Житейське море - Карпенко-Карий Иван Карпович. Страница 3

Карпо. Барильченко.

Іван. Без титула! А ні, стрівай. Україн­ський козак! Я гордуюсь тим, що родом сам козак. Колись, брате, наші діди над мо­рем панували й на поганеньких човнах до Синопа добірались і Скутарь руйнували; а ми вже от плаваєм житейським морем і частенько руйнуємо своє здоровля від того, що плавати не вміємо, або пливем не туди, куди слід. (Подають спіданок.) От і снідання. Прошу сідати. (Сідають.) Горілочки?... Марсали. [20] вам чого?

П’ють, їдять і балакають.

Хвиля. Сьогодні покидаєте наш бла­годатний Крим?

Михайло. Сьогодні. Пора. Більше мі­сяця у брата гостювали.

Наташа. А мені здається, що я тільки вчора сюди приїхала! Звичайно, Крим не Рівієра ... Ах, Рівієра, Рівієра! Але тут, на дачі в Івана Макаровича, ми жили в то­варистві великого артиста, дух котрого вітав над усім! Мені весело було в такім това­ристві, я не забуду ніколи тих хвилин висо­кого настрою душі, які я мала, дякуючи Іва­нові Макаровичеві! День у мене плинув як одна година: веселість Івана Макаровича, його глибокий юмор, його співи довго ще лу­натимуть у моїм серці!

Хвиля. Чуєте? Отак усі жінки йому співають. Щасливий!

Маруся. Івана всі люблять, і мені то мило.

Іван. Не завидуй, брате!... А знаєте, Наташа, сучасним рецензентам не вадило б повчитись у вас писати рецензії... Жаль, що ви не пишете, а з вас був би приятний для акторів рецензент.

Михайло. Ха, ха, ха!

Наташа. І зовсім несмішно! Приїдете до нас, будуть іще кращі рецензії. Наш учи­тель словесности [21] прекрасно пише.

Михайло. Учителям гімназії заборонено писати дурощі.

Наташа. Я попрошу, і буде писати.

Хвиля, до Карпа. - Ви, видимо, хлібороб?

Карпо. Хлібороб. Тепер діти уже працю­ють, а я дозволив собі, перший раз у життю, покинути землю, щоб покупатися в морі, по совіту лікарів.

Хвиля. І що ж, помогло вам море?

Карпо. Як бабі кадило. Що раз зіпсуєш, того вже ніколи не поправиш.

Іван. І не тільки в здоровлі, а і взагалі?...

Карпо. Природа не йде на компроміси.

Маруся. І я так думаю.

Наташа. Здається, вам, Іване Макаро­вичу, немає на що скаржитись: ви цільна [22] людина! Я рідко бачила таких.

Михайло. Недавно ти це саме казала вчителеві словесности.

Наташа. Ну, так що ж? І Тарас Петро­вич людина цільна, високого росту, брюнет, кра­сивий.

Михайло. Та так. Тільки що ці одзнаки до цільності натури мало стосуються.

Наташа. Відчепись, педант! Іване Ма­каровичу, а коли ж ви до нас приїдете?

Іван. На Різдво.

Наташа. Ой, як довго ждати! Дожида­ючи вас, наша публичність буде дні лічити.

Хвиля. Особливо ви. (Михайло сміється.)

Наташа, глянула на Михайла, знизнула плечима, до Хвилі. - Ви вгадали.

Хвиля. Як бачу, ви велика поклонниця талантів.

Наташа. О, я вміраю за сценою, особливо, коли в театрі грають такі артисти, як Іван Макарович.

Іван. Мені вже страшно! Ви ще не ба­чили мене на сцені, а зарані в'являете собі щось надзвичайне; це може дуже пошкодити вражінню: коли ждеш багато, то відбіраєш дуже мало.

Наташа. Я жду того, що можливо взяти, й надіюся, що візьму й вип’ю повну чару. (Михайло сміється спокійним сміхом.)

Іван, із чаркою в руці співає. - Всі наливають і помагають співати:

Повнії чарки всім наливайте,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося й т. д.,

По скінченню пісні: За ваше здоровля, дорогі мої!

