В небі — Земля! - Бережной Василий Павлович. Страница 54

По металевому трапу зійшли на пофарбовану у білий колір поверхню супутника. Ігор відчув, що підошви скафандра ніби прилипають до неї. Спочатку подумав, що це йому здається, а потім переконався, що й поверхня супутника, і підошви скафандра мають властивості магніта: можна було легко ходити, не побоюючись, що відштовхнешся в міжпланетний простір.

Феліче, його батько і дружина спустилися у відкритий люк, що вів до внутрішніх приміщень супутника, а Надія, Аміно та Ігор підійшли до самісінького краю супутника, щоб помилуватися Землею. Маріста, якому ще ніколи не доводилося бувати у космічному просторі, ніяк не міг змусити себе стати скраю і тримався позад усіх, хоч це й викликало посмішку на вустах Надійки.

Ігор дивився на Землю. Майже півнеба займав її голубуватий диск. Груди сповнювались непередавано хвилюючим почуттям. Яка ж ти прекрасна, Голуба плането! Яка чудова, захоплююча доля людства! Пройти отакий шлях — від опанування вогню до мезонної ракети… Довгий, довгий і нелегкий шлях. Чи думала людина, з трудом видобуваючи іскру з каменю, що колись її нащадки сягнуть до зірок? Так, історія розвивалася не гладенько, не безболісно, але вона розвивалася, досягала все нових і нових вершин! Ніщо не могло зупинити прогрес — ні гнітюча темрява, ні спустошливі війни… І ось все це в минулому. Тепер уже ніщо не заважає розвитку! А що ж буде через тисячу, мільйон, мільярд років? Ігор думає про це з затаєним подихом. Бажання заглянути в майбутнє сповнює всю його істоту. І він знає, що це бажання здійсненне!..

— Про що ти так замріявся? — Аміно торкнулася його плеча. — Ходімо побачимо ракету.

— Ходімо, — Ігор загадково подивився на неї, — а про що замріявся — скажу потім!

…Усередині мезонна ракета чимось нагадувала океанський корабель. Нескінченні коридори і каюти, каюти… Двері, плафони, поручні, кабіни ліфтів, обладнання житлових приміщень і лабораторій — все тут зроблене красиво й доцільно, щоб людям було зручно і працювати, й відпочивати.

Устаткування лабораторій, обсерваторії, енергетичне господарство — все викликало в Ігоря заздрість.

— Ти ж тільки поглянь! — стиснув він лікоть Наді. — От би в такій полетіти!

Не встигли наші екскурсанти оглянути й половину цього космічного лайнера, як по радіо попросили всіх проводжаючих перебратися на супутник.

Феліче підійшов до них захеканий і… схвильований!

— Фідіно відправляється зі мною, — гукнув до батька, що розмовляв з кимось з учених.

Саджера розвів руками, мовляв, цього слід було чекати, потім обняв свою невістку, притулився до її щоки:

— Значить, домовлено? Вітаю, вітаю…

Прощання з тими, що вирушали на «Промені» в таку далеку подорож, було зворушливе. Міцні обійми, поцілунки, останні слова… Аміно не сподівалася, що й з матір’ю доведеться розлучатися надовго, — не втрималась, заплакала. Дідусь мовчки гладив їй плечі…

Закрилися вхідні люки — наче їх і не було. Запрацював допоміжний ракетний двигунчик, «Промінь» відійшов на безпечну відстань від супутника. Тоді з рефлектора вихопилось сліпуче світло, і ракета беззвучно, плавно рушила в свою далеку мандрівку. Вона віддалялась від супутника поволі. Ігор навіть здивувався, що така мала швидкість. Сказав про це Саджеру.

— В неї невелике прискорення, — пояснив учений, — і своєї величезної швидкості — близько двохсот тисяч кілометрів на секунду — ракета набере не відразу. Бо коли б це сталося за короткий час, то…

— Люди не витримали б своєї ваги! — вставила Надя.

— Вірно, — кивнув головою вчений.

«Промінь» заглиблювався все далі в чорний простір і меншав, меншав на очах…

Аміно підійшла до Ігоря:

— Ти обіцяв щось сказати?

— Трохи згодом, на Землі, По радіо незручно: всі почують, а це — секрет!

Дівчина усміхнулася: Ігор завжди щось вигадає! А він дивився на даленіючий «Промінь» і думав про нові, далекі, дуже далекі мандрівки — про мандрівки в майбутнє. Адже на мезонній ракеті можна перенестись за тисячі років! Він умовить Аміно готуватися до цієї подорожі.

Вони помчать — тепер уже свідомо — за далекі горизонти часу, щоб побачити дальший розквіт науки і культури «на островах життя»!

Ось про що він їй скаже, як тільки вони спустяться на свою чудову Голубу планету, диск якої стоїть перед очима на півнеба.

ЗМІСТ

У ЗОРЯНІ СВІТИ

Напередодні вильоту

Що людині потрібно для щастя?

Як Михайло Мілько розвеселяв Миколу Загорського

«Щасти вам, друзі!»

В польоті

Троянда космосу

Сюрпризи директора Троянди

Подорож «Комети» триває

В безодні

Там, де не ступала нога людини

Земляни

Що таке краса?

Природа чи розум?

Загадковий моноліт

Селеніти?

Людина й галактика

Сліди на поросі

Мовчазне бомбування

Хай живе світло!

Сонячний колодязь

Погляди лунають, як музика

Голос Землі

Пік Вітчизни

Земля — мішень

Катастрофа

Привид

«А чого тут так темно?»

«Тримайтесь. Виручимо!»

Дніпро на Місяці

Таємниця печерного міста

«Озеро Мілька» і «Море Жаннети»

Робот і Дік

Міжзоряний мандрівник

«Зореліт готовий стартувати!»

Несподівана зустріч

В небі — Земля!

ГОЛУБА ПЛАНЕТА

«Зв’язок з ракетою обірвався»

Електромагнітна буря

Таємниця Петра Петровича

Листи в минуле

Іскри у темряві

Астероїд «Надія»

Новий світ

Географічне відкриття

Пригода з Надією

Підводне місто

Розмова з білоголовим хлопчиком

Вогні олімпіади

Друзі розлучаються

Гуманні плани вченого

Аміно

Основа життя

Підступність ворогів

Здрастуй, «Мрія»!

Біля Евереста

На порозі щастя

В сонячній палаті

Ігорів секрет

ВАСИЛИЙ ПАВЛОВИЧ БЕРЕЖНОЙ

В небе — Земля

Фантастические повести

(На украинском языке)

* * *

Редактор Г. Т. Сингаївська

Художник Г. С. Зубковський

Художній редактор К. К. Калугін

Технічний редактор О. I. Дубова

Коректори Г. В. Плачинда, О. Т. Супруненко

* * *

БФ 03552. Здано на виробництво 7/V 1962 р.

Підписано до друку 28/VІ 1962 р.

Формат паперу 84Х1081/32. Фізичн. друк. арк.; 7,5.

Умовн. друк. арк. 12,3. Обліково-видавн, арк. 12,809.

Ціна 53 коп. Замовл. 1065. Тираж 65 000 (1— 40 000).

* * *

Держлітвидав України,

Київ, Володимирська, 42.

* * *

4-а поліграффабрика Головполіграфвидаву

Міністерства культури УРСР,

Київ, пл. Калініна, 2,

Книгу повернув українському читачеві бібліограф

Микола КОВАЛЬЧУК (2014).