Смак Благодаті - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 5

Відповідь: Хула на Духа Святого – це ніщо інше, як нерозкаяний гріх. Гріх же – то є беззаконня. А Закон Божий – в одному слові: “Возлюби!” Таким чином хула на Духа Святого – це є войовнича, нерозкаяна нелюбовність.

Людина в силу різних причин (виховання, розчарування в номінальній церкві тощо) може бути за своїми переконаннями навіть атеїстом (а це і є хула на Господа). Але якщо має в серці своїм любов і смирення (приймає ближнього свого таким, який він є), то й гріх хули на Господа проститься йому. Бо не має хули на Духа Святого – Духа Любові, а любов “покриває багато гріхів”...

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ

Запитання: Прошу відповісти на дуже важливе для мене запитання: як, коли і де на вашу думку повинен прийти Господь?

Відповідь: Почнемо з того, що Господь нікуди й не уходив! Він всюди є,

і все наповнює. Як і сказав Він учням Своїм: “Я з вами у всі дні до закінчення віку” (Матвія, 28 розділ, 20 вірш). З нами, і не лише як Слово і Дух Правди. Але з нами і містично, тобто буквально. Бо Він, вознісшись на Небо, не віддалився від нас просторово, але перейшов в іншу якість буття.

Що є Небо біблійною мовою? І де воно? Небо – це сфера духу. І знаходиться воно в нас і навколо нас. Як сказав святитель Феофан Затворник:

“ Всередині , або в глибині світу, який ми бачимо, захований інший світ , такий же реальний, як цей, чи духовний , а чи тонко матеріальний …”

Цей світ Церква називає також світом невидимим, або ангельським. Це царство – царство Духа, Царство Небесне. В ньому інакше виглядають поняття матерії, часу і простору, але від того світ цей не стає менш реальним, аніж наш. Скажу більше: він більш реальний, тому що вічний.

Таким чином Господь завжди біля нас, в існуючому паралельно нашому, духовному світі, як це й стверджують християни з часів апостольських, вітаючи один одного словами: “Христос посеред нас!” – “І є, і буде!” І говорити про Його прихід – означає говорити радше про нашу можливість побачити Його, вступити з Ним в контакт. Побачити, як це вже очевидно, не фізичними (точніше, не грубофізичними або біологічними), але духовними (тонкофізичними) очима душі, очима серця. Втім, таке духовне бачення не виключає можливості певної участі в ньому і буквального зору. Проте він у даному випадку є вторинним по відношенню до духовного.

З історії Церкви (святоотцівська література, житія святих) ми знаємо, що найбільш досконалі подвижники віри мали буквальний досвід спілкування з Небесними безтілесними силами, і з Господом нашим Ісусом Христом у тому числі. Як і сказано: “Поправді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Марка, 9 розділ, 1 вірш). Як же можна побачити Царство Небесне і Господа, Який сидить праворуч Отця Свого? Не інакше, як тільки піднявшись на висоти досконалості духовної, “віддавши плоть і прийнявши Дух”. Не інакше, як очистивши серце своє, і ввійшовши в таємничий морок (морок для недосконалих) богоспоглядання, сягнувши містичного досвіду Божественної реальності: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога бачитимуть” (Мф. 5.8).

Більшість людей бачать Христа і Царство Його в силі лише після смерті, у момент виходу з біологічного тіла. Бачать спочатку як відоме “Світло в кінці тунелю”. Для праведників, які за часу земного життя привчили духовні очі свої до Божественного Світла Любові, Світло це є бажаним і спорідненим. Для недосконалих же Світло слави Христової було, і назавжди залишиться лише Судом, – страшним Судом для грішників: “Суд же такий, що Світло в світ прибуло…” (Івана, 3 розділ, 16 вірш).

