Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Іздрик Юрій Романович. Страница 31

Я знову вбираю слухавки. DJ 107FM, паскуда, вже, мабуть, перейшов у наступну карму, курнувши на ніч доброї трави, тому мені доводиться слухати усю цю заспокійливу фіґню категорії XXL.

Однак за якусь годину, вчетверте почувши реповий REMIX «Killing Me Softly» [78], я допер, що фонограма склеєна в кільце, і коли це потриває ще трохи, я звар'юю, не дочекавшись рятівного пострілу сульфазину.

Тож довелося гарячково шукати якусь іншу опівнічну станцію.

Шкала настройки, з якою останнім часом щось таке трапилося, що я ніяк не міг вийти з діапазону приблизно 101—110FM, раптом стала сливе безрозмірною, даючи мені можливість рухатися вправо чи вліво як завгодно далеко. Яко людина послідовна, я вирішив не метатися безсистемно по нічному ефіру й рушив просто на захід, маючи за орієнтир червоне вічко індикатора. Хвилин десь за п'ять вічко заохочуюче спалахнуло і в слухавках почувся інфернальний регіт. Не інакше, як дійшов до шістсот шістдесят шостої хвилі, — подумав я. Та це виявилася гумористична програма, в якій два пришелепкуватих ді-джеї навперебій розповідали старі анекдоти, мало не лускаючи від натренованого сміху. Я без особливого труду впізнав у них своїх шалапутних астральних двійників — BEER'a з BEAR'om. От пройдисвіти! Такі ніде не пропадуть.

— Нє, ти послухай чувак. Йде, значить, по вулиці похоронна процесія — все як годиться: попереду хрест, позаду зажурена родина, корочє, всьо як у людей. Тілько труну несуть якось криво. Ну, тут перехожий назустріч. Зупинився, перехрестився, як годиться, та й питає чоловіка, який першим за труною йшов: «Що, — каже, — сталося? Хто вмер?» «Та от, — відповідає той, — тещу ховаю». А чого ж труну так криво несуть?» «Та, бачиш, її як прямо нести — теща хропіти починає».

— Козлобан ти, то треба було на кінець притримати. Тут про тещ цілий блок. Знаєш, як жінка питає чоловіка: «Минулого разу ми спрезентували моїй мамі стілець на уродини. А який сюрприз піднесемо їй цього разу?» А той, не відриваючись від телевізора: «Підведемо до нього електрику».

— Нормальний хід. Там ще серія про крокодилів з тещами, чув? Ну, тіпа, дзвонять мужику по телефону: «Ваша теща впала в басейн з крокодилами!» А він їм: «А мені що до того? Ваші крокодили — ви й рятуйте». Або як приходить чувак до психіатра і каже: «Лікарю, ви знаєте, мені кождої ночі один і той самий кошмар сниться: бачу свою тещу з крокодилом на повідку. Ви тіки уявіть собі цей жах: ці вишкірені зуби, ці вибалабушені очі, палаючий ненажерністю погляд, цю холодну бородавчасту шкіру!!!» «Так, справді страшнувато». «Та чекайте, докторе, я ж вам ще про крокодила не розповів!» І на остаток вже без крокодилів. Значить, тип один тещу хоронить. Ну відправа там, квіти, вінки, людей купа, гробарі бухі, всьо конкретно по правилах, і тут він тільки з цвинтара виходить, капелюха вдягає, а на нього ворона як серне — з ніг до голови, короче, обтраскала. Він так став, на небо подивився і каже: «О! мама, ви вже там?»

— Ну давай, щоби про тещ уже зав'язати, на остаток така порада молодятам: щоб ваша теща завжди добре виглядала, купуйте їй квіти, дорогу французьку косметику, а головне — підтримуйте в кімнаті мінусову температуру, щоб тіло не розкладалося.

— Га-га-га!!! А знаєш, на другу тему, як летять два комарі — старий і молодий. Дивляться, гола дівка на пляжі загаряє. Ну старий і питає молодого: «Ну, з яких місць смоктати будемо?» А молодий, ясне діло, — лох, от він і каже: «А яка на хрін разніца?» «Муділа ти, — відповідає йому старший, — з ерогенних зон ссати треба: тобі то по фіг, а тьолці пріятно…»

— Це, тіпа, як женилися двоє, ну там перша шлюбна ніч, всі діла, тільки поселилися вони в батьків на хаті. Ну і вночі мамашка молодої чує зі спальні крики: «Мамо, мамо!» Вона зривається, а чоловік їй: «Лежи тихо, стара, самі розберуться». А зі спальні знов: «Ой матінко моя рідна, ой матусю ріднесенька, ой!…» Стара вже місця собі не знаходить, але чоловік її далі не пускає. А тут вже просто вереск такий дикий: «Ой матінко, ой рятуйте, ой не витримаю, ой вмираю!!!!» Та забігає в спальню: «Що доню, що таке що сталося, що він тобі зробив?» А дочка їй: «Ох, матінко моя ріднесенька, ох же ж добре я-я-я-як…»

— Ги-ги-и! А знаєш цей, як забігає чувак весь потний такий, змилений до аптеки, — а там черга мало не до дверей, — стояти треба чортзна скіко, а він захеканий такий кричить: «Пропустіть, пропустіть, розступіться — там людина лежить». Ну всі, ясне діло, розступаються, а він пробирається до каси і каже: «Дайте… пошвидше… пачку презервативів!»

