Тунель - Келлерман Бернгард. Страница 20

А наприкінці показували ще один коротенький фільм: Аллан і Хоббі обходять будівництво в Нью-Джерсі.

Щотижня «Едісон-Біо» демонструвало новий «тунельний фільм» і насамкінець щоразу з'являвся Аллан власною особою.

Коли доти Алланове ім'я означало навряд чи більше, ніж ім'я якого-небудь пілота-рекордсмена,— сьогодні його зустрічають з тріумфом, завтра він скручує собі в'язи, а післязавтра про нього забувають,— то тепер ім'я Аллана і його діяльність викликали в головах людей чіткі й надійні уявлення.

За чотири дні до різдва Нью-Йорк та інші великі й малі міста Сполучених Штатів заповнили величезні, завдовжки з вагон, плакати; перед ними, незважаючи на гарячкову передсвяткову біганину, збиралися цілі натовпи. На плакатах було зображене казкове місто — море будинків з висоти пташиного польоту. Ніхто в світі ще не бачив такого ні навіч, ні вві сні! Посеред того міста, намальованого у світлих тонах (достоту таким постає Нью-Йорк в імлі сонячного ранку), лежав гігантський вокзал, проти якого Гудзонський річковий порт чи Центральний вокзал здавалися просто іграшками. Від нього в усі боки розходилося густе плетиво доріг. Як і головна дорога, що вела до устя тунелю, всі вони були перетяті незліченними мостами, обрамлені парками з водограями та квітучими терасами. Довкола привокзальної площі стояв густий ліс тисячовіконних хмарочосів: готелі, магазини, банки, контори. На бульварах і проспектах роїлися юрми людей, мчали автомобілі, трамваї, вагони міської залізниці. Безкінечні ряди кварталів губилися за імлистим обрієм. На передньому плані ліворуч виднілися казкової краси портові споруди, склади, доки, набережні; там кипіла робота, тулилися — труба до труби, щогла до щогли — судна. На передньому плані праворуч — неозорий сонячний пляж, заставлений плетеними кріслами з тентом, а далі — величезні й розкішні курортні готелі. Під зображенням цього сліпучого казкового міста стояли слова: «Міста Мака Аллана через десять років». Дві верхні третини здоровенного плаката займало чисте сонячне небо. А в самісінькому верху, понад краєм, плив аероплан, не більший за чайку. Було видно, що пілот скидав щось рукою за борт — спершу воно здавалося піском, потім швидко збільшувалося, тріпотіло, розліталося в усі боки і оберталось на листівки; декотрі з них низько над містом ставали вже досить чималі, і на них можна було виразно прочитати: «Купляйте будівельні ділянки!»

Ескіз того плаката зробив Хоббі. Йому досить було тільки поворушити трохи мізками, і народжувалися грандіозні ідеї.

Того ж дня всі великі газети вийшли з додатком: тунельний плакат, зменшений до формату відповідної газети. Кожен квадратний фут Нью-Йорка був покритий такими додатками. У всіх конторах, ресторанах, барах, салонах, у поїздах, на станціях, на річкових пароплавах — повсюди люди наштовхувались на диво-місто, яке Аллан мав намір звести серед голих дюн. Люди посміювалися, чудувались, милувалися містом Мака Аллана, а до вечора кожен знав його як свої п'ять пальців: усьому Нью-Йорку здавалося, ніби він уже побував у тому місті!

Цей чоловік і справді вмів зробити так, щоб про нього говорили!

— Bluff! Bluff! Fake! The greatest bluff of the world! [38]

Та серед десятка тих, хто кричав «bluff», завжди можна було побачити одного, що обурено термосив кого-небудь за плече й кричав не своїм голосом: «Bluff? Що ти мелеш, чоловіче! Схаменися! Мак так і зробить!!! Ми з тобою ще пересвідчимося! Мак — такий чоловік, який зробить усе, що каже!»

Як же буде з тими містами-гігантами? Чи вони взагалі можливі й здійсненні? Ось питання, над якими люди сушили собі голову.

