Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович. Страница 7
Ч i п
А що в них тямить? Ухопив - держи,
Не вирвалась - то й цiлувати можна...
К о л я н д р а
Чи бачили! То вирвешся хiба
З таких лабет ведмежих, як у тебе.
Кохання теж... ведмеже...
(Спотикається).
А бодай
Ти не дiждав. Як в буцегарнi темно.
Бодай ти там ослiпнув, княже тьми,
За наше свiтло...
Раптом у Меланчинiй хатi спалахнуло свiтло.
К о л я н д р а
(здивовано).
Ой, дивись, дивись,
В Меланки свiт! Чи в розумi вона!
Здурiла дiвка. Зараз же прийдуть,
Причепляться.
Ч i п
Щось скоїлось, напевно.
Меланка вибiгає з хати.
М е л а н к а
Ой боже ж мiй! Допоможiть! Вмирає!
Вмирає мати. Боже, що робить!
(Стукає в сусiдню хату).
Марусе! Ївго! О, яке нещастя!
(Бачить Коляндру, бiжить до нього).
Ой, лишенько... Допоможiть. Мерщiй!
Бiжiть мерщiй до лiкаря, до нiмця.
Ч i п
Що на Волоськiй вулицi! Я вмить!
Вибiгає за браму. Збираються дiвчата, народ... В числi iнших Передерiй.
М е л а н к а
Прокинулась... не може дихать...
К о л я н д р а
(з жахом).
Свiтло!
Що робиш ти! Мерщiй гаси! Мерщiй!
М е л а н к а
(ламає в розпуцi руки).
Сумує мати в темрявi, благає,
Щоб засвiтила: моторошно їй...
О боже, що ж робити, що...
Г о л о с з х а т и
Меласю!
Меланка кидається до хати.
Д i в ч а т а
Дозiр! Дозiр iде! Обхiд!
(з жахом).
Пропали.
Гасiть мерщiй!
З глибини увiходить кiлька вартових, з ними осмник Козека з лiхтарем. Позаду виглядає Козелiус.
К о з е к а
А, свiтло! Знов непослух!
Чия це хата? Зараз записать.
I взять вину.
Вартовi стукають у дверi.
В а р т о в i
Гей, хто там! Вiдчиняй!
К о з е к а
Тягнiть сюди!
П е р е д е р i й
Стривайте! Тихше ви!
Нещастя тут. Людина умирає.
То майте ж совiсть.
К о з е к а
Геть!
Н а р о д
Гнобителi! Кати!
Знущання це нелюдське! Глум безбожний!
Вартовi вдираються в хату.
Мучителi! Катюги! Доки з нас
Ви будете знущатись!
К о з е к а
Геть усiх!
Свавiлля, бунт?!
Вартовi витягають iз хати Меланку.
А, осьдечки вона,
Красуня ця,- ведiть її до замку,
Нехай посидить там.
М е л а н к а
(виривається).
Не смiєш ти
Затримувать мене в таку хвилину,
Коли вмирає мати!
К о з е к а
Менше з тим.
Берiть її.
Г о л о с з х а т и
Меласю! Доню!
М е л а н к а (в розпачi).
Мамо!
К о з е к а
Берiть її.
Меланку схопили.
П е р е д е р i й
Пусти! Не смiєш ти!
Н а р о д
Катюги! Душогуби безсоромнi!
М е л а н к а
Пусти! Вона вмирає! Мамо! Рiдна!
(Падає навколiшки).
Пусти мене, благаю всiм святим,
Вона ж вмирає. Мамочко єдина!
К о з е к а
Тягнiть її за руки!
П е р е д е р i й
Бийте їх!
Н а р о д
Гвалтiвники! Проклятi душогуби!
Геть кривдникiв! Женiть їх! Бийте їх!
До бiса драбiв! 1 Годi вже знущання!
1 Д р а б - зневажливе "злидар", "негiдник",
Обуренi городяни наступають на варту.
К о з е к а
Свавiлля! Заколот! З пiхов мечi!
Рушайте далi!
П е р е д е р i є в а д i в ч и н к а
Дядю, я боюсь.
П е р е д е р i й
Не бiйсь, моя дитиночко... не бiйся...
К о з е к а
З пiхов мечi! Рубайте всiх! Женiть,
Ведiть її. А, будете, свавiльцi!
Варта виймає мечi. Бiйка. Городяни вiдступають. Дехто падає.
Г о л о с iз х а т и
Меласю... доню...
М е л а н к а
Мамо! Мамо рiдна!
Рiднесенька моя! Прощай...
К о з е к а
Вперед!
М е л а н к а
То будьте ж ви всi проклятi навiки,
Насильники, гвалтiвники, кати!
К о з е к а
Ведiть її! Рушайте в замок!
Варта, розчищаючи мечами дорогу, виводить Меланку.
П р iс я
(виходить з хати).
Вмерла...
П е р е д е р i й
Чи буде ж край пригнобленню цьому,
Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй!
Ходiм додому, дiвчинко, ходiм...
Стривай... хтось знову кличе... що таке?
Раптом з-за Симеона чути галас i шум.
Г о л о с С в i ч к и
Товаришi! Сюди, на помiч!
П е р е д е р i й
Свiчка!
Це вiн! Його це голос. Всi туди!
С в i ч к а
До зброї, цехи!
П е р е д е р i й
Так, це вiн! Рушайте!
А ти бiжи додому - я вже сам...
Н а р о д
На визвiл всi! Рушай! До зброї всi!
Д i в ч а т а
Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо.
Вбiгає Чiп.
Ч i п
Немає лiкаря. Що тут таке?
П е р е д е р i й
Мерщiй
На допомогу Свiчцi i Меланцi -
Її взяли!
С в i ч к а
До зброї, кожум'яки!
Ч i п
Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись!
Хапає з землi величезне полiно й кидається вперед на крик.
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
Народ з криком сипонув у глибину вулицi.
П е р е д е р i й
(намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч).
О доле, доле! Для чого ж менi
Незрячому ти серце розпалила?..
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
ВIДМIНА ПЕРША
Велика похмура зала в замку воєводи; її дикого вигляду не можуть пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни. Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Воєвода сидить у високому крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiдає про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чекає наказу. Князь Ольшанський стоїть бiля вiкна й дивиться на мiсто.
І
Входить ловчий Янулiс.
Я н у л i с
До пана воєводи вiйт Шавула.
В о є в о д а
Нехай зажде. А осмника нема?
Я н у л i с
Козека тут.
В о є в о д а
Скажи, щоб увiйшов.
Янулiс виходить i зараз же вертається.
В о є в о д а
(до Козелiуса).
I що ж той Свiчка?
К о з е л i у с
Це її жених
I, безперечно, вплутаний в цю справу.
Та мусили його ми вiдпустить,
Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда,
Якраз її вiн боронив од лотрiв 1,
Що на її напали в тих ярах.
1 Лотр - розпусник.
В о є в о д а
Чудове товариство в панi Гiльди!
Дiждеться, що її я посаджу
До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека?
2 Кляштор - католицький монастир.