Любов і піраньї - Кидрук Максим Иванович. Страница 17

— Hey, lady! Please, wait! You just gave me this card… [25]

Бразилійка обернулась.

— Чувак, ти чого? — бемкнув Алі, не зрозумівши, з якої радості я почав горлати до підозрілої незнайомки.

Запхнувши путівник під пахву, я почимчикував до жіночки.

— Ви говорите англійською? — питаю, наблизившись.

— Так, — відповівши, вона приємно посміхнулась.

— Ви щойно дали мені візитку… На ній вказано ім’я гіда…

— Айлтон не гід. Айлтон — натураліст, — перебила мене співрозмовниця. — Він лиш іноді водить невеликі групи екстремалів углиб Пантаналу. Причому водить далеко. Повірте мені на слово, ніхто далі за нього не забирається. А все через те, що він не працює на жодну туристичну агенцію, він там живе. Ніхто краще за Айлтона не знає північного Пантаналу.

— Круто! — захоплено випалив я. — Тільки скажіть, це той самий? — я взяв до рук книженцію і потрусив нею перед бразилійкою. Синій фірмовий логотип «Lonely planet», розташований у верхньому лівому куті першої сторінки обкладинки, не залишав сумнівів стосовно того, що я маю на увазі.

Жіночка ще більше заусміхалась.

— Так, це він. Айлтон Алвес де Лара.

— Ого! Клас! Я хочу з ним зв’язатися!

— На зворотній стороні номер його мобільного телефону.

Я перевернув картку. Вгорі тулилися недбало виведені чорним чорнилом цифри: «36314865».

— Е-е-е… Obrigado! [26] — промимрив я, але присадкувата бразилійка вже чеберяла далі в своїх справах.

— Коло Айлтонового офісу є непоганий хостел, — кинула вона через плече. — Він може домовитись, щоб вас там поселили. Це краще, аніж тинятись містом у пошуках ночівлі. Подзвони йому, і він про все подбає.

Я кивнув і, підігрітий нетерплячкою, помчав назад до товаришів.

— Давай телефон! — наказав я Алексу (у мене не було включено роумінг). — Я знаю, куди ми зараз поїдемо!

Все ще не розуміючи, що відбувається, Саня простягнув мені свій мобільний. Гамуючи хвилювання, набираю номер, зазначений на зворотній стороні візитки. Через кілька секунд спокійний і рівний голос, відповідаючи на моє запитання, повідомив, що «так, це Айлтон Лара, і я, безперечно, можу розмовляти англійською».

Ще через хвилину, втиснувшись разом з Алі, Дімоном і Лаврентієм у старезне таксі, я мчав до центру Куйяби, прямуючи до хостелу, адресу якого Айлтон Лара продиктував таксистові. В цей час в іншій частині міста, незважаючи на закінчення робочого дня і удушливу післяобідню спеку, наш майбутній провідник по диких просторах Пантаналу поквапливо натягав на себе прості світло-сині джинси та улюблену зелену футболку; незабаром він заведе пофарбований звичайною, без глянцю, бордовою фарбою пікап і посуне крізь мереживо нешироких вулиць до того самого хостелу, на зустріч із нами, першими українцями, яких він спізнає у житті.

Відкинувшись на задньому сидінні, заклавши руки за голову, я упивався таким солодким, але завжди скороминущим відчуттям улюбленця долі.

Гадаю, у вас, шановні читачі, вже давно крутяться на язиці кілька цілком закономірних запитань. Чому, власне, Пантанал? Що то за місцина така і що в ній аж такого особливого, що так бурхливо манило мене і навіть змусило потягти за собою трьох товаришів, котрим цей Пантанал до одного міс… гм… пардон… котрим Пантанал навряд чи припаде до душі?

Почну з того, що схарактеризувати Пантанал коротко і стисло практично неможливо. Порівнювати Пантанал зі звичайними багнищами, які трапляються на півночі України, це все одно, що порівнювати дірявий умивальник із Середземним морем. Та що там казати! Як за площею, так і за пишнотою флори та фауни Пантанал не має рівних на планеті.

