Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 35

Моральне вчення фарисеїв відрізнялося вузьким формалізмом та дріб’язковістю. Вони вважали необхідним не тільки (а точніше, не стільки) буквальне дотримання усіх правил та постанов закону Мойсея, але також і переказів (“отцівських передань” – див. Послання апостола Павла до галатів, 1.14), які тлумачили Закон. Ці передання декотрі з них ставили навіть обов’язковішими, аніж сам Закон.

Релігійність фарисеїв обмежувалась самою лише обрядовістю. Якщо зовнішні приписи виконані – то людина нічого більше й не винна Богові. Отже, ревність їх мала чисто зовнішній характер. Правда, зі сторони складалося враження, ніби вони живуть і діють виключно во славу Божу. Однак, насправді, шукали вони слави й честі тільки для самих себе. Про лицемірство фарисеїв говорить нам Сам Господь наш Ісус Христос зі сторінок Святого Письма: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, – бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!” (Від Матвія, 23.13); “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те станеться, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!” (Там же, 23 розділ, 15 вірш); “Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! Так і ви, – назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!” (Там же, 23.24–28); “Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, – обоє до ями впадуть” (Там же, 15.14); “Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей...” (Там же, 15.6–9).

А кого зображає у притчі про митаря й фарисея митар? Митарі – це збирачі податків на користь Римської імперії. Працюючи на завойовників, митники наживалися за рахунок одноплемінників. Тому юдеї вважали їх зрадниками й невиправними грішниками. Мовою символів митар – це людина, яка віддає тільки “кесарю – кесареве”, забуваючи про “Богові – Боже”. Проте, як бачимо, митар, що розкаявся у своєму безбожництві, – “повернувся до дому свого більш виправданий”, аніж фарисей.

Сказав Господь: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!.. Отак будуть останні першими, а перші – останніми” (Від Матвія, 7.21–23; 20.16).

Не стати б останніми!

Починаючи з неділі про митаря й фарисея і до п’ятої неділі великого посту на всенічній богослужбі співають гімн “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Гасяться усі вогні, храм занурюється в напівтемряву. Зоріють лише свічки та лампади. Вірні, стоячи на колінах, заглибившись в себе, з сльозами покаяння возносять молитви до Сущого, і в ці хвилини ніби сама вічність огортає своїм крилом усіх присутніх...

2). Напередодні. Шлях блудного сина.

Друга неділя передпостового періоду присвячена притчі про блудного сина. У храмах прочитується уривок з Євангелії від Луки, який знову і знову примушує нас замислитись над своїм життям: чи не є, бува, і ми отими “блудними синами”, які зреклися благодаті Отця нашого небесного, і замість того, аби щоденно насичуватись насущним хлібом слова Божого, шукати царства Його, – харчуємось нечистим духовним харчем, “свинячими недоїдками”? Чи не час нам зупинитись на шляхах своїх, і разом з отим блудним сином вигукнути: “Встану, піду до Отця свого...”?

“У чоловіка одного було два сини. І молодший з них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, – і він став бідувати. І пішов він тоді, і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм, прийми ж мене як одного з своїх наймитів»... І, вставши, пішов він до батька свого.

А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, – і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм»... А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, – будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!» І почали веселитись вони.

А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався додому, почув музику та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, – бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, – ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток з блудницями, – ти для нього звелів заколоти теля відгодоване»... І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, був пропав – і знайшовся!” ( Від Л уки, 15 розділ, 11 - 32 вірші ).

О, скільки таких братів наших – духовних мерців – блукають у далеких від Господа краях! Скільки пропалих для Царства Небесного блудних синів, розтринькавши маєток свій, ту Божественну благодать, яку отримали в таїнстві хрещення, змарнувавши своє духовне й фізичне здоров’я, розтративши найцінніший дар Божий – життя, живучи марнотратно “пасуть свиней” для мешканців чужої нам землі, землі омани багатством світу цього. Землі, скарби якої “міль поїсть та іржа поточить”. Землі, князем якої є світоправитель цієї темряви, сатана, – отой ворог і супротивник волі Божої, “вуж стародавній”, що мешкає у полі наших сердець і щохвилини нашіптує нам, як і за часів Адама: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...”

Притча про блудного сина є однією з найважливіших притч не лише Нового Заповіту, а й усієї Біблії. Шлях блудного сина – це шлях народу віри. Шлях від увірування – через падіння – до воскресіння. Шлях від Авраама і Давида – через Вавілонський полон – до Христа. Цей шлях проходить народ Божий, починаючи з перших людей віри, символічно зображених у Святому Письмі під образами Адама і Єви. Згадаймо історію. Авель – Каїн – Сиф; Сиф – розбещення людей – Ной; Ной – Вавілонське стовпотворіння – Авраам; Авраам, Ісак, Яків – рабство Єгипту – Мойсей; Мойсей – пустеля, бунт синів Кореєвих – Ісус Навин і т.д., аж до приходу Христового. Усе повертається на кола свої. Історія повторюється, духовний вітер віє то гарячою вірою, то знову дихає зимним холодом півночі зневір’я. “Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутить він та й іде, і на круг свій вертається вітер...” (Екклезіаст, 1 розділ, 6 вірш). Шлях блудного сина... Шлях церкви. Церкви як Старозавітної, так і, на жаль, Новозавітної.