Сава Чалий - Карпенко-Карий Иван Карпович. Страница 7
Вартовий (пройшовшись). Нема ще варти; а час би вже й перемінить мене!
Входить п'ять чоловік козаків. Чотири одягнені в чорних свитках, при шаблях, з мушкетами за плечима і списами в руках, а п'ятий у запорозькому жупані.
А от і нова варта - даремно ремствував. Пильнує добре старшина!
Запорожець. Панько! Ти будеш на варті біля грошей.
1-й вартовий. Приймай! Тут дві купи грошей: одна - срібні, друга - мідні! Нехай скарає того бог, хто візьме шаг із грошей кошових.
2-й вартовий. Щоб сонця я не вздрів, коли я сам візьму або кому дозволю взять хоч шаг один із грошей кошових.
Запорожець. Тепер ходімо далі зміняти вартових.
1-й вартовий. Я тут вас підожду.
Запорожець. Гаразд.
Зникають.
Т і ж, без запорожця і варти.
1-й вартовий (набиває люльку). Добре все заведено у нас. Кожний чоловік знає своє діло. А все то Сава!
2-й вартовий. Кажуть, що коли б Саву нашого та кошовим на Січі обібрали, то він би об'явив війну ляхам.
1-й вартовий. Підожди, він і так вийде битись в чисте поле; адже скрізь розсила листи - присоглаша до себе малі купи, збирає хліб, пшоно і сало. Вже і тепер надбали стілько, що стане нам на цілий рік.
2-й вартовий. Гармат нема.
1-й вартовий. Сава достане… Розумно править і справедливо!.. А за ту дівку, що в Очеретнім Клим захопив, якого всім нагнав і сорому, і страху!.. Що ви, каже, хочете, щоб мене розбійником лічили і щоб від мене одвернулись люди наші? Хіба на те зібрались ми, щоб дівчат захоплювать в полон? Смерті предам, хто таке вчинить другий раз!
2-й вартовий. І правда, хіба ми татари… А ти не чув, де ту дівку діли?
1-й вартовий. Визвавсь якийсь митець, з нових, і повіз її додому.
2-й вартовий. То правда, що митець. Одвезти дівку назад додому важче, ніж вихопить було її із дому, бо то гуртом, а це один. Не довезе її він до Очеретного. Коли під'їзди панськії піймають, то повісять, бо дівка ця - дочка підстарости, здається!
Ті ж і запорожець з вартовими.
Запорожець. Зараз прибуло із Січі двадцять братчиків.
2-й вартовий. Ростем на силах.
Запорожець. Листа од кошового привезли.
1-й вартовий. Може, й Січ до Сави нашого пристане. Коли б бог дав, та щоб мерщій у поле - помірятися з ворогом, а то без діла сумно тут сидіть!
Запорожець. Голота січова поривається до нас, так старшина придержує: вона поспільству не сприяє, бо і сама б по-панськи жить хотіла.
1-й вартовий. Дарма! Голота нишком таки тіка до нас із Січі. Тепер у нас в коші народу сила.
Запорожець. Та й ще з поспільства прибувають. Для того ж то й харчами так запасається наш Сава.
1-й вартовий. Харчів нема куди й дівать: сто горлових ям повнісінькі зерна. Вже потомилися на жорнах хліба молоть.
Запорожець. Хліб -перве діло. Звідціль нас не добуде ціле військо, аби харчі.
1-й вартовий. Та Сава зна, що робить.
Запорожець. Розумний.
1-й вартовий. Та й побратим його Гнат Голий, бра, незгірше.
Запорожець. Запальний дуже.
1-й вартовий. Коли б вони не посварились, бо Гнат частенько згарячу на Саву гніватися став.
Запорожець. Вони брати, хрестами обмінялись, то хоч і скаже згарячу що Гнат, йому всякчас, як я примітив, Сава вибачає.
1-й вартовий. Дай боже, щоб усе було гаразд!
Запорожець. Ходім - почуємо, що там нового нам братчики із Січі привезли.
