Біла сукня Попелюшки - Булычев Кир. Страница 7

— Нічого дивного. Єрихонський страшно переживає за Сандру.

— Ви дресируєте місцевих тварин?

— Ви що конкретно маєте на увазі?

— Там були акули. Сандра попливла на одній з акул.

— Сідайте, — запропонував Дімов і сам усівся в крісло.

Павлиш наслідував його приклад. За що Марина ображена на нього? Чим він заслужив таку немилість?

— Почнемо з початку. Так завжди краще, — вирішив Дімов. — Ви палите. Я сам не палю, але люблю, коли палять у моїй присутності. Вам знайомі роботи Геворкяна?

Павлиш відразу згадав про портрет у великому залі… Кущисті брови над темними глибокими очними ямками.

— Лише в загальних рисах. Я весь час на кораблях…

— Ясно. Я теж не встигаю стежити за подіями в суміжних науках. Ну а про біоформування ви чули?

— Авжеж, — занадто швидко відгукнувся Павлиш.

— Ясно, — сказав Дімов, — в найзагальніших рисах. І не потрібно виправдовуватися. Наприклад, ви самі в чому спеціалізуєтеся? Я ставлю це питання, майже напевно знаючи, що відповідь буде позитивною. Інакше ви були б переконаним неробою, вічним пасажиром, який іноді лікує подряпини та вміє вмикати діагност.

— Минулого року я стажувався у Сінха по реанімації, — відповів Павлиш. — А зараз велику відпустку провів на Короні. Вони цікаво працюють. За цим велике майбутнє.

— Сінх, здається, у Бомбеї?

— У Калькутті.

— От бачите, світ не такий уже великий. Колись у нього працювала Сандра.

— Мабуть, після мене.

— А про Корону в мене найслабкіше уявлення. І не тому, що мені це нецікаво. Руки не доходять. Отже не осудіть, якщо я розповідатиму вам про наші справи дещо детальніше, ніж вам здасться необхідним. Коли ви що-небудь з моєї розповіді вже знаєте, то терпіть. Я не терплю, коли мене перебивають.

І Дімов збентежено посміхнувся, ніби просячи вибачення за свій нестерпний характер.

— Коли, — продовжував він, — створювався наш інститут, якийсь жартівник запропонував назвати нашу науку іхтіандрією. А може, й не жартівник. Був колись такий літературний персонаж — Іхтіандр, людина-риба, що має зябра. Не читали?

— Читав.

— Звичайно, іхтіандрія залишилася жартом. Ученим потрібні більш наукові слова. Це наша слабкість. Нас назвали інститутом біоформування… Нові науки створюються зазвичай на гребені хвилі. Спочатку накопичуються якісь факти, досліди, ідеї, і, коли їх кількість перевищує допустимий рівень, на світ з’являється нова наука. Вона дрімає в надрах сусідніх або навіть далеких від неї наук, її ідеї витають у повітрі, про неї пишуть журналісти, але вона не має назви. Вона доля окремих ентузіастів і диваків. Те ж сталося і з біоформуванням. Першими біоформами були перевертні. Казкові перевертні, народжені первісною фантазією, що бачила в тваринах своїх близьких родичів. Людина ще не вичленувала себе з природи. Вона бачила силу в тигрові, хитрість у лисиці, підступність або мудрість у змії. Вона своєю уявою переселяла в тварин людські душі і в казках наділяла звірів людськими рисами. Вершиною цього роду фантазії стали чарівники, чаклуни, злі перевертні. Ви слухаєте мене?

Павлиш кивнув. Він пам’ятав обіцянку не перебивати.

— Людям хочеться літати, і ми літаємо уві сні. Людям хочеться плавати, як риби. Людство, спонукуване заздрістю, стало запозичувати у тварин їх хитрощі. З’явився аероплан, який був схожий на птаха, з’явився підводний човен — акула.

— Заздрість, мабуть, не грала ролі в цих винаходах.

— Не перебивайте мене, Павлишу. Ви ж обіцяли. Я хочу лише показати, що людство йшло неправильним шляхом. Наших предків можна виправдати тим, що в них бракувало знань і можливостей, щоб обрати шлях правильний. Людина копіювала окремі види діяльності тварин, наслідувала їх форму, але саму себе завжди залишала в недоторканості. Певною мірою з розвитком науки людина стала занадто раціональна. Вона відступила на крок у порівнянні зі своїми первісними пращурами. Ви мене розумієте?

