Шлях меча - Олди Генри Лайон. Страница 70

(…Мандрівний співак відсапався – і я теж. Так, тепер я розумів утеклого Коса…)

Бхімабхата Швета ракшас —

Меч вручив він Асмохаті,

Що вогнем вночі палає

І простромлює серця

Всім, хто демона впізнає.

Ріс, одначе, принц-підкидьок

І скидався на людину —

Лиш ночами над Кабіром

Кажаном несамовитим

Тінню чорною літав.

Йшли роки, роки збігали,

Ріс і сили набирався

Лютий якша Асмохата

Ув Анкоровій личині

Меж довірливих людей,

Але прагнув демон крові.

Йому кров дарує силу,

І скріпляє чародійство,

Як таємная печать.

Врешті під покровом ночі

Вийшов він на полювання —

Не на ланей прудконогих,

Не на оленів чи турів —

Він хапав маленький діток,

Що в колисках мирно спали,

І смоктав із горла кров.

(…Ти бач! Ото негідник… у колисках мирно спали… аж плакати хочеться!..)

Але якось дикий якша

Не устигнув приховати

Сліду трапези страшної —

На гарячому сам батько,

Сам Анкор його піймав.

Янґ Анкор за меч схопився,

Та не зміг ударить сина,

Одержимого безумством —

Він не знав-бо, що це якша,

І що Чен лежить в ставку.

Засміявся Асмохата,

Витяг свій клинок чарівний,

Що вогнем вночі палає —

Простромив Анкору серце

І його напився крові,

Сили чорної набрався

І волав до Бхімабхати,

Прославляючи злу погань

І зганьбивши шлях Творця.

І зраділи з цього якші,

Відьми, ракшаси і деви,

Бо якраз і час наспів,

Дикий час жахіття й смерті,

Що навіки запанує

На палаючій землі.

(…Юньер якось підозріло покосилася на мене – і я відвів очі, намагаючись зберегти на обличчі вираз безневинної зацікавленості джиром.)

От і рушив до Мейланя

Хитрозлісний Асмохата,

Над пустелею летів він,

У тіні дерев скрадався,

Перевтілювався вміло

В різних гадів і звірюк.

До Мейланя він дістався,

У палац ввійшов незримо

І з Юньер на ложе ліг,

Він приспав чужу дружину,

І, зірвавши з неї одяг,

Учинив, чого хотів.

(…я відчув, що починаю шарітися…)

У невдовзі народився

Спадкоємець у Юньери,

І Юньерин муж великий,

Праведний Ю Шикуань

Свято учинив розкішне —

І прийшов тоді провидець

І великий чарівник.

Подивився на дитя він

І сказав Ю Шикуаню:

«Не твоє дитя то плаче

На руках жони твоєї!»

Запитав його правитель:

«Хто цей підлий осквернитель,

Що ганьбу на нас накликав?!»

І промовив мудрий старець:

«Це – нащадок Бхімабхати

Що зоветься Чен Анкор.»

В гніві вибіг тут правитель

Із дверей опочивальні

І велів коня сідлати.

І помчав він до Кабіра

Із мечем із Цзюваньдао,

Вітром помсти він летів.

Але збурили лавину

Злі ракшаси з передгір’їв,

Довели під Хартугою

Підлу справу до кінця —

Не доїхав до Кабіра

Гордий месник на коні.

Погребла його лавина,

І сміялись люті якші,

Реготали деви дикі,

І тужили люди всі,

А в порожній спочивальні

Гірко плакала Юньер.

У цей час же Асмохата

Розгулявся не на жарт,

Убивав зі сміхом злісним

Він людей мечем чарівним,

Що вогнем вночі палає…

(…цей меч, що постійно вогнем вночі палає, почав мене всерйоз дратувати. Що ж до іншого… дуже, дуже повчальна історія!..)

…Кров із жертви випивав він,

І на вулицях Кабіра

Все знаходили мерців.

Вже кабірському еміру,

Достославному Дауду,

Що з Абу-Салімів роду,

Слав погрози і прокляття

Хитрозлобний Асмохата —

І шукали порятунку

Від розгулу темних сил.

Довго мудреці гадали,

Довго мудреці шукали —

І знайшли-таки нарешті!

На турнірі мужній воїн

(Хто це – досі таємниця)

Відрубав злочинну руку,

Що стискала меч страшний.

(…«Що вогнем вночі палає», – мало не додав я.)

І тоді зраділи люди,

Але вигукнув злий якша:

«Рано, рано вам радіти —

Бо нову, сталеву руку

Для нащадка Бхімабхати

Завтра викує коваль!»

Як сказав він – так і сталось:

Коваля знайшов він скоро,

Золотом того обсипав —

І зробив залізну руку

Асмохаті той коваль.

І всього покрив залізом

Від підошов аж до лоба —

Засміявся Асмохата,

Він-бо невразливий став.

Розбігались люди з жаху

І ховались хто куди,

Та не зачепив їх якша —

Бо підступний Асмохата

Справу підлую замислив.

Знову рушив у Мейлань він,

Щоб зіграти там весілля

Із вдовою Шикуаня

Ясноокою Юньер.

Це ж насправді Бхімабхата,

Ракшас Бхімабхата Швета,

Двоголовий володар

Якшів, ракшасів і девів —

Сам задумав оженитись,

Бо дружин всіх попередніх

На той світ він відіслав.