2-й вартовий. Цікаво дуже! Шкода, що я не буду з вами.
Ті ж, Сава і Шмигельський.
Чалий. Здорові, пани-браття!
Запорожець (а за ним і другі). З поворотом, пане отамане!
Чалий. Спасибі! Що нового?
Запорожець. Двадцять братчиків приїхали із Січі і привезли листа якогось.
Чалий. Цікаво, що за лист! А ми горілки десять барил привезли, сушеної риби добули і десять пар волів… Нехай горілку Грива на замок запре і варту там поставить,- річ ласа… Рибу нехай складуть у тому курені, де сало й сіль, волів порізать на обід, а що зостанеться, то посолить і ті бочки докласти, котрі не повні ще. Оце й усі хазяйські справи. Тепер за військові приймемся. Клич старшину і запорожців тих, що лист із Січі привезли, нехай ідуть і инчі, хто має охоту слухать новини.
Запорожець і вся варта пішли. 2-й вартовий стоїть вглибині біля грошей нерухомо, спершись на спис.
Сава Чалий і Шмигельський на передкону.
Чалий. Тепер з тобою побалакаєм на самоті. Цікаво дуже знать, як ти довіз до Очеретного панну Зосю? Тебе послав навмисне я, щоб спробувать твою козацьку вдачу перше, а потім вже прийняти до коша. Ну, розказуй, побачимо твій хист.
Шмигельський. Прекрасна панна Зося - дочка підстарости Курчинського із Очеретного. Історію її давно вже знає вся околиця. Так я і скористувався цим. До першого села Потоцького привіз нас рудий орандар. А там, умовившись з панянкою, ми розказали цікаву байку, що ніби панну Зосю я від тебе викрав. Всі раділи і приймали нас, як дорогих гостей! А потім у кочі панськім до самого Курчинського у Очеретне одвезли. І я батькам віддав дочку, вони ж мені за те коня дали, як сокола, прудкого.
Чалий. Розумно й хитро! Митець з тебе не послідній, і я тебе охоче приймаю до коша.
Шмигельський. Я он який радий, що так сталось, що в час короткий заслужив від тебе, пане отамане, щире слово і хвалу!
Чалий. Скажи ж мені тепера, хто ти?
Шмигельський. Шляхтич Іван Шмигельський. Служив при панських я дворах, але не зміг дивитися на тяжкі людські біди, так от і втік сюди.
Чалий. А ти правду кажеш?
Шмигельський. Хіба у вас тут солодко живеться, хіба не смерть тут кожного чека щодня чи в полі, чи на палі? То за які б же ласощі хотів брехать тобі, мій батьку?
Чалий. Та й то правда. Від розкошів до гайдамацького коша не підеш!.. Які ж ти кривди такі бачив, що утікати від панів тебе примусили вони?
Шмигельський. Кривди? О, та хіба їх перелічиш? Найбільша ж кривда в тім, що не однаковий для всіх закон, а справжнього суда зовсім нема, і той, хто дужчий, чужеє право зневажа…
Чалий. О, то ти розумний, бачу, в батька син, та й вчений неабияк. А що ж би ти хотів зробить, щоб кривди тієї не було?
Шмигельський. Занадто вже великую ціну даєш ти розуму моєму… Ти, пане отамане, народну волю чиниш, ти на чолі стоїш коша значного, обміркував усе давно і знаєш, певно, чого хочеш і що робити будеш?.. І от себе всього я віддаю на твою волю, бо сам я знаю тілько те, що жити так, як ми тепер живем,- несила, що все скінчиться знов руїною, спокою ж в тім не буде!
Чалий. Ти наче серце й мозок маєш мій і язиком моїм говориш! Не маю я охоти кров безоружних проливать і плюндрувати край!.. На бой чесний, на груди - груди, покликать хочу я панів. Для того сили я сюди збираю. Або поляжем всі в бою, або заставимо панів зменшити панщину й податки і рівний суд всім дать! А тих, хто чуже право зневажає, карати смертію, хоч би то був і пан значний.