Дивовижна історія Мері Стенз - Уэйд Роберт. Страница 38

Під репортажем стояло факсиміле Пола Дарка, а трохи нижче — рядок курсивом: “Редактор відділу репортажів журналу “Очевидець””.

Аманда Белл, зітхнувши, згорнула журнал і підвелася. З вікна вітальні видно було літак американської авіакомпанії, що поволі підрулював бетонною доріжкою до будівлі аеропорту. Місіс Белл підійшла до Фасберже, який усе ще не міг заспокоїтись.

— Літак прибув, Емілю, — тихо мовила вона.

Фасберже сердито зиркнув у вікно, тоді перевів погляд на місіс Белл.

— Нехай її зараз же приведуть сюди, — звелів він. — І щоб по дорозі ніяких розмов з репортерами. Нехай поліція їх і близько не підпускає.

Місіс Белл вийшла з вітальні й сказала щось поліцейському сержантові. Той непевно знизав плечима, немов уся ця метушня його не обходила, тоді зібрав чотирьох поліцаїв і неквапно повів їх до літака, з якого саме почали виходити пасажири. Всі журналісти були вже там. Фоторепортери й кінооператори проштовхувались на вигідніші місця. Коментатор телебачення без угаву щось бубонів у мікрофон, з’єднаний з портативним магнітофоном.

Лора Смайт сходила з літака шостою, слідом за Скоттом Френкелом. Обоє були здивовані такою несподіваною зустріччю. Кругом стрекотіли кінокамери, надвечірній присмерк раз у раз осявали спалахи фотоламп.

Тільки-но вона ступила на землю, як репортери враз ринули вперед. Дехто з них вимахував примірником “Очевидця”.

— Міс Смайт! “Очевидець” називає вас штучною красунею. Що ви на це скажете?…

— Чи справді ви були піддослідною морською свинкою?..

— Ви й досі працюєте на Пола Дарка?..

— Скільки заплатив вам Фасберже?..

— Ви бачили цей репортаж? Він правдивий?..

Запитання сипалися з усіх боків водночас, зливаючись у суцільний лемент, і дівчина не могла навіть до ладу зрозуміти, про що йдеться. Френкел розгубився ще більше. На щастя, втрутилася поліція, і за хвилину їх обох уже вели до будівлі аеропорту, а репортери сунули позаду, мов зграя голодних вовків. Ще через хвилину за ними зачинились двері вітальні. Очі всіх присутніх з голодною цікавістю звернулися до них.

— Ото було шелесту! — приязно мовив Френкел. — Що воно таке?

Фасберже, дивлячись просто в лице дівчині, подав їй свій примірник “Очевидця”. Він не сказав ані слова, але вираз його обличчя не віщував нічого доброго.

Мері швидко позирнула на обкладинку, тоді перебігла очима сторінки репортажу. Досить було півхвилини, щоб вона осягнула його основний зміст.

— Але ж я гадала… — почала вона і затнулася, не знаючи, що казати далі.

— Дякую, — мовив Фасберже із зловісною іронією. — Дуже й дуже вам дякую, міс Стенз, — майже з огидою наголосив він, — за ваш внесок у цю мерзенну суміш брехні й наклепу. Без ваших свідчень і фотографій Дарк ніколи 6 не зважився це надрукувати.

Дівчина дивилася на нього, мало не плачучи.

— Повірте, містере Фасберже, я й гадки не мала… Я думала, що репортаж заборонено. Відтоді я навіть і не чула про Пола Дарка…

— Зараз ви підете туди, — твердо промовив Фасберже, тицьнувши пальцем у напрямі головної зали аеропорту, де за кордоном поліції юрмилися репортери, — і зробите заяву для преси. Ви скажете, що надрукований в “Очевидці” репортаж від початку й до кінця брехливий і що фірма “Черіл” порушує судову справу про наклеп. Оце і все. На жодні запитання не відповідайте. Зрозуміло?

— Так, зрозуміло, — відказала дівчина, спантеличена й трохи налякана гнівним тоном Фасберже. — Але ж, по суті, репортаж правдивий. Все воно так і було…

Обличчя Фасберже перекривилось од люті.

— Ваше діло сказати, що це брехня! — гримнув він. — Брехня від першого до останнього слова, хоч би який він був правдивий. А тепер ідіть і скажіть про це!

