В небі — Земля! - Бережной Василий Павлович. Страница 29

— Зате на Венері ходитиму краще! — усміхалася Надія. — Я зроблю букет із тамтешніх троянд!

Її голос милував слух. «Польова квітка» — прозвав Надію Підгайний.

Перші три тижні подорожі минули щасливо. Всі троє почували себе добре, провадили наукову роботу, відпочивали; серйозні розмови пересипалися жартами, дотепами.

В ілюмінатори видно було різнобарвні розсипи зір, даленіла Земля, а Місяць, здавалося, підходив до неї все ближче.

Надія щоденно робила записи в бортовому журналі. Ось і зараз вона сіла в своє крісло, яке при потребі можна перетворити на ліжко, і, поклавши на коліна журнал, почала записувати події останнього дня.

Експедиція на Венеру розрахована більше як на два роки: 146 діб треба летіти до планети, понад рік — побути там, щоб виждати потрібного положення Землі… З цього розрахунку зроблено і запас харчів, кисню та води.

Надія замислилась. Ех, якби можна було заглянути в майбутнє — що їх там жде?

Майбутнє… Незримо входить воно в сьогодні, зливається з ним, відпливає і — вже дивись — робиться вчорашнім, минулим. Де те дитинство? Змалечку Надія лишилася без матері: вона загинула під час авіаційної катастрофи. Дівчинку забрав до себе дідусь — відомий астроботанік. Жили вони високо в горах, де розташувалася обсерваторія. Дідусь навчив її любити природу, розумітися на рослинах, але в далекі експедиції не брав. Надія мріяла стати дорослою — незчулася, коли й виросла. В школі мріяла про університет, вступила, звичайно, на біологічний. А як далеко було до його закінчення! Нарешті й це майбутнє стало минулим: вона одержала диплом. І знову в далині прийдешнього вимальовувалась її нова мрія, навіяна сивим дідусем: політ у міжпланетний простір. «Я твоїми очима побачу рослинність іншого світу, — говорив їй дідусь. — Ти привезеш мені з Венери багатющий гербарій… Я переконаний, що там буяє рослинність, хоч мої опоненти твердять інше». І старий вчений домігся, що Надію включили до складу експедиції. Вона мусила виконати чималу програму по вивченню оптичних властивостей рослинності на Венері, простежити їхній взаємозв’язок з атмосферним тиском тощо.

— Ти зробиш значний вклад в астроботаніку, — напучував дідусь, — якщо вдумливо і старанно попрацюєш…

Як вона ждала, щоб швидше йшов час, щоб скоріше в політ! І ось це вимріяне прийдешнє наблизилось, і це вже не майбутнє, а сьогоднішнє. Вона мчить із своїми товаришами в космічному кораблі. Що ж їх чекає на Венері?

Начальник експедиції Петро Петрович — міцний чоловік з коротко підстриженими вусами і гострим поглядом сірих очей — був ініціатором цього перельоту. Після того як Радянський Союз першим у світі створив космічну ракету і наші вчені, в тому числі й Петро Петрович, побували на Місяці, постало питання про спорядження експедиції до сусідніх планет — Марса чи Венери. Природно, що Марс привертав увагу багатьох, але Петру Петровичу вдалося переконати вчених з Академії послати ракету спочатку на Венеру.

Спектроскопічне дослідження цієї планети показало, що в її атмосфері високий процент вуглекислого газу. Спираючись на цей факт, деякі астрономи почали говорити про «молодість» Венери. Це дивувало Петра Петровича. Чому вони вважають, що Венера молодша за Землю? Тільки тому, що виявлено вуглекислоту у верхніх шарах атмосфери? Адже ні одна з космогонічних гіпотез, починаючи з гіпотези Канта-Лапласа і кінчаючи гіпотезами Шмідта і Фесенкова, не дає найменших підстав припускати, що Венера молодша від своїх сестер-планет. Цю думку і відстоював Петро Петрович, виступаючи з публічними лекціями на диспутах, засіданнях і конференціях.

В особі Ігоря Підгайного — ентузіаста космічних перельотів — Петро Петрович знайшов спільника і друга. Раз по раз куйовдячи п’ятірнею свою пишну шевелюру, Підгайний говорив: «Звичайно, спершу на Венеру!»

Хіба ж могли вони лишитися осторонь, коли постало питання про експедицію?

Петро Петрович був людиною науки і, щоб послужити їй, не зупинявся ні перед якими небезпеками. Відомий вчений, він був разом з тим простою людиною, часто жартував, торкаючи пальцем щіточку бурштинового вуса. Ось і зараз, усміхаючись самими очима, він сказав:

— Може, пора, друзі, підкріпитись?

