Хрест: постбіблійний детектив - Базів Василь. Страница 26

Найбільше йому подобалося презирство обох вождів до того, перед ким плазують чи в кого шукають захисту сотні мільйонів простих смертних, – до Бога. Без цього не можна ставити собі високих цілей у житті. Якщо ти увіруєш у цю ахінею, а ще страшніше – справді боятимешся Бога, то де ти опинишся? Там, де був. Отут, у колгоспі, будеш бикам хвости крутити. Тому Паша свято оберігав їхній головний ідейний ритуал у райкомі. «Ти віриш у Бога?» – ключове запитання під час вступу до комсомолу. Прохідний бал у життя. Якщо так, то ти не віриш у торжество марксизму-ленінізму, тому ти не можеш бути в перших рядах будівників комунізму. Сиди в колгоспі і копирсайся у гною все своє нікчемне життя.

Острів став їхньою схованкою від світу зовнішнього, у якому насамперед жив її батько. Вона зрозуміла, що прізвище Феофанов, яке викликало страх уже півтора десятка літ, йому ні про що не говорить. А як він відреагує, цей молодий колонізований абориген, на те, що вона – дочка головного колонізатора? Рано чи пізно це стане відомо. І Світлана страшенно боялася, що може статися, бо цей острівець посеред гірської річки, що вирвалася в передгір’ї на волю з тісних скелястих лабетів бескидів, тепер більше важив для неї, ніж уся земна суша. Тут жило її кохання.

Вони зустрічалися майже щодня. В обідній час, як це заведено на селі, він ішов купатися до річки, з бурхливих вод якої виринала вона, його русалка. Вони віддавалися одне одному до крихти, без залишку. Перед ними постав новий сенс життя, у якому кожен із них уже не міг існувати окремо. Попередній розполовинений стан, коли вони розлучалися сьогодні, щоб знову зустрічатися завтра, був уже нестерпним. І знову приходило блаженство, коли дві половинки ставали єдиним цілим. Жадоба одне одного виносила їх на найвищу духовну захмарність, а фізична одність двох сердець опускала на солодке дно найпринаднішого з гріхів. У такій захопливій амплітуді вигойдувалася колиска їхнього кохання в цьому сповненому духмяності сухих трав і духу молодих тіл курені.

Він оволодівав нею знову і знову, і ця чоловіча міць досипала у пригорщу неземних солодощів ще й неповторний трунок фізичного сп’яніння. А її оголена впокореність висипала з дівочого подолу плоди невичерпних пестощів, на які здатна тільки та половина людського дуалізму, названа прекрасною.

Вони витворили в цьому безіменному кавалку буття, який невідомо кому належав – воді чи суші, свій світ, такий високий і далекий від того, що вирував довкруж брудними потоками, у яких хапалися за соломину життя збаламучені хибними ідеалами й дуплавими ідолами, безневинні у своїй нікчемній дріб’язковості люди. Він, тутешній український націоналіст і християнин, і вона, російська окупантка й атеїстка, були понад цими червоними позначками, були безпосередньо дітьми Божими, покликання яких – умножувати в цьому прекрасному планетарному раю його предвічний промисел.

Роком раніше у світі тому, який тепер вони полишили й від якого відмежувалися глибокими та стрімкими ровами річища, Андрій пізнав ту вершинну сутність життя, якою є для мужчини перша зустріч із жінкою. У туристичному таборі він впав в око загоновожатій. Там, у гірській улоговині, масова купеля теж була неодмінним атрибутом фізичного гарту. Вона була лише на кілька років старшою від зібраних тут дев’ятикласників, але на пляжі, де вже сама оголеність тіл зближує і провокує, вона виглядала королевою. Її рубенсівські форми були укладені рукою творця майстерно. Від неї віяло пахіттю тілесного нестримного магнетизму.

Вона запримітила, як цей русявий капітан футболістів, за якими ганялися табунами однокласниці, поглядає на неї, а відтак зовсім не по-дитячому не зводить очей. Тамара Петрівна – по батькові належало кликати вожату, майже як учительку – запросила якось його у свій намет. На відміну від учнів, вона жила тут сама. Туго зав’язала вхід до туристичного помешкання, відтак увімкнула ліхтарик, що ледь прорізував темінь, і запросила мовчки, помахом руки разом почитати книжку.