Дівчина невпевнено рушила до дверей. В цю мить наперед виступив Скотт Френкел і простодушно, зовсім по-хлоп’ячому всміхнувся.

— Містере Фасберже, — сказав він. — Я представник Рея Сомерса. Може б, краще мені самому поговорити з репортерами?

Фасберже злісно зиркнув на нього.

— Вас це не обходить, — роздратовано відрубав він. — Це наші внутрішні справи. Я дам собі раду й без втручання американців.

Френкел знічено відступив.

Мері Стенз вийшла з вітальні й попростувала до головної зали. Репортери натиснули на поліцейський кордон і подалися вперед. На хвилину залу сповнив лемент багатьох голосів, що, перебиваючи один одного, вигукували запитання. Та дівчина стояла мовчазна й незворушна, і гомін поступово вщухав. За хвилину в залі запала цілковита тиша.

— Панове, — промовила Мері, силкуючись подолати нервовий дрож. — Я маю сказати вам лише дві речі. По-перше, репортаж “Очевидця” про так звану аферу “Врододій” — це чистісінька вигадка. По-друге, фірма “Черіл” порушує проти журналу “Очевидець” судову справу про наклеп.

— Запитання! — вигукнув чийсь голос. — Чи будете відповідати на запитання?

— Чи правда, що ви стали красунею завдяки гормональним ін’єкціям?..

— Чи вживали ви коли-небудь “Врододій”?..

— Скільки заплатив вам “Очевидець” за шпигунство?..

Дівчина похитала головою і швидко пішла назад до вітальні.

— Ну? — крижаним тоном спитав Фасберже.

— Я сказала… — стомлено відповіла вона. — Сказала все, як ви звеліли.

— Гаразд. — Він обвів присутніх сердитим поглядом. — Звідси ми поїдемо до адвокатів фірми. Я роздмухаю таку справу, якої ще ніколи не було, і розпочну негайно, сьогодні ж. Місіс Белл, влаштуйте, будь ласка, щоб нас провели до автомобільної стоянки.

Аманда Белл кивнула й пішла з кімнати. Фасберже знов обернувся до Мері Стенз і люто зиркнув на неї.

— Що ж до вас, пані добродійко, то з вами я ще побалакаю по щирості.

Вона мовчки похилила голову, зовсім приголомшена таким поворотом справи.

Розділ двадцять п’ятий

Події розгорталися з дедалі більшою швидкістю. Того ж вечора рекламу “Врододію” було вилучено з усіх телевізійних програм — “до розслідування деяких фактів, що стали відомі”. Знайомих оголошень фірми “Черіл” бракувало й на сторінках багатьох вечірніх газет. Преса обережно, з оглядкою на закон про наклеп, згадувала про викривальний репортаж “Очевидця” і вміщувала детальні, ілюстровані фотографіями звіти про прибуття Лори Смайт у лондонський аеропорт. Редактори газет нараз виявили, що їхні сині олівці не встигають за розвитком подій. Біржові ціни на акції косметичних фірм катастрофічно впали. Було виряджено загони репортерів і фотографів розпитувати всіх осіб, причетних до цієї історії, і, звичайно, самого Пола Дарка.

Наступного ранку знялася буря. Провідні газети, розважливо й цілком слушно усунувши із своїх сторінок всі рекламні оголошення про “Врододій”, дали великі заголовки:

Здавалось, історія з “Врододієм” раптом стала справою державної ваги. “Гардіан” повідомила:

Тим часом Пол Дарк чекав іншої бурі. Цілий ранок він просидів у своєму кабінеті, читаючи й перечитуючи репортаж про “Врододій” і намагаючись оцінити його з усіх можливих поглядів. Злободенно? Так. Образливо? Можливо. Правдиво? Безперечно. В інтересах суспільства? Поза всяким сумнівом… Але що буде з Мері Стенз? Як цей скандал вплине на неї?.. Вперше за багато тижнів його серйозно непокоїла доля дівчини, і він відчув непереборне бажання побачити її. Тепер, коли гарячкове напруження підготовки репортажу минуло, він почав усвідомлювати, як йому бракувало Мері; але разом з тим здавалося, що тепер вона живе в іншому, далекому й недосяжному світі.