Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 37

Чому остання неділя перед великим постом має назву “прощена”? Тому що в цей день усі вірні, які готуються до очищувального періоду посту, покликані простити один одному усілякі образи, та попросити прощення за все зле й недобре, що вчинили всім, кого скривдили. Християни мають увійти в постовий період очистившись від усіх образ, кривд і непорозумінь, повинні простити оточуючим, щоб і Господь простив нам наші провини чи то в слові, чи в ділі, свідомі й несвідомі. Згідно з приписами церкви, якщо у цей день ми не маємо змоги особисто зустрітися з тим чи іншим ближнім своїм, але відчуваємо, що скривдили його хоча б у думках, або тримаємо на нього образу в серці своєму, – конче необхідно хоча подумки попросити в нього пробачення і самому вибачити йому все.

У цей день в усіх храмах східної традиції читається уривок з Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа:

“Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.

А як постите, то не будьте сумні, як лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. По правді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на Небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” ( Євангеліє від М атвія, 6 розділ, 14 – 21 вірші ).

В молитві Господній “Отче наш” ми промовляємо такі слова: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...” Отже, як бачимо, якщо ми не прощаємо своїм боржникам, то не простить і нам Отець наш Небесний. Тут – велика мудрість! Господь встановив чіткий закон: “Що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (див. Послання апостола Павла до галатів, 6.7). Якщо ми сіємо навколо себе добро, милосердя, любов, – відповідно й пожнемо сторицею. Коли ж сіємо ненависть, зло, нелюбовність, – такий само зберемо й врожай. Якщо сіємо вітер – обов’язково пожнемо бурю, і таким чином пізнаємо, що “Бог осміяний бути не може” (див. там же).

Ідея милосердя і богопізнання – основна ідея Біблії. Це шлях до спасіння, шлях до щастя, шлях до Царства Небесного. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання більше, ніж цілопалень” (Книга пророка Осії, 6.6). І тут же, в четвертому розділі читаємо: “І погине народ Мій за те, що не має знання...” Брак знання, недовіра до слова Божого, небажання пізнавати волю Його і жити згідно з цією Волею – ось причина усіх наших проблем. Проблем як економічних, так і політичних, і релігійних. Лукавство і лицемірство правлять світом. Ми плачемо від того, що навколо буря – і вперто сіємо вітер. Ми не знаємо, як вирватись з тенет нещасть – і відвертаємо обличчя своє від Істини. Ми чекаємо від оточуючих розуміння й добра – і скрегочемо зубами від злості. Воістину, найреальніше пекло – це наш світ, це ми з вами, це наші запеклі в безбожності серця, де темрява незнання Бога, де тільки “плач і скрегіт зубів“. “Ми мацаємо, мов невидющі, за стіну, навпомацки ходимо, мов ті безокі: спотикаємося ми опівдні, немов би смерком, між здоровими ми, як померлі!.. Усі ми ревемо, як ведмеді, і мов голуби ті, постійно воркочемо, чекаємо права – й немає, спасіння – й від нас віддалилось воно...“ (Ісаї, 59.10 – 11).

“Наверніться – і будете жити”, – узиває Господь. Наверніться до милосердя, до прощення, до любові. Розпочніть піст духовний. Скажіть “досить!” ненависті, ворожнечі, розділенню. “Возлюбіть ворогів своїх...” Та чи зможемо , коли не навчилися прощати навіть братові своєму?

Прийшов Великий піст. Час зупинитися на шляхах своїх. Час зосередитись, заспокоїтись і поглянути на дорогу давню. На той шлях, яким більш як три тисячі років тому зносив Мойсей з гори Божої скрижалі Завіту – закон Божий. На той Голгофський шлях, яким дві тисячі років тому возніс їх Господь наш Ісус Христос на оцю висоту: “Возлюби!”

“Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!”

“Так говорить Господь: «На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, – то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!..” (Єремії, 6.16).

5). Піст тілесний

Говорячи про Піст, ми повинні пам’ятати, що це поняття включає в себе дві невід’ємні складові частини: піст духовний і піст тілесний. Піст тілесний лежить ніби на поверхні, він більш видимий, більш формально відчутний. А піст духовний – це піст внутрішній, подвиг серця, піст невидимий для людей, але видимий для Бога. І саме цей, другий, духовний піст – найбільший скарб в очах Господніх, бо саме він призводить до очищення внутрішньої частини посудини, і без нього піст тілесний – проста дієта. Як сказав Господь: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, – очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні!” (Мф. 23.25 – 26).

Сьогодні ми поговоримо про піст тілесний: чи потрібен він, і що він дає людині? Не обов’язково бути православним християнином, щоб зрозуміти, що стримування в їжі, уникнення на деякий час важких для організму продуктів, таких, як м’ясо, яйця, сири, – сприятливо впливає на здоров’я і самопочуття людини. Це можуть підтвердити і медики, і спеціалісти-дієтологи, і просто люди, яким доводилось з тих чи інших причин “сідати” на рослинно-олійну дієту. Така дієта очищає організм, піднімає настрій, людина відчуває легкість. Блаженної пам’яті отець Олександр Мень порівнював прийняття їжі з причастям – причастям плоду природи. “Що б ви не їли, – пише він у своїй праці «Радісна звістка», – хліб – це плоть зерна, усяка їжа, що вона виготовлена з рослини, – це плоть цієї рослини, плоть тварин, риб, птахів, звірів. Ми причащаємося природі через їжу, і природа входить в нас. Все, що ми наростили собі, починаючи з дитинства, на нашому тілі, це взяте з природи, запозичене з неї в буквальному, прямому змісті. Вона живе в нас. Але хто знає, якщо ми їмо забиту істоту, то чи не входять в нас її страждання, її страх, її муки?”

Якщо ми звернемось до Святого Письма, то побачимо, що перша цивілізація людей, зображена в Біблії під образами Адама і Єви, взагалі харчувалася лише рослинною їжею. Людина не створена вбивати братів своїх менших. Господь створив людину, щоб вона розумно панувала над природою. В першій книзі Біблії читаємо: “І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодівайте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» І сказав Бог: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!..” (Буття 1.27 – 29). Це вже після Потопу Господь через жорстокосердя людське і через злиденність землі, що проклята була в результаті гріхопадіння людства, – дозволив людям споживати тваринну їжу, сказавши Ноєві: “Усе, що плазує, що живе воно, – буде вам на їжу. Як зелену ярину – Я віддав вам усе“ (Буття 9.3). І до сьогодні людина продовжує поповнювати енергію свого організму за рахунок тваринного білка. Вживання в їжу тварин не забороняється і в Новому Заповіті: “Усе мені можна, – та не все на пожиток. Усе мені можна, – та будує не все!.. Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо Господня земля, і все, що на ній!“ (1 Кор. 10.23 – 26).