Вже на другий день газети надрукували відповіді найзнаменитіших статистиків, економістів, банкірів, великих промисловців. «Mr. F. says:..» [39] Усі вони сходилися на думці, що тільки для управління тунелем та його технічного обслуговування будуть потрібні багато тисяч фахівців, і вони вже самі по собі становитимуть населення кількох великих міст. Три чверті — а на думку декотрих авторитетів, то й дев'ять десятих — пасажирських перевезень між Америкою та Європою припадатимуть на тунель. Нині в дорозі між двома континентами щодня перебуває близько п'ятнадцяти тисяч чоловік. З відкриттям тунелю це число зросте в шість, а на думку декого — в десять разів. Числа можуть бути астрономічні. Величезні маси людей приїздитимуть щодня до тунельних міст. Можливо навіть, що через двадцять, п'ятдесят чи сто років тунельні міста розростуться до таких розмірів, яких ми, сучасники, з нашими скромними масштабами, зовсім собі не уявляємо.

Аллан завдавав удару за ударом.

Минув іще один день — і він оголосив ціни на земельні ділянки!

Ні, Аллан не втратив совісті, він не загнув таких величезних сум, яких вимагали у Манхеттені, де кожен квадратний метр землі треба було викласти тисячодоларовими банкнотами. Ні. І все ж його ціни були безсоромні, й навіть бувалим людям заціплювало рота, коли вони чули про них. Агенти, що мали справу з нерухомим майном, скаженіли так, наче понаїдалися блекоти. Їх аж пересмикувало, немовби вони попекли собі пальці і язика. Ух! — били вони себе спересердя по котелку. Це все Мак! Де він, той негідник, що зруйнував їхні надії нажити за кілька років багатство?! Хто дав йому право запихати всі гроші до власної кишені?

Було ясно як божий день: Алланова оборудка — найбільша і найсміливіша земельна спекуляція за всі часи! Аллан, цей негідник, скупляв купи піску гектарами, а тепер продає їх на квадратні метри!.. У найдешевшій зоні тих проклятих облудних міст — їх же ще й не було! — він збільшив свій капітал у сто, а в найдорожчій зоні — в тисячу разів!

Спекулянти поціпеніли! (Однак декотрі з них підозріливо стежили один за одним. Вони нюхом чули, що десь готуються замахи, створюються трести, концерни!) Спекулянти зімкнулись у ворожій фаланзі й виступили проти зухвалих намірів Аллана. У нього ще вистачило сміливості заявити, що ці «пільгові» умови діятимуть лише три місяці. Нехай заявляє! Побачимо, чи знайдуться охочі на його брудні калюжі. Ха-ха! Де ті дурні, що за просту водичку платитимуть, як за віскі?!

І вони побачили!

Ті самі пароплавні компанії, які так запекло, так жовчно виступали проти Аллана, перші вхопилися за будівельні ділянки, набережні, доки. Ллойдів банк проковтнув величезний шмат, універсальний магазин «Ваннамейкер» зробив те саме.

Настав час діяти! Діяти! Щодня газети повідомляли про все нові закупівлі — божевільні суми за звичайнісінький пісок та купи каміння — в якомусь там місті-міражі! Але треба діяти, якщо не хочеш спізнитися. На світі бувають історії, кінець яких угадати наперед не можна. Господи, поможи! Вороття вже не було...

Аллан не знав спочинку. Він підігрів публіку до потрібної температури й тепер хотів мати з цієї температури вигоду.

Четвертого січня величезними, на цілу сторінку, оголошеннями в усіх газетах Аллан запросив увесь світ підписатися на перші три мільярди доларів, з яких два припадали на Америку й один — на Європу. Один мільярд мав забезпечуватись акціями, решта — паями.

Запрошення до підписки містило основні відомості про затрати на будівництво, відкриття тунелю, про його рентабельність, виплату процентів, амортизацію. Якщо припустити, що тунель перевозитиме щодня тридцять тисяч пасажирів, то він уже себе окупить. Але пасажирів буде, без сумніву, тисяч сорок чи й більше. До цього слід додати величезні прибутки від перевезення вантажів, листів і посилок, від термінової пневматичної пошти, телеграм...

Таких чисел світ іще не знав! То були числа лиховісні, вони заворожували, бентежили, збивали з глузду, від них перехоплювало дух.

Запрошення підписали засновники й найбільші акціонери синдикату — найблискучіші імена Сполучених Штатів, провідні банки. Фінансовий відділ несподівано очолив, на превеликий подив Нью-Йорка, чоловік, відомий усьому світові як Lloyds righthandman [40] — С. Вулф, доти директор банку Ллойда.