Бондарівна - Карпенко-Карий Иван Карпович. Страница 6

Тетяна. Геть пішов!.. Єхидний пес!.. А то кричати зараз буду.

Герцель. О, зглянься, подивись ласкаво на мене! Коханням я до тебе весь од мозку і до п'ят горю, а ти така недобра, що мені і слова ласки не промовиш! Коли противний я тобі, то хоч прикинься та глянь на мене привітніше, ну, з жалощів одних, тоді вже легше мені вмерти, бо все одно помру за те, що не кохаєш!..

Тетяна (здригнувшись). О, гидкий! Ти думаєш, душа моя не чує, яка в тобі сичить гадюка?.. Іди від мене геть!.. А то робітників покличу, то виб'ють з тебе твою пекельную жагу дрючками!

Герцель (підступа). Хоч руку ж дай подержать!..

Тетяна (плює йому у вічі). Тьфу! (Одпиха його). Візьми, що слід тобі!.. (Хутко зникає в хаті).

Герцель (сам, витирається). Це поцілунок інший, ніж я ждав!.. Стривай же, Бондарівно!.. Ти поцілуєш ще мене в те саме місце, що зараз наплювала!.. Стривай, голубонько! Сьогодня силою візьму тебе, хоч би ти небом захилилась! У мене все уже готове... В Данилівськім гаю є замок, де вже не раз робили з старостою ми... таківськії діла, ха-ха!.. То там і ти, Тетянко, сьогодня побуваєш!.. Ого-го!.. Не будь я Чеслав Герцель, нехай мене чортяка візьме, коли не научу тебе покинуть дурням сором! (Іде до шинку). Мордохай!

Мордохай входить.

Герцель. Ну, що ж?.. Купив у Бондаря ти рибу? Мордохай (єхидно). Купив і гроші вже віддав!

Герцель. Тепер, виходить, ти до нього в двір вже вхожий?

Мордохай. А звісно!.. Сьогодня рибу на вози кладуть, щоб у Крив'янку одвезти до Гершка,- такий був договор... (Усміхається). І тоді в дворі у Бондаря нікого не останеться!.. Я там сьогодня був разів, мабуть, із п'ять...

Герцель. А старий?..

Мордохай. Старий не їде; вони ждуть скоро молодого, - мені казали наймити... Та що старий!..

Герцель. О!! То це й весілля скоро буде, і діло наше пропаде? Коли так, то треба поспішати!.. Слухай, вже сонце заходить, і наймити не виїдуть сьогодня, а там знов молодий, весілля... і праця пропаде!.. Біжи ж ти зараз в двір і ніби на могорич поклич до себе наймитів та у горілці їм... На!.. (Виймає порошок). Підсип оцей дурман. Вони, як вип'ють, будуть спать смертельним сном, а нам того і треба!.. Потім попробуй виманити Бондаря із хати... Скажи йому, що попилися наймити... що... Видумай причину!.. Аби він ввечері пішов із дому... Ну, хоч таку, наприклад, що розташовані вози і серед двору риба в купі, доглянуть же нема кому; скажи... що дощ замоче... Крутни жидівською ти головою і вимани старого з хати, чуєш?..

Мордохай. Крути тут головою... Не знаю, чи удасться...

Герцель (про себе). Ну, що ж, коли не вийде з хати, тоді Михал його уб'є, щоб за Тетяною затерти шлях!.. На себе нехай жалкує... (До Мордохая). Гляди ж мені, поки прийду, щоб все було, як я сказав! Тим часом я сюди всю челядь приведу, і ти впусти її у корчму з двору. Нехай сидять напоготові і ждуть мого приказу!.. Повертайсь!

Мордохай. Пануню, а червінці?

Герцель. Пся крев! Ти взяв вже 50?..

Мордохай (цілує його в плече). Узяв, спасибі вам!

Герцель. Зроби все діло - візьмеш ще стілько. Ну, мерщій: ніч настає, мені немає часу тут балакати з тобою. (Пішов).

Мордохай один, а потім 1-й і 2-й наймити Бондаря.

Мордохай. Ой-ой!.. Коли б червінці ті узять мерщій у нього... бо пан Чеслав і батька рідного облупить,- він хитріший жида! Обманить ще. (Підходить до двору Бондаря, загляда і киває пальцем). А йдіть сюди!..

1-й наймит (з неохотою). А чого тобі?

Мордохай. Чи вже наклали рибу на вози?.. (Загляда у двір). Ой-ой! Яка ще на землі лежить велика купа!..

2-й наймит. Швидкий ти дуже!

