Марко Вовчок - Панасенко Т. М.. Страница 8

Шанувальник таланту Марії Олександрівни художник Карл Гун (1830—1877) познайомив з письменницею свого друга композитора Едуарда Мертке (1833—1895), який виявив бажання перекласти на музику українські народні пісні. Марко Вовчок мала приємний голос (контральто) й дуже любила співати, – вона наспівала композитору близько 210 пісень. Співала Марія Олександрівна з пам’яті понад два тижні – від одинадцятої години до четвертої, часом по двадцять пісень на день. Повернувшись до Люцерна, Е. Мертке впорядкував свої записи й зумів видати 25 оброблених українських пісень: «Двісті українських пісень. Співи і слова зібрав Марко Вовчок. У ноти завів Е. Мертке». Цей перший (із задуманих восьми) і, на жаль, останній зошит пісень мав обсяг у 57 сторінок. Музикант планував продовжити роботу над цим виданням і доопрацювати всі пісні, але чи то через цензурні утиски, чи то за браком коштів пісні більше не видавалися.

У 1865 році Марія Олександрівна за порадою І. Тургенєва звернулася до відомого й впливового у Франції видавця П’єра-Жуля Етцеля (літературний псевдонім П.-Ж. Сталь (1814—1886)). Письменниця подала йому для дитячого видання кілька своїх казок в авторському перекладі французькою мовою, а видавець запропонував їй перекласти російською мовою твори французьких письменників, що виходитимуть у його видавництві для петербурзького видавця Вольфа, з яким він налагодив ділові стосунки. Ознайомившись із творами Марка Вовчка, Етцель зазначав, що талант письменниці безперечний, і просив письменницю приїхати до нього, щоб разом вибрати щось для друку. Видавець пообіцяв зробити все можливе, щоб проторувати письменниці дорогу у французьку літературу. Етцель дуже ретельно взявся до справи, уважно прочитав казки «Про дев’ять братів-розбійників та десяту сестрицю Галю» й «Невільничку» і дав авторці поради щодо того, які твори французький читач сприйме, а які – ні, і як бажано переробити ці твори. Також видавець попросив надіслати йому все, що у Марка Вовчка було перекладене французькою мовою. У першому випуску IV тому «Журналу виховання й розваги», що його видавав П.-Ж. Етцель, уперше було написане ім’я Марка Вовчка як постійного співробітника. Навколо цього паризького видання групувалися провідні французькі письменники: Жуль Верн (1828—1905), Жан Масе (1815—1894), Гектор Мало (1830—1907), Александр Шатріан (1826—1890), Еміль Еркман (1822—1899) та інші. Ім’я письменниці стояло на титульній сторінці протягом сорока років, аж до закриття журналу. Саме в цьому виданні в 1866 році було надруковане оповідання «Melasia», що є третім варіантом казки «Ведмідь», – це була перша публікація Марка Вовчка французькою мовою. А ось із Батьківщини приходили сумні новини: у тому ж році останньому видавцеві книжок Марка Вовчка у Росії, Василю Яковлєву, було відмовлено в посвідченні на право книжкової торгівлі. Перебуваючи в Парижі, Марко Вовчок заприязнилася зі славетним французьким фантастом Жулем Верном. Наслідком їхнього спілкування було те, що один з основоположників жанру науково-фантастичного роману надав українській письменниці виключне право перекладу його творів російською мовою.

Російська письменниця Аполлінарія Суслова, познайомившись із Марією Олександрівною, писала, що вона жінка холодна, обережна й пильно придивляється до людей, ніби побоюється. Можливо, це було саме так: поруч із письменницею завжди було багато людей, однак ті, кого вона називала друзями, ладні були прийти на допомогу за будь-яких обставин. Такою ж була й сама Марко Вовчок. Коли у її друзів, родини художника Якобі, настали скрутні часи і вони звернулися до письменниці, щоб позичити грошей, Марія Олександрівна дала свого золотого годинника для застави, а пізніше сама заставила три золоті браслети, щоб мати змогу допомогти родині Якобі. Це подружжя серед усіх інших паризьких знайомих було найближчим до Марка Вовчка, через них Марія Олександрівна познайомилася з широким колом російських художників у Парижі (Василь Верещагін (1835—1909), Григорій Мясоєдов (1835—1911), Василь Перов (1833—1881), Іван Шишкін (1832—1898) та ін.).

