Ангели помсти - Ульяненко Олесь. Страница 42

У світлому пентхаузі вони домовилися, Валєвскі й тато Рудківський, що по закінченні школи Танюша скочить з ним, Валєвскі, під вінець. Звісно, док надіється на придане, гарне місце і т. д., не пану ж міністру це роз’ясняти. Ну, а дідуган нехай доживає в Кончі-Заспі, там іноді дають не дуже якісний харч. Вони посміялися й випили. Весілля призначили на осінь. Ще, значить, рік. Валєвскі, як і кожен недоріка в цій державі, втратив голову, спочатку в переносному, а потім і в прямому значенні. Але до бажаного ще треба було добиратися довгих дванадцять місяців. Ця священна цифра, як у всякому кіно, лякала Таню. Вона не проти дока, так і заявила. Мама заплескала в долоні: «Яка умнічка. Ха-ха. Яка розумнічка. Ха-ха». Таня зашарілась, і думки її пішли у глибокі води. «Які ви всі казашки… Як вас всіх…» Слід зауважити, що Таня зробила вибір, нехай це буде док. Вона дорослішала. У неї виник курячий план, який нікому не варто відкривати. Спочатку її умовою буде те, що док за ці дванадцять місяців не наближатиметься до неї. Але батьки відмовили – надто велика загроза. «Нехай він краще попробує її, а потім як Бог дасть…» – і тато перехрестився на ікону Миколи Чудотворця, яку придбав десь далеко у смоленських лісах за три гривні.

Ніч ця була смолянистою і теплою, коли док увійшов до спальні Тетяни… Коли прокинувся, в кімнаті гримів саунд-трек до фільму Тарантіно, сонце ляпало масними ганчірками крізь широкі вікна, а Таня, весела, пила ром Малібу, розведений содовою. Обличчя було спокійне, волосся затягнуте у тугий вузол на потилиці, а очі мирно дивилися на нього. Щось відбулося таке, чого док не очікував. Валєвскі зробилося страшно. Таня сказала, що було дуже цікаво, потім звичним жестом витягнула з-під подушки кольт сорок п’ятого калібру і розквацяла мізки дока Валєвскі по стіні. Підкрутивши музику, вона акуратно прибрала розбиту кулею вазу, виколупала саму кулю, відмила глянцеві шпалери з рахітними лебедями. Валєвскі затягла до душової. Потім ретельно одяглася.

Про шум ні покоївка, ні прислуга нічого не запитали. Таня сіла в кабріолет і зупинилася за кілька кварталів від промислового маркету. Чотири бутлі сірчаної кислоти чомусь нікого не здивували, принаймні їй так здалося, і вона спокійно повернулася назад. Щоправда, коли рештки дока Валєвскі пройшли у горловину ванни, Таня відчула неймовірну втому. Вона запустила улюблений фільм «Останнє танго в Парижі», поставила тацю з великою чашкою капучино біля ніг і тихенько відійшла в сон. А в той час, поки вона спала, за три квартали від цього хтось легенько підхопив Пал Палича за ноги. Вночі блиснув голубенький окуляр труби, тіло глухо гепнулося об балкон третього поверху і прямовисно упало на землю, таким чином старий зробив карколомне піке головою, розхлюпавши мізки принаймні метрів на два. Чоловік спокійно зійшов східцями, подивився на дідугана, похитав головою, для годиться попробував носаком, а тоді закричав: «“Швидку”! Ради Бога просніться, викличте “швидку”!» Чоловік тримав у руках якийсь пакетик. Він ще раз копнув старого з таким виглядом, наче говорив: а, дострибався старий шалапут, а тут високо. Можемо обмовитися, що він знав добре обох убієнних і якось був причетним до їхнього плану. За роз’ясненнями діло не стане.

За тиждень до безславної кончини дока Валєвскі Таня мчала в кабріолеті, що блищав голками вогню, чорному, як антрацит, швидкісною трасою. Той, хто спостерігав за нею в бінокль, тільки хмикнув, натягнув капюшона коричневої замшевої курточки: йшов нудний осінній дощ, від листопада ламало зуби і кістки. Незнайомець сів у пошарпаний «форд» і покотив слідом, наче насолоджуючись гнилістю осені. Таня зупинилася біля металевих зелених воріт з будкою охорони, її пропустили. Діловито поставила кабріолет у гараж. Назустріч їй вийшла жагуча брюнетка з розкосими карими очима, що тепло горіли в сизому осінньому мороці. Жінки поцілувалися, як справжні подруги. Далі тягнулися вузькі будівлі, що нагадували бараки, але не були ані тим, ані ще чимось, до чого звикла наша воєнізована свідомість. Це був тир, де Таня зазвичай вправлялася в стрільбах. Таким робом вона зганяла накопичення адреналіну і непотрібної енергії. Незнайомець зупинив «форд», дістав бінокля однією рукою, другою витягнув пачку жовтого «Кемела», закурив. Пускаючи синій дим, він кілька хвилин невідривно дивився на продовгуваті будівлі, що фантастично загромадили велетенську ділянку. Незнайомець подумав, що колись тут ріс ліс, а зараз він дуже далеко, сосновий ліс, вічнозелений, який, напевне, переживе і його, і Тетяну. Чоловік хмикнув і опустив бінокль.