Мордохай. Вус!.. То ви сьогодня ще, мабуть, й не поїдете, а Гершкові потрібна дуже риба: там завтра ярмарок!..

1-й наймит. Куди ж його їхать? Зовсім нерано! А поки накладем,то й смеркне.

Входять 1-й і 2-й наймити і ще 3-4 без слів.

Мордохай. Слухайте, хлопці, зайдіть до мене зараз, я вам поставлю могорич, аби сьогодня рибу повезли...

2-й наймит. Та воно не так щоб і нерано було, можна ще й сьогодня виїхать - дорога недалека і знакома...

1-й наймит. Та як управимось... там побачимо...

Мордохай. Ну, ідіть же випийте гарненько - та й до діла.

2-й наймит. Я так думаю: на ранок можна було б поспіти у Крив'янку з рибою.

1-й наймит (переходить з другими і Мордохаєм кон). А що ж тут зосталось, може, десять сот докласти та вшнурувать вози... та...

Входять в корчму.

Мордохай (пропустивши їх). Могорич - це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! Але тепер мені байдуже. Всиплю їм того я зілля, що дав пан Чеслав, нехай собі сплять у корчмі... (Виходить).

Входять Марія та Тетяна.

Тетяна. Я тричі вже йому казала, що осоружний він мені, що й глянути не можу я на нього, а він, як змій, сичить і лізе в вічі, і бачу я в його очах замір поганий.

Марія. О, коли так, то, певно, це не чеснеє кохання!.. Кохання справжнє соромливе, воно ховається і нишком плаче, коли його уразиш дуже.

Тетяна. Хотіла я сьогодня батькові сказать, що нападом до мене лізе отой поганий пан.

Марія. Нащо його засмучувати й сердить! Такий щасливий він тепер, що жаль йому казати недобру річ яку... Та й нащо? Нехай він тямиться, поганий!.. Сьогодня або завтра Тарас приїде, і скоро ми звідсіль зовсім уберемося! (Сідає на призьбі). То й пана ти того, що він такий противний, не будеш бачити вже більш! Ох! Натомилась як!..

З хати виходить Бондар.

Бондар. От добре ви зробили, що сюди вийшли. Такий чудовий вечір. (Присіда біля них). Чи ти не бачила, Маріє, куди пішли Охрім наш та Дем'ян?..

Марія. А там в подвір'ї вони складали рибу; не бачила, куди пішли.

Бондар. Сьогодня й виїхати б треба, а не вспіють!.. Розпочали й покинули... Чи в корчму часом не пішли!.. Та бог з ними, коли пішли - то й прийдуть! (До Тетяни). Ну, слава ж богові святому, усе йде гаразд. Сьогодня був я у попа, його оповістив про шлюб твій, а завтра вже й Тарас повинен буть з товаришами, якщо сьогодня не приїде!.. Та й уджиґну ж весілля я на славу! Погуляємо тут скілько влізе; а там візьмем Марію і придане та й всі, мов обозом, поїдемо на хутір мій далекий. Все ж безпечніше, поки пройде буря, бо вона от-от почнеться... Устрою там тебе гаразд та й знов сюди вернуся!..

Тетяна. Та й ви б там, тату, вже зостались, бо скучно буде тут самим.

Бондар. За мене, дочко, не журись. Я попрощаюся з тобою надовго, а може, й навік!.. У мене діло тут є, і треба бути біля нього... Хоч сам рубать я ворога не здужаю, зате ж є другі справи військові, в яких потрібні будуть мої руки; згорнувши ж їх, сидіть тепера сором!.. Я ще не так старий, щоб вже у запічок залізти...

Тетяна. А Тарас вам, тату, не казав: чи й він пристане до козаків, коли війна почнеться?..

Бондар. Не знаю, як тепер, а раньше він мав думку... Хоч може й в Січі зоставаться... Бо запорожці не всі підуть!.. А тілько ти, моя дитино, його не здержуй своїм коханням, не будь ярмом для козака!.. Дочка моя повинна знать, куди тепер честь лицарська зве кожного із нас!..

Тетяна. О тату!.. Не кажи так! Якби мене він взяв з собою - сама б пішла з ним поруч биться!.. Спитала так; жіночу ж долю знаю змалку: від тебе, тату, я навчилась любить козацьку славу, а для неї - і щастя я своє віддам!.. Коли ж Тарас, що вже доволі бід для краю переніс, захоче трохи ще пожить зо мною і в Січі він зостанеться, то... силувать його не буду на війну, бо знаю певно: не від страху він в Січі буде і для такого козака найдеться ще робота.