми ко­за­ка­ми на поміч. Він забирав по до­розі не­ве­личкі го­род­ки та місточ­ка. Одні од­да­ва­лись йо­му самі са­мохіть, другі бо­ялись Те­тері і од­чи­ня­ли пе­ред Те­те­рею во­ро­та; він по­вер­нув од Лох­виці на Га­дяч, але в Гадячі бу­ло ба­га­то війська. Те­те­ря бо­явся бра­ти йо­го прис­ту­пом і по­вер­нув на Глухів. Під Глу­хо­вом він уже не зас­тав ко­ро­ля. Ко­роль пішов з військом в Лит­ву. Те­те­ря з Чер­нецьким вер­ну­лись на­зад че­рез Дніпро в київську Ук­раїну.

Так скінчився похід ко­ро­ля Яна Ка­зиміра на Східну Ук­раїну. Він не по­вер­нув її до Польщі і тільки зруй­ну­вав ба­га­то сіл та го­родів і на­ро­бив ба­га­то ли­ха в Пол­тав­щині та Чер­нігівщині. Як тільки вий­шли звідтіль По­ля­ки, мос­ковські воєво­ди по­ча­ли ка­ра­ти ті го­ро­ди, котрі по добрій волі од­да­лись ко­ро­леві. З Пе­ре­яс­ла­ва вий­шло чотири ти­сячі Москалів на Во­ронків і по­ча­ли ка­ра­ти їх, за те, що во­ни од­да­лись ко­ро­леві; звідтіль во­ни пішли на Бо­риш­поль і ог­ра­би­ли люд­ей, потім вер­ну­лись у Во­ронків, спа­ли­ли го­ро­док, по­би­ли ба­га­то лю­дей і вер­ну­лись в Пе­ре­яс­лав. Але за те тут про­ти їх збун­ту­ва­лись Ук­раїнці і стріли їх ку­ля­ми з гар­мат, так що во­ни мусили втіка­ти в Київ. Сам Бру­хо­вецький жорс­то­ко ка­рав ті го­ро­ди, котрі самі прис­та­ва­ли до По­ляків.

Тетеря з своїми ко­за­ка­ми та з По­ля­ка­ми одс­ту­пався до Дніпра. Те­пер По­ля­кам при­хо­ди­лось кру­то. Бру­хо­вецько­го ко­за­ки шар­па­ли їх по до­розі, а най­більше в лісах та на бо­ло­тах і з за­ду, і з боків, і спе­ре­ду. В се­лах лю­ди не да­ва­ли їм ні хліба, ні сіна. По­ля­ки пот­ра­ти­ли ко­ней і мусили йти пішки, ще й нес­ти на собі сідла і са­мі од го­ло­ду на­си­лу во­ло­чи­ли но­ги. Те­те­ря й Чер­нецький на­си­лу долізли до Дніпра. На Дніпрі ру­ши­лась кри­га. Одні пе­реп­ли­ва­ли че­рез Дніпро на чов­нах та бай­да­ках, поміж пли­ву­чи­ми шмат­ка­ми кри­ги, другі пе­реїзджа­ли на са­ноч­ках там де ще сто­яв лід. По дру­гий бік Дніпра їх уже ждав Сірко, що підняв Київщи­ну про­ти Те­тері й По­ляків. Сіркові ко­за­ки стріля­ли на тих, що прис­та­ва­ли к бе­ре­гу. Сам Сірко сто­яв па бе­резі на то­му місці, де пе­ре­во­зився Чернецький. Але Чернецький пе­ре­хит­рив Сірка. Він звелів роз­па­ли­ти на бе­резі здо­ро­ве ба­гат­тя і пус­тив сла­ву, що в то­му місці бу­де пе­ре­во­зи­тись че­рез Дніпро, а сам тим­ ча­сом пішов ви­ще по Дніпру і пе­реїхав на дру­гий бе­рег прос­то у Іржи­ще­ва. Сам Чернецький з своїм пол­ком пе­реп­лив ріку вплав вер­ха­ми на ко­нях се­ред пли­ву­чої кри­ги. Сірко ки­нувся ту­ди, де горіло ба­гат­тя, але там По­ляків не бу­ло, а по­ки він добіг до Іржи­ще­ва, По­ля­ки вже пе­рей­шли Дніпро. Тільки що Сірко хотів ки­ну­тись на По­ляків, йо­му да­ли зна­ти, що татари вер­та­ються до до­му і ве­дуть з со­бою ве­ли­кий по­лон лю­дий та то­ва­ру. Сірко ки­нувся на та­тар, роз­бив їх і од­няв од їх кілька со­тень ук­раїнських бранців.

Переїхавши че­рез Дніпро, Те­те­ря став з своїми ко­за­ка­ми під Вільхівця­ми. Він за­ба­жав в своїй гетьман­щині бу­ти. Сірко од­няв уже од йо­го по­ло­ви­ну йо­го гетьман­щи­ни од Дніпра до Дністра, до са­мо­го Чи­ги­ри­на й за Умань. Те­те­рю не­на­виділи, зва­ли йо­го зрад­ни­ком, лядським прис­луж­ни­ком. Су­ли­ма й Сірко підні­ма­ли на­род про­ти Польщі й Те­тері скрізь до са­мої Білої Церк­ви. В час то­го повс­тан­ня про­пав і Іван Ви­говський, був­ший гетьма­ном після смер­ті Бог­да­на Хмельницько­го.