Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич. Страница 14

Писар. Ну-ну, жи­вот­ноє! Не смій по­ро­чи­ти!

Роман (бо пи­са­ря). А вам зась!

Степан. По­ме­ла скільки не по­роч, що во­но в сажі, а во­но знов лізти­ме в каг­лу, бо на те во­но по­ме­ло!

Настя. Сам ти по­ме­ло! (До Ро­ма­на). Щоб і на подвір'ї моїм ти не з'являв­ся! Щоб око моє те­бе не ба­чи­ло!

Роман. Знаю, що мені там місця не­ма!

Степан. Ро­ма­не, слу­хай сю­ди! Ко­ха те­бе Хведос­ка, не­хай іде! А що ма­ти вар­ня­ка, то я то­го і ву­хом не ве­ду!.. Доч­ко! Тобі з ним жи­ти, а не нам! Чи так, ста­ра?

Хотина. Ав­жеж!

Хведоска. Я ска­за­ла своє сло­во, та­ту, і ска­за­ла йо­го твер­до!

Степан. По-моєму: сло­ва на вітер не пус­кай! Іди, Ро­ма­не, до нас у прий­ми. На­ша ха­ти­на хоч ма­ленька, та прав­да в ній щи­ренька; хоч три ступні від по­кут­тя до по­ро­га, за­те в ній ти­хо, як у бо­га! Бу­де тісніш, ста­не тепліш!.. Ходімо, діти, в ха­ту. Про­си­мо і доб­рих лю­дей, а ли­хим по­куть на ви­гоні!

Настя. Не син ти мені, не син!

Роман. Я теж міркую, що я обмінча!

Степан. Ро­ма­не, не го­диться так! "Чти от­ця тво­го і матір!.." Сва­хо, не ко­мизься, іди в ха­ту!

Настя. Яка я тобі сва­ха? Щоб ти й до­ки світ сон­ця не діждав ба­чи­ти ме­не у своїм хліві!.. Ой со­ром!.. Те­пер по­па­дя та дя­чи­ха висміють мені очі!

Писар. Да, скан­дал!

Степан і другі йдуть у ха­ту, Нас­тя і пи­сар - з дво­ру.

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Середина прос­тої ха­ти. За сто­лом си­дить Хве­дос­ка, з обох сторін друж­ки. На столі гільце. Біля сто­лу стоїть ста­рос­та (Чи­калка), біля по­ро­га підста­рос­та (Пи­лип). Біля печі сто­ять Сте­пан Ре­ва і Хо­ти­на.

ЯВА 1

Дружки (співа­ють).

Казав со­ло­вей­ко -
Ся­ду - не впа­ду;
Казала Хве­дос­ка -
Заміж не піду.
Казав со­ло­вей­ко -
Політаю;
Казала Хве­дос­ка
По­гу­ляю!

(Починають квітча­ти Хве­досці стрічка­ми го­ло­ву).

Ой дай, ма­ти, мас­ла,
Я ж твою корівоньку пас­ла:
Виганяла в ран­ню ро­су,
Дай по­ма­за­ти ко­су.
Ой по­пе, по­пе Гордію,
Не дзво­ни ра­но в неділю;
Дзвони ра­но в су­бо­ту,
За­дай дру­жеч­кам ро­бо­ту.
Ой ви, га­лоч­ки, літай­те,
Ой ви, дру­жеч­ки, співай­те,
За ко­сою квіточ­ку носіте,
Хве­доні прав­доньки не кажіте.
Ой ви, дру­жеч­ки, ря­доч­ком
Попід зе­ле­неньким са­доч­ком,
Та вир­вем квіточ­ку зе­ле­неньку,
Заквітчаємо Хве­дос­ку мо­ло­деньку.
Ой дру­жеч­ки, по­ма­лу йдіть,
На­шо­го ви­ног­ра­ду не топчіть,
Бо наш ви­ног­рад скрізь поріс,
Ку­ди те­бе, Хве­до­ню, бог поніс?

