Українські поезії - Гулак-Артемовский Петр Петрович. Страница 9
23 июня 1851 г., Полтава
***
Ой мені тяжко [20]
Ой мені нудно,-
Як без роботи жити мені трудно!
Ой піду я манівцями
Та нудьгу розважу,
Чи не стрінусь з панночками,-
Може, слово скажуть.
Ох, мені важко,
Ой мені нудно,
Як без роботи жити мені трудно!
Не зустрівсь я з панночками:
Вони всі в світлиці,
Шиють кохти з фальборами,
Лагодять спідниці.
Ох, мені тяжко,
Ох, мені нудно,
Як без роботи жити мені трудно!
Ой піду я у садочок.
Час прокоротаю.
Та сяду я під кленочок,
Пісню заспіваю:
Ой покинув Петро хатку
І жінку-небогу,
Помандрував без оглядку
В Полтаву, в дорогу.
Ой вернись назад, Петрусю,
Швиденько вернися!
Не вернешся - утоплюся,
Тогді не журися!
Помандрував... вона ж з хати,
Дітки занищали!
«От тепер ви,- каже мати,-
Сирітками стали».
26 июня 1851 г., Полтава
***
А що ж оце, Андрію?
Яку там веремію
Підняв ти на Веренститут?
Питаємось: де ти? Чи тут?
А ти - на перелоги,
Знай, охкаєш, задравши ноги!
Та вже як не міркуй,
А сам на себе пожалкуй!
Не раз, не два заплачеш,
А дива більше ти такого не побачиш.
От! Як розставили в світлиці всі цимбали,
Так на шістнадцять рук метелиці й заграли,
А тут скрипки й дудки,
Сопілки й кобзи всі як нам заголосили,
Та в мідні тарілки
Як брязкнули, загромотіли,
То будь я песький син,
Коли в світлиці хоч один
Усидів на ослінці!
Та вже й придумали йому гадючі німці!
А їх-то, бачиш, два брати:
Адже ж їх знаєш ти!
Отже ж, й умовились: «Ти,- каже,- все руками,
В світлиці понад панночками,
Як будуть грать - махай!»
«Ну, сількось і нехай!
Та ти ж з дівчатами співай».
Отож вони як стали,
То так із ним і заспівали:
«Місяць в хмари закотився,
Та й стало темненько.
Чого ж Петро зажурився
І болить серденько?
Не ховайся до півночі,
Місяцю червоний!
Не виплакуй свої очі,
Козаче моторний!
Тече річка все тихенько
І моря шукає:
Ой так і моє серденько
До жінки здихає!»
30 июня 1851 г., Полтава
***
Яко аще бы не закон твой поучение мое был,
тогда убо погибл бых во смирении моем.
Світить місяць у віконце,
Та в очах темніє!
Сяє в небі ясне сонце,
Та серця не гріє!
Коли б швидше вже отая
Звіздочка засяла,
От тогді б то болісь злая
Камнем з серця спала!
Та де ж вона забарилась,
Де ж вона блукає?
Може, в шинку похмелилась
Та й там спочиває?
Та вже ж нехай хоч похмільну
Та везуть швиденько,-
Утнемо ж ми їй весільну,
Приймемо гарненько!
Ой давно б вона, небога,
В Харкові блищала:
Так от, - залізна дорога
Усе попсувала!
Настроїли сучі німці
Возів з чавунами:
Сидиш собі на ослінці,
А тут... Госпідь з нами!
Без волів і без коняки
Колеса махають,
Бо не хто ж - самі чортяки
Ридван попихають!
А зустрівсь з другим обозом,-
Утруть тобі маку:
Змелють всього з твоїм возом
На шпанську кабаку!
12 января 1852 г., Харьков
***
Слышану сотвори мне заутра милость
твою, яко на тя уповах.
Ой де ж вона залетіла,
Обіцяна Галка Біла?
Мабуть, Харків проминула,
Чи не в вирій лиш шморгнула?
Писав пан: звізду дав
І червону стрічку.
От я й ждав... Дулю взяв.
Ще й поставив свічку!
Ой схоплюсь, утоплюсь,
Повішусь на гілці!
Або смерть, як нап'юсь,
Найду я в горілці!
Поскупивсь ти цяцьки
Прислать на свитину,-
Присилай же гвіздки
Забить домовину!
І не квапсь, не рятуй,-
Ні, вже не оклигну,
Таки вмру,- пожалкуй,
Ще й ногою дриґну!
І святих не скликай:
Вилають на славу!
Лучче гривню виймай
На дзвін Станіславу!
20 января 1852 г., Харьков
***
Возрадуюся і возвеселюся о милости твоей,
яко призрел еси на смирение мое, спасл еси
от нужд душу мою и несе мене затворил
в руках вражиих, поставил еси на пространне
нозе мои.
Та й гарна ж та Галка Біла,
Що до Петра прилетіла!
Чого ж мені журитися?
Хіба ж іще трясці!
Тільки богу молитися,
Щоб жить в твоїй ласці.
Чого бажав - усе Ти дав:
На піввіку стане;
Аби лишень Ти вікував,
О мій любий пане!
Через плечі почепив Ти
Стрічку червоненьку,
А над серцем пришпилив Ти
Звіздочку ясненьку;
І на радощах серденько
Під звіздою б'ється,-
Що аж стрічка та частенько
На грудях трясеться!
Та й гарна ж та Галка Біла,
Що до Петра прилетіла
І на грудях йому сіла!
«А поживем,- так сам кажеш,-
Ще й Гальку дістанем».
Ну, там собі як сам зважиш:
Ми спорить не станем!
вернуться
20
- На голос малороссийской казацкой песни: «Ой піду я до владики попа позивати...» (Примітка автора).