Лірникові думи - Руданський Степан Васильевич. Страница 1

Руданський С. В.

ЛІРНИКОВІ ДУМИ

ПРЕСЛІВЛЯ

На полудні, де Карпата

Кинула відноги,

Вколо Смотричем повився

Кам'янець убогий.

Бідне місто! тілько війни

Тяжкі споминає,

А само в собі ні виду,

Ні краси не має.

Там нема широких улиць,

Пишного палацу,

Для проходки садів славних,

Широкого плацу.

Доми збились, іспоїлись

Купами-рядами.

І від льоху аж до даху

Всі кишать жидами.

Малий ринок серед міста -

Тілько-то і плацу.

Старий дім губернаторів -

Тілько і палацу.

Та ще бульвар над скалою,

Що ніщо дивитись:

Тілько й місця кам'янецьким

Сидням проходитись.

І все місто комашнею

К скалі припадає,

Ніби згубленого щастя

На нії шукає.

І над тою комашнею

Тілько храми божі,

Як яснії великани,

Стоять на сторожі.

І високо на повітря

Верхи підіймають,

І хрестами золотими,

Як зорями, сяють.

Но найкраща із тих храмів -

Голова висока

Хранителя сего міста

Івана-пророка; [1]

І будова - так пристойна

Церква і ті бані

Так і кажуть, як хрестився

Господь в Іордані; [2]

І камінная дзвіниця,

Рівна і висока,

Пригадує над водою

Святого пророка;

А на церкві святій баня

(Нижча тої бані)

Пригадує Христа-бога

В воді в Іордані.

Наодокола собору

Стиснене подвір'я;

На подвір'ї пригорнулось

Вбогеє будівля.

І в будівлі того храму

Слуги проживають,

І по колії святому

Службу відбувають.

Кругом церкви на подвір'ї

Трава зеленіє;

Тілько камінь край дзвіниці

Скругляний біліє.

І той камінь, як та кістка,

Прахом зітліває

І у храму у святого

Притулку шукає.

Бідна кістко земляная!

Як життя ти брала?

Чи тебе вогонь виводив,

Чи земля роджала?

Чиї руки тебе, кістко,

З тіла добували,

І добули, і тесали,

І на що тесали?

Чи до церкви на підпору

Мали готувати?

Чи до палацу якого

Ґанок підпирати?

Ти тримав-єсь, підпирав-єсь,

А тепер ізбитий,

Ти білієш, трупом тлієш,

Нічим не покритий.

Так порою й чоловіка,

Доки силу має,

Всякий любить і вітає,

Всякий поважає.

А прийде година злая,

Силоньки не стане,

І на него, як на камінь,

Ніхто не погляне ...

* * *

Много в Кам'янці народу,

Та життя немає,

І від рання до смеркання

Кам'янець дрімає.

І на вулицях, на ринку -

Всюди пусто, тихо:

Хіба бідну писарину

Перетягне лихо;

Та школярі, бідні діти

Сердитої долі,

Пройдуть на день штири рази

Дорогу до школи.

Ще під вечір, як ударить

Сьомая година,

Оживиться на минутку

Бідна бульварина:

На вулиці, на широкій,

Совітниці ходять,

На них птахи перельотні

Шкелками наводять.

Після них купецькі дочки:

Тлусті, чорнобриві;

З ними ходять їх коханки,

Совітники сиві.

Потім ще яка попівна

Несміливо ходить,

І її учитель школи

Або школяр водить.

Тілько воску, тілько й світла

На тіснім бульварії

Хіба в закутках ще ходять

Школярі по парі.

Та бідная писарина

У куток заб'ється

І із лиха наб'є люльку,

Димом затягнеться.

Та і ті, як дев'ять вдарить,

Бульвар покидають.

А всі решта, кілька тисяч,

Носа не являють.

Много в Кам'янці народу,

Та життя не мають.

І від рання до смеркання

Вулиці дрімають.

Но й для Кам'янця сумного

Святенько буває,

Коли весь він веселіє,

Життям оживає.

І то святенько для него,

Та пора кохана,

Наступає щорік божий

Літом, на Івана.

вернуться

- єгипетський пустельник і затворник (?-394).

вернуться

- річка в західній частині Передньої Азії. З нею пов’язано багато християнських легенд, зокрема легенда про хрещення в ній Ісуса Христа.