Роман з Катериною Лещенко, капітаном військ МВС України, зав’язався не відразу, щоправда, пристрасть спалахнула відразу, як у кіно. Катерина не нагадувала здоровезних активних лесбійок. Усе у неї в міру: хвороблива напівусмішка, міцно і ладно збита фігура, чорнильні очі, які залежно від погоди та настрою змінювали колір на теплий.

Таня сіла на батьків «хаммер» і в супроводі охорони навідалася до убогої квартирки Катерини. Тетяну била холодна дрож. Вона піднялася слизькими крутими східцями і, німіючи від холодного жаху, подзвонила у двері. Вона нічого не відчувала, коли рознесла голову Валєвскі, але тут справжній солодкий жах загудів у її кістках. Такі зустрічі, відвідини, скупі, уривчасті, продовжувалися півроку. Любов, а швидше питання, що іноді спливали в каламутній голові нашої Танечки, і те, що вона всотувала з кіно, виявилися водою в решеті. І вона це з холодним розумом рівно через півроку визнала. Зізналася, що це тільки початок шляху і, напевне, не треба чекати, коли хтось прийде, подзвонить у двері, як вона подзвонила Катерині й побачила її великі розкосі, чорнильного кольору очі, що миттєво наповнилися здивуванням і жахом. Вони розсталися тихо і невимушено, зі стриманістю старих людей, пройшло це навіть романтично, у жовтому полум’ї свічок, за червоним вином. Ніхто не плакав і нічого не говорив. Про такі речі, коли все закінчується, як правило, ніхто не говорить.

За день до свята Восьмого березня вона встала рано, пройшлася кімнатами, кволим голосом покликала обслугу. Настрій у неї був не ліпший за ватяний день за вікном. Голова важка, тому вона випила півтаблетки аспірину, пригорщу вітамінів В, С, Е і склянку свіжого помаранчевого соку. Пізніше вийшла до гаража, зажмурившись від сонця, сонцезахисні окуляри якось ненароком потрапили під каблук, і вона бридливо їх відіпхнула кінчиком туфлі. На вулиці голо лежав асфальт і таким же голим лягало на людей небо. Салон «Каретті» вабив до себе, і вона направилася туди, лишивши на стоянці кабріолет. На порозі відчула, як тіло мимоволі напружилося, видалося, ніби хтось її покликав, і вона побачила люб’язне обличчя дівчини-продавчині, яка дивилася крізь вітрину; і тут Танині красиві коси неприродно піднялися, засвітившись червоним золотом, руки злетіли безвільно білими стрічками. За секунду Таня лежала, стікаючи кров’ю, на сірому асфальті, і здивовані люди йшли, боязко оминаючи красиву дівчину, яка розляглася на дорозі казна-чого.

2

Уже випарений полудень упав на дерева, і йому чувся далекий шум лісу на сірому пагорбі, а насправді то трасою блискучими жуками шастали автомобілі. Чоловік розплющив очі, земля ще хиталася під ногами, а роззявлені роти людей нагадували риб’ячі. Хтось виключив звук, го-го, подумав Боб. Він зупинився, повиснув над тихим кварталом. Дід у задрипаному магазині прямо на цементній підлозі пив з пакета молоко і, примруживши око, спостерігав за тим, що з цим ідіотом на високовольтній мережі трапиться. Як не крутись, а цікавість – надто паскудна річ, щоб після неї лишитися живим за теперішнього часу. Так гадав дідок, і все ж дивився, що буде далі. Він розповість пізніше, але йому, з огляду на систематичне пияцтво і ще більш системну-таки брехню, ніхто не повірив. А дід розповів ось що: чоловік несподівано зупинився біля велетенської будівлі заводу, в одну мить почав розхитуватися. Тільки тоді наш цікавий дідок побачив його руки в блискучих наручниках – дід перехрестився, але й після цього йому ніхто не повірив, а Боб виковзнув з наручників і, наче щупак, пролетів повітрям на рівні високовольтних дротів, пірнувши у прочинену кватирку будинку. Не те щоб він так хотів, але іншого виходу Боб не бачив. У цьому сенсі це було не краще, ніж стрибнути прямо у кабінет міністра внутрішніх справ.