— Я — за, — усміхнувся Підгайний.

Підійшли до столика, в спеціальні гнізда якого Надійчині дбайливі руки вже поклали їжу: консерви, різну сушенину, вітамінні таблетки, тюбики з калорійними пастами. Один тюбик вислизнув із тримача і повільно плавав над столом, наче іграшковий дирижабль.

— Якби оце свіжих овочів! — зітхнула Надія, впіймавши тюбика і вставляючи його в гніздо. — Можна б зробити салат з огірочків, цибульки, помідорів… Заправити сметанкою!

Чоловіки заговорили, перебиваючи один одного:

— А черешень не хочете? Таких ото соковитих, у росі…

— А суниць?

— Гадаю, що й від молоденької картопельки не відмовилися б…

Петро Петрович усміхнувся:

— Бачите, скільки смачного росте на Землі, а ще, буває, й ремствують на неї.

— Так, на Землі — ідеальні умови для життя, — почала філософствувати Надія. — Тільки ще далеко не всі люди навчилися господарювати по-людському. Я вже не кажу про те, що суходіл у великій мірі по-варварському спустошується. Безмежні простори океанів майже не використовуються. А водою ж покрито три чверті земної кулі!

— А надра? — труснув шевелюрою інженер. — Хіба вони експлуатуються так, як слід?

Зав’язалася гостра дискусія. Може, цьому сприяло те, що наші критики перебували за межами Землі, поза її владою, дивилися на неї збоку? Чи, може, сухі консерви піддавали уїдливості? В усякому разі, бідному людству перепало на горіхи. Особливо від Надійки. Вона вважала, що хоч людство й розщепило атом, хоч і сягнуло в міжпланетний простір, та успіхи ці не можуть прикрити загальної відсталості. Навпаки, вони тільки підкреслюють її! На всіх континентах розширюються пустелі, зменшується площа лісів. В доісторичні часи зеленіли гори в Сахарі, вони були вкриті розкішними лісами. Внаслідок знищення лісів змінився клімат величезних районів: Месопотамії, Аравії, Малої Азії… Міліють, зовсім пересихають річки, вивітрюється родючий шар ґрунту. Лише за одно століття майже чверть оброблюваних земель всього світу стала безплідною. Це дорівнює території Франції, Іспанії, Португалії, Італії і Швейцарії разом узятих. До того ж, людство роздирають суперечки, і якщо воно не схаменеться…

Розмова перервалася на півслові: несподівано затанцювали сигнальні вогники пульта управління. Петро Петрович і Підгайний переглянулися, потім інженер кинувся до пульта, а начальник — до телескопа. Не відриваючись від матового окуляра, призначеного спеціально для спостереження Сонця, Петро Петрович тихо сказав:

— На Сонці виверження надзвичайної сили.

Ігор і Надія підійшли, щоб і собі глянути. Петро Петрович зробив кілька знімків Сонця і підвівся.

Спостерігали по черзі. Справді, на Сонці діялося щось незвичайне. Страхітливі, небувалі до того вихори висотою, може, в десятки мільйонів кілометрів бушували на його поверхні. Вогненні смерчі переміщалися по сяючому диску з неймовірною швидкістю, корона тріпотіла і на очах росла, росла…

— Такого потужного хромосферного спалаху на Сонці людство ще не знало, — говорив Петро Петрович, стежачи за «фільтром» космічних променів.

Прилад працював гарячково. Інтенсивність космічних променів збільшувалася з кожною хвилиною. Спочатку вона перевершила норму в тисячу разів, потім — у три, а згодом — у дев’ять тисяч!

Про всі ці явища Ігор Підгайний негайно сповістив по радіо на Землю.

Міжпланетна «погода» гіршала. Рація працювала з перебоями, а потім і зовсім замовкла. Розлючений Ігор гукав у мікрофон, розбирав і знову монтував передавача, але нічого з того не вийшло. Шум і сухий безперервний тріск заповнювали йому вуха.

Електромагнітна буря наростала. Зливи часточок високих енергій могутніми потоками ринули із Сонця. На металеве тіло ракети налітав невидимий шторм.

Не допомогли захисні екрани — перестали працювати прилади. Швидкодіюча електронна машина «збунтувалася»: то раптом без ніякого завдання видавала стовпці чисел, то завмирала. Її електронний мозок зажив якимось божевільним життям. До порушення режиму її роботи спричинилося ще й підвищення температури. Екіпаж з тривогою стежив за екраном осцилографа, сполосованого зеленими лініями-блискавками.