Наташа. Браво, браво! Підбіга й цілує Івана.

Карпо, дивиться на часи. - Пора. До Марусі. Дозволяєте? (Маруся киває головою. Встають.) У мене все готове, а от і фурман, під’їхав. (Цілу­ється з Іваном.) Прощай, брате! Спасибі тобі за все! Не минай же старого гнізда! Мама сильно за всіма вами сумує, а особливо тепер, коли тато помер, і вона зосталась сиротою. Знаєш, проживши п’ядесять літ укупі чесно, злилися душами в одну істоту, а потім раптом одного не стало... і мов тебе розірвано на­двоє, і ти щодня чуєш незалічиму рану. Тяжко бува дивитись на її очі, повні якоїсь невимовної журби!

Іван. Приїду, хоч би там що! Я тобі напишу. Поцілуй маму, Явдоху, Василину, Демида, [23] всіх, усіх!

Карпо. А ти, Михайле? Може б тепер оце зо мною заїхав; крюк невеликий.

Наташа. Заїдемо, Миша.

Михайло. Ніяк не можна, післязавтра екзамени... Сам знаєш, як же без директора... Я ж одпуску не брав.

Карпо. Та так. Прощайте! Цілується з Марусею. А ви до нас, з дітьми, погостювали б!

Іван. А що ти думаєш, Марусечко? Я з тобою спишуся, [24] і ми з’їдемось укупі до Карпа.

Маруся. З радістю, якщо діти будуть здорові!

Наташа. Ви напишіть мені; коли, то й я приїду.

Іван. Добре.

Карпо. Прощайте, бувайте здорові!

Іван. Кланяйся всім!

Маруся. І від мене!

Карпо. Спасибі. (До Михайла.) Не гайтеся. (Вийшов.)

Михайло. Ну, до побачення! (Цілується з Іваном, цілує в руку Марусю і йде.) Спасибі за все! (Попутно Хвилі.) Будете в нашім городі, прошу не минати моєї хати. Приятелі брата - мої приятелі. Наташа, Карпо жде.

Наташа. Що ж я, не прощавшись, піду? Прощайте, Маріє Данилівно! Просимо до нас на Різдво. (Цілується.) Іване Макаровичу, до приятного побачення! (Цілує його, йде й обертається.)

Михайло. Наташа, Карпо жде! Опізнимось.

Наташа, на порозі. - Я так зріднилася з вами [чуть [25] сльози], що прямо таки розлу­чатися не хочу, а мушу... (Витира очі.) До побачення! (Всі виходять. Прислуга, що раніше по­чала приборку, виносить деякі пакунки, вертається й кінчає своє діло.)

Ява VI.

Катерина і Пріська, потім Іван, Маруся і Хвиля.

Пріська. А скілько вони тобі дали?

Катерина. Ґенерал - карбованця, ґенеральша - два, а той мугиряка - четвер­так. [26]

Пріська. І мені такгамо дали.

Катерина. Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля, й Махметку... Тільки що Махметка не п’є, - їм заборонено.

Пріська, Та бреше! Як би люде не ро­били того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося! (Іван, Маруся і Хвиля вертаються.) Маріє Данилівно! Махметка хоче нанятись до нас у двір за сторожа.

Іван. О, сторож вірний.

Маруся. Надежний. [27] Нехай приходить. Приносьте, дівчата, решту білизни... (Дівчата вийшли.)

Іван. А я приляжу, бо рано встав, уто­мився. Сон перед обідом золотий. А ти, Платоне, обідаєш із нами.

Хвиля. Може.

Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)

Ява VII.

Хвиля й Маруся.

Довга павза. Маруся переклада речі і кладе їх у скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.

Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.

Хвиля. Ви не любите слухати того, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.

вернуться

20

- вино

вернуться

21

- літератури

вернуться

22

- суцільна, цілкова; суцільність (моск.)

вернуться

23

- ціла Барильченкова сім'я - див. “Суєта”

вернуться

24

- листа напишу

вернуться

25

- мало не плаче (моск.)

вернуться

26

- 25 копійок (пів гривні)

вернуться

27

- надійний, покластися можна (моск.)