Байки - Гребінка Євген. Страница 1

Гребінка Є. П.

БАЙКИ

ЛЕБЕДЬ І ГУСИ

На ставi пишно Лебедь плив,

А Гуси сiрiї край його поринали.

"Хiба оцей бiляк вас з глузду звiв? -

Один Гусак загомонiв,-

Чого ви, братця, так баньки повитрiщали?

Ми попеластi всi, а вiн один мiж нас

Своє пиндючить пiр'я бiлеї

Коли б ви тiлько захотiли,

Щоб разом, стало бить, вся беседа взялась,

Ми б панича сього якраз перемастили".

I завелась на ставi геркотня,

Гусине дiло закипiло:

Таскають, грязь i глей зо дна

Да мажуть Лебедя, щоб пiр'я посiрiло.

Обмазали кругом - i трохи галас стих;

А Лебедь плись на дно - i випурнув як снiг.

ВЕДМЕЖИЙ СУД

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попеластий Вiл

На панськiй винницi пив, як мошенник, брагу,

Їв сiно, i овес, i сiль.

Суддею був Ведмiдь, Вовки були пiдсудки.

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цiлi сутки.

"Як можна грiх такий зробить!

Воно було б зовсiм не диво,

Коли б вiн їв собi м'ясиво",-

Ведмiдь сердито став ревiть.

"А то вiн сiно їв!" - Вовки завили.

Вiл щось почав був говорить,

Да суддi рiч його спочинку перебили,

Бо вiн ситенький був. I так опредiлили

I приказали записать:

"Понеже Вiл признався попеластий,

Що вiн їв сiно, сiль, овес i всякi сластi,

Так за такi грiхи його четвертувать

I м'ясо розiдрать суддям на рiвнi частi,

Лисичцi ж ратицi оддать".

ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦI

Iзлiз мiй дядько на дзвоницю

Та, знай, гука: "Оце кумедiя яка!

Всi люди на землi мов тi перепелицi:

Здається бiльший з них не бiльше п'ятака.

Гай, гай! Як же вони дрiбненькi!

Так ось коли я їх як треба розiбрав!"

А мимо йдучи, хтось на дядька показав

Та, далебi, мене спитав:

"Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?"

1840

ГОРОБЦI ДА ВИШНЯ

Глянь, глянь, летять, да їх летить чимало,

Куди оце летять з оселі Горобцi?

Дивлюсь, у сад, побрались молодцi.

На Вишеньцi їх геть-то насiдало,

I бенкет зараз пiдняли;

Цвiрiнькають, джеркочуть, знай, на Вишнi

Iз ранку самого до пiзньої пори,

Я простий чоловiк, то й взяв собi на мислi,

Що Вишеньцi моїй предобре у саду,

Що їй превесело, бо як край єї йду

Або i так коли зирну у сад iз хати,

Все звелять горобцi по гiлочках скакати.

Ось тиждень як не був,

дивлюсь - кат його ма!

На Вишеньцi, гостей нема.

Чого лишень вони лiтати перестали?

Як розiбрав, бодай i не казать!

Ох! поти жевжики вчащали,

Поки i всi ягоди на Вишнi обдзюбали -

Тепер до бiдної нiколи не летять.

ПШЕНИЦЯ

Я бачив, як пшеницю мили:

То щонайкращеє зерно

У воду тiльки плись, якраз пiшло на дно,

Полова ж, навiсна, пливе собi по хвилi.

Привiв мене господь побачить i панiв:

Мов простий чоловiк, там iнший пан сидiв,

Другi, задравши нiс, розприндившись, ходили.

I здумав зараз я, як тiльки поглядiв,

Що бачив, як пшеницю мили.

РИБАЛКА

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!

Усi мовчать. Гай-гай, якi шолопаї!

Вона в Сулу тече у нашiй сторонi.

(Ви, братця, все-таки домiвки не цурайтесь.)

На рiчцi тiй жили батьки мої

I панства чортiв тиск: Василь, Iван, Микола,

Народ письменний, страх,

Бував у всяких школах,

Один балакає на сотнi язиках.

Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,

Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-нiмецьки.

Подумаєш, чого-то чоловiк не зна!

Да не об тiм, бач, рiч. Усю торiшню зиму

Рибалка ятером ловив в тiй рiчцi рибу;

Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,

Пригрiло сонечко i з поля снiг погнало;

У рiчку снiг побiг, i Оржиця заграла,

I ятiр, граючи, водою занесла.

"Уже ж вона менi отут сидить в печiнках,

Ся рiчка каторжна! - рибалка став казать.-

Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень,

жiнко:

Пiду я до Сули скажену позивать!"

I рознi деякi казав, сердега, речi,

Iз злостi, як москаль, усячину гукав;

А далi почепив собi сакви на плечi,

У люльку пхнув огню, цiпок у руки взяв

I рiчку позцвать до рiчки почвалав.

Чи довго вiн iшов, чи нi, того не знаю;

Про те нiколи сам Рибалка не казав;

А тiльки вiн дiйшов, як слiдує, до краю.

Сула шумить, гуляє по степам.

Рибалка дивиться i очi протирає:

Не вiрить сам своїм очам,

Бо по Сулi - чорти б їх мучив матiр -

Пливуть хлiвцi, стiжки, дiжки, усякий крам

I бiдного його ниряє ятiр!

Здихнув Рибалочка да i назад поплiвсь.

А що, земляче, пожививсь?

Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровi!

Еге, Охрiменко дурний:

Пiшов прохать у повiтовий,

Що обiдрав його наш писар волосний.