Покохати відьму - Когтянц Костянтин. Страница 39

– То це ти новий чоловік отієї б…?

Він щось ще говорив, але цього не чув навіть я. Старий прийом – образити супротивника. Тобі це вдалося, небіжчику. Сокира зметнулася й пішла вниз, Шарль зустрів п не лівим мечем, як я сподівався, а правим. Хрестовину підставив. Бризнули іскри. І в ту ж мить лівим клинком Шарль завдав колючого удару. В рот! Руки схрестилися в повітрі – і все було скінчено. По натовпу пройшов гомін.

Змійка, напевно, поліз би битися і з другим, але його відсунув Лонні. Цей теж без панцира – сорочку, правда, залишив – із щитом і сокирою. Сокира менша, ніж у супротивника, але вистачить. Новий дружинник не став надягати обладунок. Це мені сподобалося.

– Пощади його, якщо можеш.

Бійці стали обличчям до обличчя. Лонні-Рос ліниво ткнув сокирою. Натовп зашумів: зазвичай більш досвідчений боєць намагається не бити першим, але, по-моєму, отерець учинив так навмисне. Його супротивник легко відбив удар і завдав свого. Так, таким ударом можна й отерські лати, поверх нашої кольчуги надягнені, проломити, і шолом якщо встоїть, так голова не витримає.

Лонні не став притискати щит до тіла, як роблять у нас, – навпаки, кинув його вперед і вгору. Окутий край щита вдарив по сокирі знизу – і весь богатирський замах псу під хвіст!

У цей день я зрозумів, що володіння щитом, про який Пані так презирливо казала, – теж мистецтво. На острові я дізнався тільки його ази. В Отері воно вже вмирає: там б'ються або з кинджалом улівій, або взявши меч обіруч – щити здебільшого для кінного бою. Але Лонні в його глушині вчили по-старому.

Наступний удар отерець відбив сокирою, я й не думав, що таке можливо: лезо сокири толсуорця врізалося у верхній край зброї мого друга, і на ньому залишилася значна щербина. Все-таки отерська сталь краща за нашу. Третій удар Лонні-Рос прийняв на умбон [13] щита, вчетверте – повторив той самий прийом, що вже застосував за першим разом. А в цей час його власні удари падали на верхню частину щита супротивника. Не на обкуття, ні – на поле щита! Лопалася шкіра, летіли тріски, і після чергового удару верхівка щита просто звалилася: шматки дощок повисли на вцілілих клаптях шкіри. Я відразу не зрозумів: чому ж обкуття не втримало? І лише в наступну мить збагнув, що смуги обкуття по краях не з'єднані між собою, його частинки просто прибиті кожна до частини торця.

Не хотів би я бути на місці невідомого мені дружинника: смерть дивилася в очі. Втім, хоробрості йому не бракувало: він повалив на щит отерця такий страшний удар, що пробив його наскрізь. І тільки тоді зрозумів, що Лонні навмисне підставив поле, неприкриту металом шкіру. Навіть наймогутнішому силачеві потрібна якась мить, щоб висмикнути сокиру з товстого дерева. Розуміючи, що його зараз може врятувати – якщо може – тільки швидкість, дружинник рвонув на себе сокиру щосили і мало не впав на спину, а щит повис на зброї!

Я спочатку охнув з усіма глядачами – такого ж не може бути! А після трохи не вмер. Річ у тому, що у нас щит на шкіряній стрічці носять! У поході він за спиною, перед боєм – узявся за рукоять, повернув, а стрічка все одно через плече! Ось чому щит притискається до корпуса, інакше стрічка заважає! Отерці теж так роблять, але не завжди, є і без стрічки в них щити, ті, що підвішуються до сідла. Такий і взяв Лонні, а коли ворог попався в пастку – випустив рукоять. Толсуортець устояв на ногах, але, щоб зберегти рівновагу, відскочив. І Лонні кинувся ворогові в ноги! Чесно кажучи, проти цього методу можна запропонувати дюжину контрприйомів: найпростіше – удар сокирою згори, і плювати, що на сокирі повиснув щит. Або викинути вперед ногу – можна носком, можна коліном. Або розвернутись, пропускаючи повз себе. Можна підстрибнути й ударити зверху ногою. Тільки все це потрібно встигнути, а ворог наш, зненацька захоплений, не встиг. У результаті впав на спину, голова – за межами поля бою. Програв!