— Так. — Цікаво, ці лекції призначені тільки для приїжджих, чи співробітники Станції теж проходять через це випробування? І Марина? Які у неї очі? Говорять, що вже через кілька років після смерті Марії Стюарт ніхто не пам’ятав, якого кольору в неї очі.

— Але такий стан не міг тривати до безкінечності! — майже крикнув Дімов. Він перетворився. Худорба в ньому від фанатизму. Це м’який, делікатний фанатик, подумав Павлиш. — Медицина досягала певних успіхів. Почалася пересадка органів, створення органів штучних. Все більше значення в нашому житті стали грати генетика, генне конструювання, спрямовані мутації. Людей навчилися лагодити, реставрувати, навіть добудовувати…

Ні, він не фанатик, поправив себе подумки Павлиш. Він природний педагог, а його обставини поставили в оточення людей, які все знають і без тебе і не слухатимуть твоїх лекцій, навіть при всій повазі до начальника Станції. Марина в небезпечні моменти просто вислизає з кімнати й біжить до себе на Вершину. Потрібно буде пройти по Станції й подивитися, чи є сходи або ліфт нагору. Випадково піднятися, випадково зайти до неї в лабораторію… Зажди, а що, якщо вона теж працює з тваринами? Сандра з акулами, а Марина… Марина з птахами!

Замислившись, Павлиш пропустив кілька фраз.

— …Геворкяну доля призначила роль збирача. Він звів воєдино всі ті приклади, про які я тільки-но розповідав. Він сформулював завдання, напрям і цілі біоформування. Природно, що його не сприйняли серйозно. Одно справа — невеликі приватні зміни людського тіла, інше — корінна його переробка. Але якщо вченим у минулому столітті траплялося доводити свою правоту десятиліттями і геній, що обігнав свій час, отримував визнання десь до восьмидесятого року життя, то Геворкян мав у своєму розпорядженні океанську базу Наїрі, де вже працювало дванадцять підводників, забезпечених зябрами.

— Сандра — підводник? — здогадався Павлиш.

— Звісно, — сказав Дімов, навіть здивувавшись непоінформованості Павлиша. — Хіба ви не помітили, що в неї специфічний голос?

— Помітив, але не надав значення.

— Сандра перейшла до нас нещодавно. Вона колись працювала на Наїрі. Але ви знову мене перебиваєте, Павлише. Я розповідав вам про Геворкяна. Виходить парадокс. Люди-риби нам потрібні. Підводників ми забезпечуємо зябрами, і їм знаходиться безліч справ в океані. Журналісти вже легковажно пишуть про раси морських людей, а ми, вчені, розуміємо, що говорити про це рано, позаяк подвійна система дихання настільки ускладнює організм, що балансування його утруднюється. Геворкян із самого початку виступав проти того, щоб зябра підводників залишалися назавжди частиною їх організму. Ні, говорив він, нехай нове тіло буде лише оболонкою, яку визнає за потрібне прийняти розум. Оболонкою, яку при потребі можна скинути й повернутися до нормального життя. Тепер ви відчуваєте різницю між нирцями й біоформами?

Павлиш промовчав. Дімов і не чекав відповіді. Він продовжував:

— Біоформ — це людина, тілесна структура якої змінена так, щоб він міг краще виконувати роботу в умовах, в яких нормальна людина працювати не в змозі.

Павлиш уперше почув це прізвище — Геворкян — років п’ятнадцять назад, в студентські часи. Потім суперечки й пристрасті стихли. А може, Павлиш зайнявся іншими справами…

— Суперечки концентрувалися навколо проблеми номер один, — говорив Дімов. — Навіщо міняти структуру людського тіла, що дорого й небезпечно, якщо можна придумати машину, яка виконає усі ці функції? «Ви хочете створити Ікара? — запитували нас наші опоненти. — Ікара зі справжніми крилами? А ми обженемо його на флаєрі. Ви хочете створити людину-краба, яка могла би спуститися в Тускарору? Ми спустимо туди батискаф». Але…

Тут Дімов зробив паузу. І Павлиш зіпсував увесь ефект, продовживши фразу:

— Космос — це не продовження земного океану!

Дімов відкашлявся, замовк, немов переживаючи образу, як актор, якому якийсь нахаба підказав із залу: «Бути чи не бути»! Адже він, актор, готував, репетирував цю фразу кілька місяців.

— Даруйте, — зрозумів невибачність своєї репліки Павлиш, — я раптом згадав обривки дискусій тих часів.