Житейське море - Карпенко-Карий Иван Карпович. Страница 4

Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, й я не можу спокійно робити свого діла.

Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!

Маруся. З вами можна стратити і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не ба­чила! ... Як би я не була певна у своїх моральних силах, то розказала б усе Іванові.

Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його вб’ю.

Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?

Хвиля. Я вас люблю безумно! [28]

Входить Пріська.

Пріська. Маріє Данилівно, Махметка тут.

Маруся. Клич! (Пріська вийшла.) Дуже рада, що так сталося. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.

Хвиля. Не забувайте, що Татари золото люблять.

Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданний [29] мені чоловік і за його плечима я буду тут сидіти, як у фортеці.

Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади [30] не здалась. (Входить Махметка, на вид сильний чоловік.)

Махметха, кланяється. - Доброго здоровля!

Маруся. Здоров, Махметка. Ти хочеш нанятися сторожем до мене?

Махметка. А чого ж не хотіть? Настояще хочу!

Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а й від злих мужчин.

Махметка. Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою!

Маруся. Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода?

Махметка. Маєш вірного пса!

Маруся. З сьогоднішнього дня й зоставайся.

Махметка. Я вже зостався. Будеш до­вольна. [31] (Виходить.) Махметка слово держить! (Чути дзвінок.)

Маруся. Відчиніть двері.

Хвиля. До речі, подивлюсь, чи міцний замок. (Іде. Двері відчиняються, й показується ефектна, красива артистка Ваніна.)

Ті ж і Ваніна.

Ваніна, на дверях. - Простіть! Подзвонила й хотіла ждати, коли дивлюсь, двері незамкнені, й я ввійшла. Підходить. Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста?

Маруся. Так.

Ваніна, обніма й цілує. - Дуже рада з вами познайомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі.

Хвиля. Давно?

Ваніна, глянувши на нього, до Марусі. - Їду на сезон і забігла спитати, коли їде Іван Ма­карович.

Маруся. Сьогодні; прошу сідати.

Ваніна. Познайомте.

Хвиля. Капітан власного судна.

Ваніна. Моряк?

Хвиля. По сухому путі судном не пла­вають. (Ідучи мимо Марусі.) Одна з багатьох.

Ваніна. Що ви сказали?

Хвиля. Нічого - я кашлянув.

Ваніна, сміється. - Оригінальний кашель.

Хвиля. Морський!

Ваніна, сміється. - Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика.

Хвиля, під ніс. Приятного для серця.

Ваніна. О, та в вас сухий бронхіт!

Хвиля. Застарілий, хронічний.

Ті ж і Іван, з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем.

Іван. Гоп, гоп, гоп! Ппрр.! О! Людмила? А ти де тут узялася?

Ваніна, протяга йому руку. - Тільки-що приїхала...

Іван. Руки заняті. Де ж була?

Ваніна. На дачі Ракофукса. Брала морські ванни, їду на сезон і заїхала провідати вас.

Іван. Я зараз. Здам пасажира няні.

Маруся. Чому ж не одпочиваєш?

Іван. Ліг - не спиться. А тут Івасик прийшов... Ну, козаче, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоя, гоп, гоп! (Скаче конем за двері.)

Ваніна. Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий примірний сім’янин? У мене сльози на очах!

Хвиля. У вас на мокрому місці очі.

Ваніна. Моряк привик до води, й йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха й не почува сімейних радощів.

Хвиля. А ви сімейні!

Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.

Хвиля. Зрозумів! Іван грає ролю батька, а ви плачете?

Маруся. Даремно! Іван прекрасний сі­м’янин і благородний батько перш усього, а потім уже артист.

Хвиля. І поет...

Маруся. Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тільки доповня й робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!

Ваніна. Правда, свята правда! (Цілує її.) Іван Макарович ніжний, благородний чоловік, а через те загальний кумир.

Хвиля. І ваш?

Ваніна І мій! Ха, ха, ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!

Хвиля. Тут нема добрих лікарів. Один, правда, є; коли ж і той, під упливом поезії, не хоче практикувати! Може б ви взялися полічити мене?

Ваніна. Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо!

Хвиля. Боюсь, щоб мій бронхіт не обер­нувся в карманну сухоту. [32]

Ваніна. А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна су­хота. Ха, ха, ха!

Хвиля. Хто сам сміється свойому остроумію, той не остроумний!

Маруся, засміявшись. - Еге, ви вже обража­єтесь! Явна признака, що сіли на міль..

Хвиля. На такій мілі сидіти приятно.

Ваніна. Ха, ха, ха! Де ви його взяли? Їй-Богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів!

Хвиля. А я дуже люблю гарних жінок!

Ваніна, до Марусі. - З ним не заскучаєш!

Маруся. Докучить! (Входить Іван.)

Ті ж і Іван.

Іван, до Ваніни, подає руку. - Ну, тепер до­брого здоровля! (Ваніна робить рух, хоче поцілувати Івана, Іван держить її за руку, до Хвилі:) А що: правда, Людмила Павлівна гарна й весела молодиця?

Хвиля. Бой [33] жінка!

Іван. А тобі, Людмило, як здається мій друг?

Ваніна. Бой чоловік!

Хвиля. Пара п’ятак.

Ваніна. Дешева рибка - погана юшка! Я до тебе... я до вас, Іване Макаровичу, на хвилинку, - мене там ждуть.

Хвиля. Хто?

Ваніна. А ну, вгадайте.

Хвиля. Звичайно: поклонник таланту.

Ваніна. Я не талант.

Хвиля. Гарненькі жінки всі з талантом.

Ваніна. Спасибі.

Хвиля. Вибачайте, чим Бог послав, тим і частую!

Ваніна. От чудак! З вами не зговориш... [34]

Хвиля. Так договоришся! (Іван і Маруся сміються.)

Ваніна. Та ну вас к чорту! Дайте по­балакати з Іваном Макаровичем.

Хвиля. Сип!

Ваніна, тупа погою. - Та постійте бо хоч хвилину!

Хвиля. Ні, я краще посиджу. (Сідає.)

Ваніна. Ха, ха, ха! От іще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іване Мака­ровичу?

Іван. І добре й погано: добре, бо відпо­чив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мушу покидати свій рай!

Ваніна. А ваша дача справжній рай!

Іван. Це не моя - я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!

Ваніна підходить до вікна. Іван іде до неї і стає поруч.