Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич. Страница 9
(Обніма її і цілує).
Ті ж і 3інька.
Настя (побачила Зіньку). Гетьте-бо! І все б їм цілуватися, от ще поцілуйко! А що, доброго ляпаса піймали по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я того ненавиджу!.. Ще як хто побаче, подумає… Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя дитино?
Зінька. Там, де вже нема, моя матусю!
Настя. Ти ж це як вже мені відповідаєш?
Зінька. Так же, як ви питаєте!
Настя (до писаря). Бачите?.. Я ж кажу, що можуть подумати невіть що! От перша Зінька…
Писар. Зеніда Андреєвна можуть обсудить по нашим літам… Сравніть і то довольно за глаза, што ви как мамаша, а я как синок!
Настя (убік). Ой хитрий! (До нього). То я вже вас не буду звати Мануйлом Соловеїчом, а синочком. (Сміється). Тільки цілуватися ненавиджу!
Писар. Зеніда Андреєвна, будьте настолько добри, настолько я вас прошу, об'яснітє: отчего ви не в общей кавалькаде?
Зінька. Обійдетесь і без нас!
Настя. Її діло клопотати та порядкувати. Еге, доню, ти клопочи, порядкуй, душко моя, а я в кунпанії посиджу…
Зінька. Пожиркуєте?
Настя. Як? (Убік). Вона ревнує! Недаром я постерегла. (До писаря). Ходімо до гурту.
Писар (гра на скрипці і співа).
Пішли.
Зінька (сама). Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зальоти на думці: заманулося на старість у гречку скакати! Всі праведні, всі безгрішні!".. Ох, коли б швидш у Київ!..
Самрось, писар, Настя і Зінька.
Самрось. Щоб моя жінка не потанцювала, як я того захочу! "Нікогда і вовік…" Буде танцювати й дріботіти!.. Кума-лавошниця нотної виводе. (Співа).
А моя жінка і через ноту виведе!
Писар. Самросей Сафронович! Позвольте вашу ручку. Ну і уважаю ж я вас, господи!..
Самрось (кричить). Во хрунт!
Писар (випинається). Рад стараться!
Самрось. Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався! Зінько, марш танцювати!
Настя. Чуєш, Зіню, що муж приказує!
Зінька. Не оглухла!
Настя. Потанцюй "ножнички" або "жидівочку"! Як я колись танцювала, господи, гарно!
Писар (до Самрося). Братєц! У вашої супруги голос херувими і серафими!.. Зеніда Андреєвна, краще воспойтє што-лібо!
Самрось. Зінько! Поцілуй мого побратима.
Писар. Позвольте, по-родственному!
Зінька (з криком). Не підступай! Коли б ти знав, який ти мерзенний, гидкий!..
Самрось (кричить). Цілуй!
Зінька (твердо). Ходім! Там при всіх поцілую!.. Наодинці, у закутку, не так смачно!.. Правда, матусю?
Пішли.
Роман (ввійшовши, довго ходить замислившись). Так, так!.. Я мушу розказати Хведоні все, все… Нехай вона своєю чистою душею зважить і зміркує!.. Вона непорочна, як дитя. "Устами дитяти глаголить сам бог!" І коли вона скаже, що я винен перед Зінькою, тоді… А все ж таки не хочу ані зерна таїти, розкажу!..
Зінька (вибігла з бокових дверей розчіпчана). Тут не перешкодять тобі вбити мене!..
Самрось (з пляшкою в руці, його держать). По морді дати моєму побратимові, моєму найлюбезному!..
Роман (схопив його за груди). Скажений, опам'ятайся!
Самрось. Пусти, уб'ю!
Зінька. Пусти його, Романе! Благаю тебе пусти!..
Ті ж, писар, старшина, Настя і всі гості.
Писар (до Самрося). Братєц, образумтесь! Я нікоторої обіди!.. Сестриця!..
Зінька. Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру!
Старшина. Такого коліна люде, а нікоторої образованості!
Роман (однявши пляшку у Самрося, пха його). Геть, п'яне барило!
Самрось. Не хочеться тільки заходжуватись…
Роман. Не хвались!
Настя. Ой Зіню, душко моя, як же таки так?
Зінька. Мовчіть, мамо! До серця доходе, все виявлю, все!.. Привселюдно виявлю!..
Настя. Господь з тобою, моя дитино!
Писар. Ну, мир! З чортзна-чого неприятності! Роман Сафронович, подайте друг другу руки - і амінь!
Роман. Ви що тут за мировий?
Писар. Я по-родственному!
Роман. Під три чорти!
Настя. Ну-ну, ти, болване! Це мій гость!
Роман. То й цілуйтеся з ним.
Настя (з ляком). Що?
Самрось. Сказав би я тобі слово!..
Роман. Відкашляйся, коли в горлі застрягло!
Самрось. Аз-буки-буряки, печеная редька!.. Тьху на твою вченість! (Пішов).
Старшина. Ходім, ходім!.. Люде образовані, а таку необразованість заводите, нікоторої прибавки!.. Краще потанцюємо кандреля.
Писар. Отлічно! Акціос!.. Братєц будуть ваш візовой… Амбажуйте мою мамашу. Пішли.
Роман. Коли вже я злишуся цього гармидеру?
Зінька. Знов оборонив? А я не дякую, бачиш, яка я незвичайна?
Роман. Покинула б ти Самрося абощо; чи куди-небудь втекла б від нього!..
Зінька. Втечу від людей, тільки від себе не втечу.
Роман. Яка ти, сестро, безталанна!
Зінька. Мовчи! Боляче!.. Іди геть з очей!.. Роман, похилившись, пішов.
Ох, і жалю ж мій, жалю, тяжкий не розмаю!.. (Заломила руки). Ох, як тяжко-важко!..
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Село. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени. Далі город, тік, садок і т. п.
Степан (сидить на призьбі). Що то, подумаєш, весна: сонце світе ясно та ласкаво і наскрізь пронизує тебе теплом; жайворонки щебечуть… Вже, либонь, скоро й соловейко затьохка?.. В полі хлібець людський зеленіє, а на панському почав рунитись: інша справа й спроможність, то й хліб кращий. Як вдивишся, що як та царина зеленіє, то ніби чуєш, що й кістки в тобі починають лускотіти, неначе почувають, що ось-ось прийде їм невгавна робота… Весна-красна! (Глянув вгору). Сонечко на полудень звернуло і, мов те дівча молоде, усміхається; і сам, дивлячись на нього, несамохіть усміхнешся.