Смерть друга

Олександр Пассек тяжко хворів на туберкульоз і почувався дуже погано, він писав братові, що про його повернення в Петербург не може бути й гадки, що лікування коштує дуже дорого і всі колись заощаджені гроші вже давно витрачені. Тільки завдяки підтримці, допомозі й турботі Марії Олександрівни він ще лікується і взагалі живе. Коли брат приїздив у Париж і якийсь час жив у Марії Олександрівни й Олександра Пассека, він писав матері в Москву, що ці двоє дуже люблять одне одного й дуже сумують, що не знаходять спільної мови з нею. Незабаром письменниця й Олександр Пассек виїхали в Ніццу, де на руках у Марії Олександрівни Пассек помер. Бажаючи поховати кохану людину на Батьківщині, письменниця з тілом Олександра Пассека вирушає в Москву. Маршрут був складним і довгим: Париж – Ганновер – Берлін – Ейдкунен – Вільна – Дінабург – Петербург – Москва. Іван Тургенєв випадково зустрівся з Марком Вовчком під час цього сумного переїзду і, бувши неприємно враженим цим вчинком своєї товаришки, писав Етцелю: «…і ось тепер вона, сильна й здорова, приїхала разом з цими останками…». Письменник вважав за краще поховати людину там, де її спіткала смерть. Етцель у листі висловив свої співчуття письменниці й радив повертатися на Батьківщину, щоб працювати в нормальних умовах і виховувати сина вдома.

Олександра Пассека поховали у Москві на початку жовтня 1866 року. Марія Олександрівна вирішила владнати деякі справи в Росії й повернутися в Париж до сина, якого залишила, від’їжджаючи в Ніццу. Перебуваючи в Росії, письменниця зустрілася з далеким родичем (троюрідним братом) Дмитром Івановичем Писаревим (1840—1868), якому розповіла про свій намір переїхати до Росії, – до того необхідно було сплатити всі борги і влаштувати всі справи в Парижі. Мабуть, у цей час Марія Олександрівна зустрічалась і з Опанасом Марковичем. Ніяких даних про це немає, але ж вони не переривали листування, письменниця весь час турбувалася, щоб Богдан відчував батьківську любов і турботу, тому, можливо, перебуваючи на Батьківщині, Марко Вовчок заїхала й до чоловіка.

На початку грудня Марія Олександрівна повернулася в Париж. І першою її справою стало написання великого листа Тетяні Петрівні Пассек, матері Олександра, в якому розповіла про свої стосунки з її покійним сином. Письменниця розповіла про їхнє щасливе життя, сповістила деякі деталі його смерті, написала, що відіслала їй речі Олександра. Жінки не знайшли спільної мови, коли Олександр Вадимович був живий, але спільне горе їх примирило. Через деякий час, на свій день народження, Марко Вовчок одержала листа від Т. Пассек – так почалося їхнє листування.

У Росії

Мабуть, через горе й душевну напругу взимку Марія Олександрівна захворіла, однак рішення повертатися в Росію не змінила. У лютому 1867 року Марко Вовчок з сином Богданом виїхали у Варшаву. Етцель, дізнавшись про це, був задоволений і зауважив: «Ви на шляху, якого я Вам зичив». Хоча в подальших листах видавець, мабуть, підсвідомо сподіваючись на повернення письменниці, час від часу повідомлятиме, де буде перебувати найближчим часом, на випадок, якщо Марко Вовчок вирішить знову поїхати за кордон. Із Варшави письменниця вирушила в Петербург, потім у Москву і знову в Петербург. Незабаром до неї з Варшави приїжджають мати й син. Етцель листується з письменницею, запитує, чи може вона дізнатися, що треба зробити, аби вільно надсилати в Росію свій журнал, цікавиться творчими планами й новими творами Марка Вовчка. Марія Олександрівна писала видавцеві: «Я багато працюю. Я почала твір, який лежить у мене на серці. Це моя вранішня робота, коли тільки одна я прокидаюсь. Потім починаються уроки з сином, диктант, історія, читання. Я це виконую, як можу. Уроки скінчуються, я беруся за свою роботу переписувачки. <…> Потім урок музики з сином. Після цього беру переклад, який мені також не нудно робити. Іноді я сідаю за фортепіано…» Також письменниця уклала угоду з видавцем Іваном Івановичем Папіним про видання зібрання її творів у трьох томах. Мабуть, відчуття якоїсь постійності й осілості з’явилося в Марії Олександрівни, коли вона переїхала у будинок на Невському, у власну квартиру.