Фарс-мажор - Стельмах Дмитро. Страница 12

«Шановний Дмитре Івановичу!

За щасливим збігом обставин мені випадково потрапив до рук примірник «Ірпінського вісника» з Вашими «Хоку про пиво». З душевним трепетом і радістю у серці прочитав їх на одному диханні. Скажу по честі – я є великий шанувальник цього прекрасного напою, але ще ні разу ні в кого не читав таких душевних поетичних рядків про те, що є невід'ємним атрибутом моїх літературних шукань і об'єднувальною ланкою на творчих посиденьках у клубах і кав'ярнях Харкова з друзями і поетами. Ваше митецьке око підмітило саме те, що так гостро відчуває спрагла поетична душа. Ваші хоку про пиво неначе відкрили для мене весь неосяжний всесвіт натхнення, який може подарувати нам вживання пива. Ваш літературний талант, відомий мені, передусім, за збіркою «Любов і вірність», несподівано заграв для мене новими іскристими відтінками і мелодіями.

Тож дозвольте вважати Вас, Дмитре Івановичу, моїм літературним наставником і взірцем для наслідування. І, запевняю Вас, я ще скажу своє слово в нашій поезії, і не підведу Ваше батьківське напучування нам, молодим. Я ніколи не осоромлю Вас своїм творчим доробком.

Із кухлем пива у руці, щиро Ваш – Артем Полежака».

Ну от, а кажуть, що у нас начебто існує розрив поколінь. А я скажу так: у нас росте прекрасна, обдарована, небайдужа молодь. Молодь, за яку не соромно. І кому, як не нам, указати їй правильний шлях. Бо наша молодь – то наше майбутнє. Майбутнє України.

16 травня, неділя

Головна новина дня!

Руслана виграла «Євробачення»!!! В Стамбулі! Україна підкорює світ! Я плакав, коли Руслана казала, що це шанс для України. Значить, наступного року «Євробачення» буде в Україні! Значить, зрушилося, значить, закрутилося, значить, можемо, коли захочемо! Не все так погано у нашому домі, я це всім казав. Ти дихаєш, Україно, ти живеш!

Поляки, литовці, естонці виставили нашій співачці найвищий бал. Тільки швейцарці не дали Руслані жодного очка, свині. Правду кажуть люди: що багатший, то скупіший. Отож від сьогодні бойкотую все швейцарське. Ніколи моя рука не надягне швейцарського годинника, не відкриє рахунку в швейцарському банку, швейцарського сиру в рот не візьму, ноги моєї не буде в Швейцарії! Ні цього року, ані наступного. Принципи важливіші за будь-що.

Пішов до ірландської пивниці «О'Браєн», замовив два келихи світлого українського пива, випив за здоров'я Руслани.

Зразу таке просвітлення настало, що просто на серветці нашвидкуруч накидав присвяту співачці. Не квінтьєма, знаєте, не дуже сильно, а так, експромт, порух душі, гордість за землячку.

РУСЛАНІ

Я зроду не бачив таких вихилясів,

Твої «Дикі танці» підкорюють світ,

Ти найкраще з усіх шоу-асів

Неймовірний здійснила політ.

Увесь Стамбул роззявив пельку,

І мовчки дивився на нашу Руслану,

Що, пригадали нашу земельку?

Це вам на пам'ять про Роксолану!

Тепер от маєте, шановне панство,

Наступного року всі приповзете до нас,

Це вже, по-всьому, виходить, як хамство,

Не бачити й не чути України клас.

Я дякую, Руслано, тобі за силу дику,

За справжнього мистецтва резонанс,

За те, що фарисеям ти зацідила у пику,

За вправний український контрданс!

Ні, для Зірки це заслабенько буде, треба, щоб вірш відлежався, може, щось додам, відредагую, тоді побачимо. Бо поезія похапцем не робиться. В поезії, знаєте, кожне слово має грати живою енергією бездоганного стилю, полум'ям небайдужого серця, світитися золотим сяйвом довершеності.

Після цього вирішив прогулятися красенем Хрещатиком. Як то погарнішав, причепурився Київ! Як завжди мучився, шукав громадського туалету. Нема ніде! Як завжди вийшов із становища, завітавши до Українського дому. Музею Леніна, за старим стилем. Всім раджу, місце перевірене. Дякуватимете мені.

17 травня, понеділок

Дев'ятнадцята річниця горбачовської Постанови про подолання пияцтва та самогоноваріння! Саме того першого удару по великій державі, яку ми так легковажно втратили!

Я давно хотів написати квінтьєму про ту ганебну постанову. Гривень так на двісті. Я ніколи не пробачу Горбачову черг за вином, де я згаяв найпродуктивніший час свого життя. Моя безкомпромісна оцінка тієї постанови не підлягає ніякому перегляду.

Отож поснідав, сьорбнув свого домашнього червоного для натхнення, сів на балконі, закурив мій улюблений «Біломор». І розпочав:

ПРО НАТХНЕННЯ

Михайлові Горбачову

Я сидів із тихою задумою на власному балконі,

В руках стискав притрушену пилком газету,

Мені почулося, як біля річки заіржали коні,

Від несподіванки аж похолонули долоні,

Й прийшло натхнення приірпінському поету.

Воно прийшло за келихом домашнього вина,

Що надзвичайно легко вранці п'ється,

І так приємно тверезить – воно й не дивина,

Бо трунку сього не торкнеться часу сивина,

Нехай же він неспинно в чарки ллється.

Нехай не знає він ніколи утиску нового,

Всіляких заборон, указів, вето, циркулярів,

Ми вже проходили колись уроки від лихого,

Так званого перебудови архітектора крутого,

Який і досі не протер ще скельця окулярів.

Ми вберегли Масандри скарб від супостата,

Не дали знищити святу лозу Бахчисарая,

Ховали, де могли, вино і коньяки від ката,

Того, що в органи міг стукнути на батька й брата,

Того, кого Господь за гріх такий карає.

Отак воно було на фінішній прямій соціалізму,

Боронь нас, Боже, ще раз таке лихо пережити,

Сухий закон призвів до ладу катаклізму,

Жбурнув нас в час перехідного анархізму,

Не забувайте цього, можновладці-неофіти.

Мене часто запитують на творчих зустрічах, чому я так багато уваги приділяю темі алкоголю в своїй творчості. Відповідаю коротко і ясно: це моє хобі. Мені часто кажуть, що пити зараз не модно. Відповідаю коротко і ясно: я людина старомодна і за модою ніколи не гнався. Я просто люблю життя. Дихати повними грудьми, йти з високо піднятою головою, дарувати людям добро.

Подзвонив Мотрі, спитав, як у неї з алкоголем.

Мотря відповіла, що сьогодні в її холодильнику нічого немає.

Попросив Мотрю ніколи не приймати від чоловіків запрошення випити. Пояснив, що коли вони пропонують випити, у них на думці зовсім інше. Не випивка. А далекосяжні плани.

– А які у них плани? – не зрозуміла Мотря.

– Скористатися низьким самоконтролем жінки! – попередив я. – Це у них у крові.

– А чому? – допитувалася Мотря.

– Так влаштований світ.