— Нє, з презервативами ще інша історія була. Значить, приходить мужик в аптеку і просить гандон. Аптекарка його питає: «А вам який розмір потрібний?». А він плечима знизує — «не знаю», каже. То вона йому дає таку дощечку з дірками різного розміру. «Йдіть, — каже, — поміряйте». Ну мужик в сортир — міряти, значить. Сидів там, сидів, мало не з годину. А потім виходе і каже: «Слухайте, а можна я замість презерватива у вас цю дощечку куплю?»

— Прикольно, ага. А мені недавно розказали цей про «нових руських», ну знаєш. Як їде «новий руський» на шестисотому «мерсі», ззаду охорона, всі діла, круто так з сиренами, понтово. І тут «мерс» на повній скорості врубається в дерево і ще й взривається на хрін. Ну, тут шум, паніка — охорона повискакувала, бики-братани всі як один в ADIDAS'ax із золотими ланцами на шиях бігають, матюкаються, вогонь збивають. Ну, загасили значить якось то всьо і почали пахана шукати. А там таке — рознесло, корочє, чувака по кускам — рука в одному місці, нога в другому, голова в канаві качається, пуцюрина відірвана на дереві висить. Ну вони все це діло рєзко почали в пакєт збирати — всі часті шефа, корочє. І тут таке западло — одного яйця нема. Шукали, шукали — ні фіґа не знайшли. Але час підпирає, чекати нема коли — вони пакєт із собою і на всіх газах до найкращого хірурга. «Мужик, значить, — кажуть йому, — братана нашого треба зашити. Нємєдля. Канкрєтна в натурі. Зробиш — п'ять штук зелених твої, не зробиш — замочимо на місці. Ну, діватись нікуди, бере хірург цей пакет, йде в операційну і починає всі ці обрубки докупи якось ліпити. Зшивав, зшивав, навіть голову присобачив, а тут почав «ето дєло» пришивати — бачить одного яйця нема. Ну він «братві» і каже: так, мол, і так, одної запчасті нема. Вони рєзко развєдгрупу на місце, обшукали там все, кожен сантиметр облазили — нема ні фіґа. «Викручуйся сам, мужик, — кажуть хірургу, — дєло серйозне». Ну хірург не довго думав і рішив, значить, замість яйця бульбину зашити — хто там розбере, головне, щоб живим залишитись. Пахан, тіпа, оклигав там за якийсь час, «братани» обрадовалися, відстєгнули п'ять штук, як обіцяли і уйо… Ну, все ніби кльово, але хірург, казьол, все мучається, совість йому спокою не дає: я ж, тіпа, клятву Гіппократа давав і те де. Мучився він, мучився і рішив: поїду, мол, до того пахана, все йому поясню. Замочить, значить, така моя доля, але так жити не можу. Поїхав, значить, до того на хату, а там — особняк, басейн, всі діла. Хазяїн його зустрічає, як рідного: «Братан, ти ж мнє жизнь спас. Захаді — хочешь віскі, коньяк, сауна, дєвочкі — всьо твайо». А той: «Та знаєте, я покаятися прийшов. У вас там одного яєчка бракувало, то я в мошонку картоплину зашив. Пробачте, як можете». А той: «Опа! А я то думаю — у всєй братви мандавошкі, а у мєня колорадскіє жукі!»

— А мені про «нових рускіх» такий розказали: Значить, вирішив один братан своїх здивувати. Ну і думає, що би таке знайти, чого в інших немає. Оббігав усі бутіки, всі супермаркети — одна туфта. Ну, забрів він до якогось антиквара, каже, в натурі, нужна, канкрєтна вєщ, ну так, щоб братва з копит. Антиквар йому показує якісь барабани і каже: «Ці барабани сам Страдіварі робив. Якраз те, що треба». «Скільки?» «Десять штук». Ну, зійшлися на п'яти, братан довольний, барабани додому притаргав, братву чекає. Вечером позбиралися — всьо чин-чінарьом — водочка, хавка, тьолки. «А тепер, — каже, — я вам свою колекцію покажу. Отут у мене бібліотека» — а там справді книжок неміряно, самі раритети. «Отут, — каже, — картини. Оце, — каже, — Ріхтер малював, оце — Співаков. Оце…» А серед братви якийсь отморозок затесався, ну з інтєлігєнгов, корочє, і лізе із своїми п'ятьма копійками: «Так вони ж музиканти, вроді как…» А той йому: «Мені пох', шо музиканти. Кажу їм малюй — і малюють. А тут у мене Ван-Гоген — на Сотбісі лімон зелених вібашляв». Відморозок шось там був пискнув про Ван-Гога, але братани йому хлєбало бистро заткнули. «А отут у мене шедевр колекції — барабани від Страдіварі». Ну тут отморозок, ясне дело, не витримав і пискнув: «Братани, нас тут за лохів дєржат: Страдіварі скрипки стругав, я точно знаю.» Ну братва до хазяїна — об'ясни, мол. А той каже: «Я щас, я мігом, я всьо виясню. Єслі шо — того козла задушу в натурі». Скочив у «мерс» — і до антиквара. За півгодини вертається, довольний такий і каже: «Чуваки, спокуха, я всьо вияснив. Страдіварі, він значить скрипки чіста по пріколу для лохів робив, а для братви він робив барабани!»