Усе сказане вище – сказано про прихід Христа у славі для окремих душ, власне для кожного із нас зокрема. А як відбуватиметься це стосовно усієї Церкви, усього світу? Так само! Спочатку Христос з’явиться як Слово (Слово Боже явлене по духу: чисте, вільне від покривала букви та фарисейської розчини гордині, ненависті та самозвеличення духовне вчення смирення). Далі Слово повинно стати плоттю. Містичною плоттю Христовою – воплотитися в тілі, в житті Церкви. А тоді ми й побачимо “славу Його, славу, як Однородженого від Отця”…

Цей процес, – процес другого приходу Христа у славі, – насправді уже іде, і свідченням тому є ця книга, що ви її зараз тримаєте у руках. Жниво достигло, і благословенна розчина смиренномудрості – чи подобається це книжникам та фарисеям від релігії, чи ні, – доконечно “сквасить усе тісто”, опромінить увесь світ, і побачать Ісуса навіть ті, хто подібно до “дихаючого грізьбою” Савла нині “проколюють” тіло Його войовничим списом агресії та нетерпимості.

“А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі в білій одежі ось стали при них,

та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як пішов Він на небо!.. » ” (Дії , 1 розділ, 10–11 вірші ).

Христос вознісся в духовну, Небесну сферу у тілі. І прийде Він так само у тілі – в тілі Церкви! Бо Він – Голова, а тіло Його – то і є Церква. Де саме прийде? В серцях людських, бо саме там криються “двері” в Царство Боже (хоча для багатьох це й донині “таємниця, захована від віків і поколінь”). Коли? Від нас залежить! Бо “через вибраних ті дні вкоротяться (дні “великої скорботи” невір’я, ненависті і злоби як у церкві, так і в цілому світі)” (Мф. 24. 22). А вибраними покликані стати саме ми з вами – ті запрошені на “багату вечерю” премудрості Божої, до яких слова Господа:

“Скажіть запрошеним: Ось, Я приготував обід Свій, – і все готове. Ідіть на весілля…” (див. Мф. 22.4).

АДАМІВ ГРІХ

Запитання: Чому Бог мав право поставити у провину Адаму та його дружині їхню неслухняність? Адже саме Бог створив людину, а значить і якийсь «орган», що відповідає за прийняття рішень. Якщо так, то чим він /орган цей/ відрізняється, наприклад, від печінки? І якщо печінка неправильно функціонує – ми ж не кажемо, що вона грішить. Ми її просто лікуємо…

Відповідь: Почнемо з того що не яблука, груші чи банани росли на біблійському древі пізнання добра й зла. Це древо – древо духовне. Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам (як представники першої цивілізації людей віри), маємо право вибору: з’їсти плід з “древа життя” – древа богопізнання, древа пізнання Бога, добра через добро, посередництвом виконання волі Його. Або ж вкусити заборонений плід з “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло, що власне і сталося у Едемі – духовному “садку” Божому – райському садові гармонії між Богом і людьми, людьми і природою, природою і Богом.

Коли я кажу своєму маленькому синові: не торкайся гарячої праски – упечеш пальчика, – то у нього також є право вибору. Він може спожити “плід з древа життя”, послухавшись батька, повіривши, довірившись йому (тим самим виконавши 5-ту заповідь закону Божого: “Шануй батька й матір своїх…”). Але може “ужити” й інший “плід” – не послухатись мене і, таки упікши пальця, через біль пізнати добро: пізнати, що доброму навчав його батько. Але у цьому випадку пізнати добро уже через зло…

Творець не створював нас людьми-роботами, але дав нам свобідну волю. І нам обирати, плоди з якого “дерева” заживати. Чи ж я караю сина тим, що не зв’язую йому руки? І чи карає нас, грішних, Господь, “виганяючи з Раю”, позбавляючи нас райської благодаті миру й радості у Дусі Святім, коли грішимо? Ні! Він навчає нас, милістю і стражданнями очищаючи, оздоровляючи душі наші (розум та волю), які і є тими “органами”, що потребують зцілення. І в нашій владі: чи живитися нам плодами щастя богоєднання, а чи мучити гіркі плоди прокляття гріха. Вибір – за нами…