Пантанал — найбільша заболочена місцевість (wetland [27]) світу. Він розташований у самому серці Південної Америки, у верхів’ях річки Парагвай. Загальна площа — 210,000 квадратних кілометрів, трохи менше 100,000 з яких належать Болівії та Парагваю, все інше поділяють між собою бразильські штати Мату-Гросу та Мату-Гросу до Сул.

У Пантаналі мешкає дуже мало людей. Міст чи селищ тут узагалі немає. На невеличких «острівцях» — територіях, котрі не заливає водою під час сезону дощів, — абсолютно розрізнено проживають фазендейро, бразильські скотарі, котрі розводять корів на щедрій землі Пантаналу. Через колосальні відстані та відсутність наземного транспорту люди переміщаються переважно на човнах та невеликих одномоторних літачках. Пересування на повнопривідних джипах можливе лише в період сухого сезону. Єдина дорога, яка пролягає через Пантанал, — це Транспантанейра, 2/3 якої недобудовані.

На території Пантаналу розташовується національний заповідник «Pantanal». Однак він займає лише 1350 км², решта Пантаналу належить приватним власникам.

Назва території походить від португальського «pantano», що означає «болото». Втім, Пантанал аж ніяк не є болотом у буквальному розумінні цього слова. Це радше широченна наносна (говорячи розумними словами, алювіальна) рівнина. Користуючись геологічними термінами, Пантанал — це осадовий басейн четвертинного періоду, сформований залишками древнього внутрішнього моря Ксарае?с (?Xarae?s), яке почало висихати разом з Амазонським морем 65 мільйонів років тому.

Пантанал, попри значну віддаленість від Атлантичного океану (понад 2000 км), здіймається лише на сотню-півтори метрів над рівнем моря. Звідусіль його оточують щільні масиви гір: Сьєрра Маракайю (Serra de Maracaju) на сході, Сьєрра Бодокена (Serra da Bodoquena) на півдні, парагвайські та болівійські хребти Чако (Chaco) на заході та Сьєрра Сан-Жеронімо (Serra do Sao Geronimo) на півночі. Саме з цих гір під час сезону дощів у Пантанал несуться потоки води, майже повністю ховаючи його під водою.

У чому перевага Пантаналу над Амазонією? Фактично, посеред пантанальських плавнів ви можете зустріти тих самих тварин і птахів, що й на берегах Амазонки. Тут водяться ягуари, анаконди, крокодили, піраньї, дикі свині, страуси, тукани, капібари, тапіри, мурахоїди, гігантські папуги ара, прісноводні черепахи та інші колоритні представники фауни бразильських джунглів. А от в Амазонії вся ця звірина ховається в глушині тропічного лісу, який подекуди за щільністю не поступається бетонній стіні. Тому для того, щоб спостерігати дику природу в басейні Амазонки, мандрівникам доводиться безперестану продиратися дрімучими хащами. Нерідко величезні труднощі вздовж шляху цілком і повністю знищують насолоду від споглядання дикої природи чи ландшафтів посеред амазонських лісів.

Крім того, вчені стверджують, що серед країн Нового світу немає територій, котрі могли б похвалитися більшою концентрацією видів тварин на квадратний кілометр, ніж Пантанал, цебто звірів та птахів на рівнинах Пантаналу навіть більше, ніж в Амазонії. При цьому для тих, хто палає бажанням спостерігати всю цю незайману красу, немає ні найменшої потреби дертися непролазними хащами. Маючи доброго провідника, можна без особливих зусиль переміщатися Пантаналом верхи на конях або ж, що ще краще, на човнах, спокійно насолоджуючись глухою врунистою зеленню обабіч заплав та різномастими мешканцями, що її населяють.

Безперечно, Амазонія має принади, про які я зараз не говоритиму, оскільки моя книга не про Амазонію. Однак, коли постало питання, куди саме чимчикувати в Бразилії, не роздумуючи я вибрав Пантанал. І ось тепер, після сумбурної недовгочасної підготовки, після виснажливого трансатлантичного перельоту, я опинився на кордоні однієї з найбільш безлюдних і водночас найбільш густонаселених територій нашої планети.

Айлтон затримувався. Наше таксі дісталося до хостелу набагато раніше за мутно-рубіновий пікап молодого натураліста. Тож уся наша четвірка встигла розпакувати речі і навіть прийняти душ.