То був ілюстрований альбом «Камасутри». Андрій чув про цю чи то індуїстську біблію, чи то еротику. У канони його християнського виховання така гріховна релігія явно не вписувалася, але вона існувала, така релігія, для якої найвищим божеством є любов. Статевий потяг як блаженство, злиття людських тіл як ідеал. Отоді йому вперше спало на думку, що релігійні обряди – це лише спрощений переклад з тієї мови, якою належить розмовляти з Богом. І в різної земної людності ця мова своя. Бо чому мусульмани для нас такі ж погани, як і ми для них? І найдивовижнішими поганами були індуси, що збудували цей храм торжества християнського гріха.

Він уперше бачив ці, з дозволу сказати, ікони. В умовах Радянського Союзу секс, навіть викарбуваний у храмі сотні літ тому, був суворо заборонений. Ясна річ, що вожата з комуністичним вихованням демонструвала учневі, з яким, відповідно до статуту учнівського табору, проводила виховну роботу, антирадянську літературу. Так би витлумачив побачену картину той районний начальник, який би відхилив тієї миті дверцята намету. Але про які там заборони чи загрози міг думати бодай наполовину живий чоловік? А вони були не те що сповна живі у свої літа роїння гормонів – у них життя вирувало. Спробуй відірвати погляд від цього катехізису дуже правильної науки.

– Що, зачитався? – вона обійняла його за шию, і від неї вдарило смертоносним струмом, як від ядерного реактора.

Він не був Рубенс, але очима змальовував портрет із цієї соковитої натури в картину своєї скуйовдженої свідомості. Кров лупила у скроні, і здавалося, що зараз вона порве свої річища десь там, у надрах єства, і виллється на поверхню, втопивши жадобу, яку вже нічим не можна було зупинити.

– Чого розхвилювався так? Я тобі допоможу.

Він віддався їй, а не вона йому. Згодом він так і не згадає, що й коли сталося. А тоді, ступивши кудись не туди, він відчув незвідану досі огиду. Кинувся прожогом із намету і побіг у ліс. Йому здавалося, що з осудом на нього дивиться все довкілля. Гріховність була нестерпною, але й нетривалою. Учнівський табір ідейного виховання та фізичного гарту покоління, що підростає, дав йому чи не найголовніший урок.

Наступного дня її не було. І так ще зо три дні. А він упіймав себе на думці, що совість відмучила його й відпустила. Йому знову захотілося продовжити вивчати невідому релігію. І коли Тамара, як завше усміхнена й говірка, з’явилася на вечірній лінійці, він прожогом із плацу кинувся до її намету.

– Ти що, образилася? Де ти пропадала?

– Їздила звіт здавати у райвно. Про успіхи в комуністичному вихованні. А ображатись чого? Я все розумію. У тебе – вперше. І навіть зовсім непогано. А зараз удруге вже буде ліпше. Дивися, чітко по науці. Давай так, як вчать нас великі й мудрі пращури.

– Вони не наші, вони індуси, – щось пробував белькотіти, але вже до безтями гладив її гладкі і зграбні стегна. Він прикрився ними, як теплими перинами, які будили в ньому тремтливу силу.

– Все рівно діти Адамові, як і ми. Тільки трохи мудріші.

Вона мала рацію: удруге то вже було рвійно, але з тією джерельною насолодою, що била ключем із гейзера, схованого між сідалищами м’яких перин. Далі вони пішли строго по науці. Кожна інтимна поза відповідно до науки індуїстського апостола на ймення Ватьсьяяна. Десь 800 літ тому він описав 64 пози статевого єднання чоловічого і жіночого тіл, яке охрестив божественним актом.

Здається, Бродель запримітив, що давні люди не бачили зв’язку між статевим злученням і дітонародженням. Що ж наштовхнуло їх на думку, що саме цієї миті вони виконують справді божественну робот у – продовжують рід людський? Що ж дало змогу вважати, що вони саме в цю миттєвість осявають людство, даруючи йому земне безсмертя?

Якраз у ході Тамариного всеобучу Андрій знайшов відповідь на це питання № 1 не лише світової філософії, а самого життя земного. Насолода! Вершина земних насолод, коли богоподібна істота сіє зерна, з яких виростає найдовершеніше творіння Боже – Людина! То чому був не правий Ватьсьяяна? А що, якби еволюція пішла його шляхом? З дітотворення був би знятий покров інтимності, і продовження людського роду стало би публічним ділом? Без такого міцного панцира, як стид?