Іще ніч... - Ведмеденко Олег Валентинович. Страница 30

Дух користолюбства й насильства панує у світі. І через відсутність ревності до Божого, через лінивство своє, допускаємо ми в серце духовну нужду.

“Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, – гірко зітхає премудрий Соломон, –

і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований…

І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі:

«Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, – і приходить немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!»…” (Прип. 24.30–34).

Не лежав, склавши руки, Хреститель Спасів Іван. Ревність до Бога з’їдала його. Як невтомний господар обробляв він “поле” своє, очищаючи його від “бур’янів”. І праця ця не зосталась без плоду. Мир благодаті Божої, радість перемоги, духовна насолода – ось нагорода праведнику. От він, той “мед польовий”!

І, нарешті, щодо “одягу з верблюжого волосу”. Одяг цей – суть волосяниця покаяння. Іван Хреститель є предтечею Христа, як і покаяння – предтечею смирення. Одяг смирення й любові – це райський “білий та чистий віссон” (див. Об. 19.8, 14); одяг же каяття, страху й покори – то пустельне веретище покути.

“Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!..”, – шириться “голос того, хто кличе”. Іван проповідує в пустині юдейській покаяння – хрестить народ Божий (“хрещення” – грецькою “баптисма”, означає “занурення”), очищуючи його “водяним купелем у слові” (див. Ефес. 5.26). І сам він, щоденно зодягаючись у верету, покорою, постом та молитвою вражаючи звіра в собі, терпінням вичиняючи “шкіру” його та зміцнюючись “ремінним поясом” правдивої перемоги своєї, поясом аскези – постійно є зануреним у це Покаяння...

“Нарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!..

Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати.

Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності,

і взувши ноги в готовність Євангелії миру.

А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.

Візьміть і шолом спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (Ефес. 6.10–17).

“ЗВІЗДА ЯСНА…”

Запитання: Яка зірка привела дві тисячі років тому волхвів до новонародженого Ісуса?

Відповідь:“Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці (церковнослов’янською – “волхви”) прибули до Єрусалиму зо сходу,

і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його і прибули поклонитись Йому…” (Мф. 2.1–2).

Яку ж “зорю Його” бачили мудреці на сході? Безумовно, під час дослідження Святого Письма нас цікавить у першу чергу не буква, а дух. Бо ж “Усе Писання Богом натхненне (читай – духовне) і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2Тим. 3.16–17). А відтак і події, змальовані у ньому, являють найбільшу цінність тоді лишень, коли розглядаються саме з позиції духу. Біблія не є таким собі посібником з історії чи астрономії і не призначена для дослідження метеорологічних явищ природи Землі, хоча в ній можна знайти й таку інформацію. Та буквальні події, змальовані у Книзі книг – то є завжди тінь духовних речей. Тому-то й не суть важливо: чи по букві та зоря була кометою, а чи яким атмосферним феноменом. По духу вона була “зорею Його”, зорею Божою, а отже, духовною зорею, бо “Бог є Дух” (Ів. 4.24). І зоря ця – не що інше як зоря провидіння Господнього, що приводить тих, хто шукають істину, до віри! Провідна зоря…

Недаремно новонароджений Ісус іменується в Євангелії “Дитинкою мужеської статі”. Адже чоловіча стать біблійною мовою символізує віру, розуміння, Христа (на відміну від жіночої, відповідно – життя, чуття і церкви). Христос явив Собою Отця – явив віру, що чинна (здійснюється) Любов’ю, і що веде до Любові. Прийти до Христа – і означає прийти до цієї віри смиренної, до премудрості Божої, – прийти до Істини.

Що є Істина? В чому вона? Істина полягає в одному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього змирись, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без страху й тривоги, без гніву й роздратування, без гордощів та образи! З миром, мирно, смиренно...

“Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, – настановляє Господь, – бо Я лагідний і сумирний серцем” (Мф. 11.29). “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!” (див. 1Петра 5.5; Як. 4.6), – напучує апостол. “Шукайте правди, шукайте смирення...” (Соф. 2.3), – закликає пророк.

Шукайте Правди, шукайте Смирення! Смирення і є у дійсності правдою Христовою – дверима Благодаті, ліствицею в Небо, дорогою в Царство Боже. Єдиною Божою істиною. І хто прийшов до цього розуміння – той і пізнав її...

Мудрість світу тисячоліттями шукала Правду. Найкращі, найдопитливіші представники людства (ось вони – “мудреці”) невтомно вишукували її, спрямовуючи очі свої у напрямку до духовного Сходу, сподіваючись побачити, просвітитися світлом Істини. І зоря Господня таки привела їх (як приводить і донині) до Сонця Правди – Христа! “І звів я очі свої, та й побачив”, – говорить пророк (див. Захарії 2.5). “А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”, – вторує йому інший (Малахії 4.2). “Велике милосердя нашого Бога, що Ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру”, – підтверджує і Лука (Лк. 1.78–79)…

Блаженної пам’яті отець Олександр Мень у відомій праці своїй “Історія релігії” зазначає:

“На протязі сторіч люди обійшли безліч доріг та стежинок; вони випробували і зважили майже усе, що в стані був охопити людський дух, – від світозаперечуючої містики до богозаперечуючого матеріалізму. І лише тоді, коли шляхи ці були пройдені і пошуки вичерпані, настала, висловлюючись біблійною мовою, “повнота часу”. Світ виявився поставленим перед Відкриттям найбільших таємниць, і людині були вказані шляхи до досконалого життя…”

Мудрість світу, якщо це дійсно мудрість, неодмінно приходить до Премудрості Божої. Ті, хто з надією споглядають на Схід, – неодмінно побачать Світло. “Бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому” (Мф. 7.8).

Пастeр якось висловився так: “Я молюся в своїй лабораторії”. Молюся не в розумінні лише прямої, безпосередньої молитви, але в розумінні пізнання Бога, відновлення зв’язку із Ним. Творець пізнається через Своє творіння, як і сказано: “Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме” (Рим. 1.20). І неупереджений дослідник, навіть будучи вихованим на традиціях войовничого атеїзму, якщо буде щирим перед самим собою, обов’язково приходить до цієї “дитинки мужеської статі”, до просвічуючої усе віри.

“Дві речі у цьому світі вражають мене, – в захоплені написав філософ Емануїл Кант, – це зоряне небо над головою, і моральний закон всередині мене”. Буквальні й духовні зорі… Вони ведуть нас до Христа, ведуть до Першооснови усього сущого. Тільки зуміймо побачити їх. Лишень піднімімо очі свої до безмежності нічного зоряного неба і, завмерши, прислухаймося до свого власного серця. І тоді ми почуємо ніжне дихання новонародженої Дитини, та тиху і водночас величну й могутню музику сфер: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля”…

ЗМІЙ СТАРОДАВНІЙ…

Запитання: Чи дійсно диявол являвся Адаму і Єві в зміїному тілі? Кажуть, що до прокляття Господнього в нього були навіть крила…

Відповідь: Біблія – книга духовна. І змій стародавній, що диявол він і сатана – не що інше, як уособлення вселенського зла, “дух злоби піднебесний”. “Нині знаємо частинно, – говорить апостол Павло, – і проповідуємо частинно… Прийде час – і пізнаєм, як пізнані й ми”. Та безперечним залишається одне: Бог є Творець, Законодавець і Вседержитель. І все творить Він не хаотично (бо Бог не є Богом безладу, але порядку), а згідно з законами Своїми – законами світобудови. А закони ці передбачають розвиток творіння (матерії) від грубих її форм до тонких, духовних: від матерії неорганічної через органічну до вищої форми існування матерії – Homo sapiens (людини розумної), й аж до найвищої своєї форми – матерії обожненої, світу невидимого, духовного, ангельського.