Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр. Страница 113
2009
На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий,
І немає іншого, вибачте, де взяти.
Рік ішов за роком, пресувався щільно
І не так, щоб швидко, і не щоб повільно,
Доки запитання в небі не зависло:
Що ж це вже за цифри?
Що ж це вже за числа?
Піни у шампані нам не бракувало.
Вирувала молодість, корки виривала.
Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята.
Та й тобі минає вже сорок дев’ятий.
Вже твої дівчата няньчать онучата.
А у тебе смутку чара непочата,
Тільки ледь надпита — боляче ковтати.
Та тобі минає вже сорок дев’ятий.
Ти крокуєш світом радісним і світлим,
Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям.
Онде на горбочку хтось висить розп’ятий.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.
Це число вражає, хоч і не впирає.
До горбочка черга ззаду підпирає,
Дихає у спину, наступа на п’яти.
А тобі минає вже сорок дев’ятий.
Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш,
Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш:
«Буду воза перти, волочити й пхати!
В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий».
Ница малодушність ця, ница і ганебна.
Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба:
«На горбочку місця для хрестів багато.
Так що десь поміститься й твій…»
«Це навіть вже не мрія, а мана…»
Це навіть вже не мрія, а мана.
Чомусь тобі нав’язливо імкнеться,
Як, розгорнувши книжку навмання,
Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться.
Та це — колись.
А доки ти не звів
До неба зір, благальний і пропащий, —
Ти вільний звір.
Свавільний, сильний звір,
Що зачаївся нерухомо в хащі.
Ген розбрелися широко ловці,
Та їх тобі обходити не вперше.
Поет боїться смерті, як усі.
Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше…
Пізньорадянський диптих
Спроба віршів для дітей
І
Купіть мені, мамо, купіть мені, татку,
Плямистий костюм і саперну лопатку.
І щоб не влаштовував я вам істерик,
Купіть ще й маленький бронетранспортерик.
А потім в коробці такій, у картонці —
Маленьких литовців, маленьких естонців,
Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів,
Якщо вам не шкода, купіть ви для мене.
А потім, до всього — ото буду радий! —
Купіть мені дядю з Верховної Ради,
Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув,
А він би слухняно на кнопочку тиснув.
І все це до решти, усе без остатку
Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!
ІІ
Бабуся з дідусем впадають в прострацію,
Так ревно збираються на демонстрацію.
Так само збираються на демонстрацію.
І старша сестра, попри менструацію,
Так само збирається на демонстрацію.
А я бультер’єра веду на кастрацію,
І через це пропущу демонстрацію.
Ще два вірші для дітей
Дорожньо-транспортна пригода
Раз в автобусі
Старенькій бабусі
Не поступився місцем Петро,
І у стрімкім каратистському русі
Бабуся Петрові
Зламала ребро.
— К’я!
Новорічне
Мама і тато
Маленьку Оленку
Звечора густо
Вмочали в зеленку.
Зранку, в садочок
Відведена бабою,
Буде Оленка
Царівною-жабою.
Бонус
БІЛОРУСЬ
Поема
Хоч життя, мов літо спекотне,
І роботи аж завались,
Сам собі обіцяю укотре,
Що таки неодмінно колись
Некомфортною електричкою
Аж під самий кордон доберусь
І шепну в верболози над річкою:
«Я кохаю тебе, Білорусь…»
Ні, мені не потрібна віза.
Можу в’їхати в будь-яку мить,
І ніяка залізна завіса
Поміж нами ще не стоїть.
Та кохання декларування,
Як вдихання, як видихання —
Справа ніжна і делікатна.
Й не линуть слова рахманні,
Крізь вікно у вагон-ресторані,
Чи із черева літака.
А крізь зарості вузлуваті,
Де все дише, пливе й росте,
Проказати тобі слова ті,
Несподівані, терпкуваті
Саме так я й хотів — навпростець.
Є багато країн довкола.
Схід і захід, зима й весна,
А така проста й загадкова
В мене ти, Білорусь, одна.
Не різка, не разючо-позірна.
Загубивши свій росяний слід,
Заблукала красуня-князівна
І заснула серед боліт.
Я давно де попало не пхаю
Ані тіло, ні слово своє,
Тож якщо я сказав «кохаю»,
Значить, так воно справді і є.
Бо ж ні стерти, ні потіснити
Ані з мапи тебе, ні з життя.
Ось я й пробую пояснити
Незбагненне це почуття.
Я назвав би тебе батьківщиною,
Хоч одна вже у мене і є,
Та такими очима щирими
Подивилась ти в серце моє,
В тих очах було стільки болю,
Стільки смутку на самому дні,
І таку я побачив недолю
За плечима твоїми в пітьмі,
Ніби брат там на брата вирушив,
Блискавицю ось-ось ніби викреше
Світло й темрява, мінус і плюс.
І тоді я для себе вирішив:
Я тобою не поступлюсь.