(Скінчили квітча­ти).

Чи­кал­ка. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Пилип. А ми раді слу­ха­ти?

Чикалка. Бла­гос­ловіть, дис­кать, гільце квітча­ти. Раз, і вдру­ге, і втретє!

Пилип. Бог бла­гос­ло­вить! Всі три ра­зи бог бла­гос­ло­вить.

Дружки (співа­ють).

В до­ли­ну, бо­яри, в до­ли­ну
По чер­во­ну ка­ли­ну,
По хре­ща­тий барвінок,
По зе­ле­ний ва­сильок!

Голос з-за вікна: "Мо­ло­дий іде! Мо­ло­дий іде з бо­яра­ми!"

Чикалка. Друж­ки, кінчай­те скоріш гільце та, дис­кать, ве­ли­чай­те мо­ло­до­го.

Друж­ки (співа­ють).

Мати Ро­ма­на ро­ди­ла,
Міся­цем об­го­ро­ди­ла,
Зо­рею підпе­ре­за­ла,
До тещі ви­ряд­жа­ла.
Ма­ти си­на ви­ряд­жає,
Ви­ряд­жав­ши, на­учає:
"Ой, їдь, си­ну, та до тещі в гості
Та сядь, си­ну, в тещі на по­мості.
А як бу­де, си­ну, те­ща час­ту­ва­ти,
Не пий, си­ну, пер­шої чар­ки:
Вилий, сину,
Та ко­ню на гри­ву,
Щоб бу­ла гри­ва куд­ря­ва,
Щоб бу­ла те­ща лас­ка­ва".
Ой попід лісом би­тая доріженька,
Ой ту­ди йшов Ро­ман з бо­яра­ми,
їм ка­ли­на до­ро­гу зас­ту­пи­ла.
Вийняв ша­бельку, став ка­ли­ну ру­ба­ти,
Ста­ла ка­ли­на до нього про­мов­ля­ти:
"Не зад­ля те­бе ця ка­ли­на сад­же­на,
А зад­ля то­го Хве­дос­ка на­ряд­же­на".
На­ря­ди­ли, як панське ди­тя,
По­са­до­ви­ли, як си­ро­тя.

Пилип. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Чикалка. А ми раді слу­ха­ти.

Пи­лип. Бла­гос­ловіть мо­ло­до­му в ха­ту всту­пи­ти, мо­ло­ду зве­се­ли­ти: от­цю, неньці пок­ло­ня­ти­ся, до вінця спо­ряд­жа­ти­ся!

Хотина (ти­хо до Сте­па­на). Пи­лип до­ладніш примов­ля.

Степан (ти­хо). Той всі за­ко­ни зна.

Чи­кал­ка. Бог бла­гос­ло­вить!

Пи­лип. Раз, і вдру­ге, і втретє!

Чи­кал­ка (тричі). Бог бла­гос­ло­вить!

ЯВА 2

Ро­ман ввіхо­дить з бо­яра­ми, кла­няється батькові й ма­тері.

Дружки (співа­ють).

Явіру, явіроч­ку,
На жовтім пісоч­ку,
Там щу­ка-ри­ба гра­ла,
Са­ма собі ди­ву­ва­ла,
Що хо­ро­ше виг­ра­ва­ла.

Роман підхо­дить до сто­лу, кла­няється Хве­досці, кот­ра встає і кла­няється йо­му тричі.

А ще на­ша тарілка
Не ціно­ва­на,
А ще на­ша Хве­до­ня
Не ціло­ва­на.

Ро­ман цілується тричі з Хве­дос­кою і сіда за стіл по­руч з нею.

А вже на­ша тарілка
Обцінована,
А вже на­ша Хве­дос­ка
Обцілована.

Чикалка. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Пилип. А ми раді слу­ха­ти.