Оголошення результатів я слухав упіввуха. Так, Лонні вже натягнув панцир – добре. І подвійно добре, що він старомодний – я панцир маю на увазі (хоча й господаря теж). Нові отерські лати треба півтирса натягувати, бажано з чиєюсь допомогою. А в Лонні просто пластини на підобладунковий одяг нашиті.

Адже якщо всі вважають, що якась дія ворога неможлива, то саме до неможливого і треба готуватися, чи не так? Що є найбільш нечуване? Напад прямо в храмі, після того, як боги висловили свою волю. Значить, чекаємо битви. Ось чому зараз Ленкорт з жінками на даху вежі, в рукопашній він слабенький, вигідніше використовувати як стрільця.

І удару справді було завдано – тільки не так, як я думав.

– Я забираю моїх рабів – і ми йдемо.

Я не відразу зрозумів.

– Усі чули королівські слова? Слова Владики досить! Цим бродягам дали право на Суд Богів як виняток, лише один раз! На новий суд у них права немає! А я стверджую, що ці жінки…

Шарль схрестив руки на грудях, кисті в рукавах потонули. Ще кілька слів – і синок Владичин не побачить, що накоїв. Синок Владики… Кров стукала в скронях, я шукав вихід. І, не встигнувши додумати думку до кінця, почув власний голос:

– А де тут Владика?

Уперше перекосилось обличчя аристократа – до цього він непогано володів собою, але я вгадав – я влучив у дошкульне місце: Владики давно домагалися перетворення своєї влади на спадкову й майже домоглися. Але все ж нового владику затверджує король… Як пояснював Ленкорт, Нумарнайл майже відкрито вимагав, щоб його величали владикою.

– Пошепки говорять, – додала тоді Нірта, – що якби він був певний у королівському рішенні, то і батька б, і братів…

– Адже й ти сам. – Я вклонився. В Отері за такий уклін викликають на поєдинок. – Ти сам визнав, що я вищий за тебе!

У натовпі пролунали вигуки подиву, а синок, здається, онімів.

– Адже коли я сказав, що виставляю заміну, бо моє звання вище Владичиного, ти не став заперечувати, визнавши першість моєї честі.

Побурів, зараз із ним удар буде. А взагалі гарний мужик, тільки якийсь… Не доберу слів, але не скажеш, ніяк не скажеш, що він ночами промишляє, такому б за отерським звичаєм накази віддавати, самому рук не каляючи. Випещене лице, пещена борода. Я, до речі, бороду відпустив теж: це на острові голяться холості – тут, по-моєму, всі з бородами. І я ж майже одружений!

Пані. Це ще з ким? Візі заміжня.

– …Окрім іншого, Закон говорить ясно, що в справах про порушення клятви заміна неприпустима.

Очі жерця блиснули: він зрозумів – він сам.

– Тому, якщо хтось збирається клястися, йому доведеться особисто стати перед Богом!

Я розумів, що загибель княжича – я добре пам'ятаю, що подумав саме так: «княжич», хоча князів у нашого народу немає більше, і саме слово збереглося тільки в баладах, – що його смерть тільки погіршить становище, але… Скільки ж можна! Спадкоємець обвів поглядом свою дружину. Здається, він хотів, щоб хто-небудь замість нього присягнувся…

– Якщо вилізе простий воїн, нехай… – Я згадав слова Арфіалі, – нехай богам на мене не скаржиться.

Пізніше я зрозумів, що сказав я одне, а почули інше: я мав на увазі, що нічого брехню вождя брати на свою совість, а слухачі вирішили – вб'ю нешляхетного. На Старій Батьківщині і таке буває, що простого воїна, який шляхетного вбив – у бою, я маю на увазі, – стратити можуть, якщо він у полон потрапить.

Нумарлайл подивився спідлоба, розвернувся й пішов геть. Судячи з виразів обличчя, не для мене самого несподіванка. Головний жрець показав на мене великим пальцем. Тут, на материку, так запрошують: «Іди за мною». Лонні-Рос рушив слідом. У цей час із натовпу висунулася постать Отосурта – людини, у якої ми залишили коней. Так, уже дещо.

– Ну і як думаєш далі викручуватися?

Не сподобалось мені запитання! Точніше, не самі слова – інтерес жерця не сподобався.

– Я, звичайно, гнати вас не стану, але ж якщо і після суду будете сидіти в притулку – ославлять боягузами.

Не допомогла моя борода – за хлопчиська вважає, якщо зловити на такому думає. Я давно, між іншим, завважив, – не дорослішає моє обличчя. Не дорослий боєць – хлопчисько зі шрамами. А люди з зовнішності часто судять. Навіть не дурні люди.