Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович. Страница 112

Того дощового вітряного вечора Григорій зайшов саме сюди. Це було під час його минулого приїзду. Замерзлого подорожнього привітали й пригріли. Згадалось усе: тітонька Емма, її хворий чоловік і ті молоді німці, які вели мову, сперечаючись про Ганса Брукнера, який викликав у них підозру…

— Приїхали!

Білозуба усмішка освітила обличчя шофера. Тепло її передалось Григорію, і він усім своїм єством раптом відчув — нічого поганого з ним не станеться.

Тітонька Емма так само сиділа біля свого прилавка. Народу о цій порі було мало. Григорій і шофер підійшли до вільного столика: до них відразу ж підсів біловолосий хлопець. Григорій добре пам’ятав його: хлопець запросив їх відвідати чоловіка тітоньки Емми, який і досі лежить, але дуже хоче побачитися з її друзями.

Не встиг Григорій переступити поріг маленької кімнатки, як одразу опинився в міцних обіймах.

— Гер фон Гольдрінг! — голос захлинався від радості, чоловік так міцно притискував його до себе, що Григорій не міг роздивитись, хто це. Але голос, голос… Ні, він не міг помилитись, це був голос Курта.

Нарешті чоловік випустив його з обіймів, і Григорій побачив сяючі очі свого колишнього денщика.

Всі хвилювання й тривоги останніх днів кудись зникли; Григорія охопила безмежна радість. На нього повіяло чимось рідним і дорогим.

— Все-таки ми зустрілися!.. Ніколи не думав, що знову побачу вас… Писав листа Матіні й не сподівався… Потім Лідія озвалася, що зустрілася з вами в Італії й допомагає вам… А згодом вона перестала мені писати, образилась, що я живу в Німеччині. Кличу її, пояснюю, що повинен спокутувати провину свого народу… А вона каже: це можна робити скрізь, вона теж не може полишити країну, де народилася, де могили її рідних. Так і поневіряємось. Я вже відіслав декілька листів, а відповіді все нема. Поїхати в Італію зараз не можу, дуже багато роботи.

— Нічого, все владнається. Я розмовляв з Лідією, вона кохає тебе, теж мучиться і Страждає. Багато допомагає Чезаре, Джузеппе… До речі, як вони там?

— Маріанна тепер дружина Джузеппе, його активний помічник. Чезаре, завдяки старанням Матіні, потрапив у санаторій, правда, зовсім вилікувати його не вдалося, Лідія писала мені і про якусь гарненьку циганку, вони заприятелювали, і Матіні від неї в захопленні. Йому вдалося звести на ноги її хвору доньку, і Агнеса, так, здається, її звуть, — душі не чує за ним. Нарешті любов і щастя оселились у домі Матіні. Вони чекають поповнення — Агнеса виношує під серцем дитинку. На жаль, відомості мої застарілі, їм півроку.

— Все, що ти розповів, дуже цікаво. Я щасливий, що почув звістки про своїх друзів… Ти знаєш, що привело мене сюди?

— Так, я саме той, кому доручено з’ясувати все стосовно відкриття верфі й зайнятись Лемке…

— Я радий за тебе!

У двері постукали. На порозі з’явився Крістіан.

— Приїхав батько. Каже, що Брукнер збирається на ринок у Гамбург. Треба вирушати. Я здаля покажу вам його.

Григорій відчув, як по його тілу побігли мурашки. В ньому боролись дві стихії: азарт мисливця, який вистежує дичину, і обережність досвідченого розвідника.

— Гер фон Гольдрінг…

— Курт, я не фон і не Гольдрінг, я Фред Шульц.

— Вибачте, гер Шульц, я подзвоню вам у готель. Якщо запитаю, чи не ви давали оголошення про покупку бульдога, це означатиме, що під прізвищем Брукнера справді переховується Лемке. Ввечері ми з товаришами зберемося і вирішимо, як його знешкодити. Зеллер просив, якщо вдасться, доставити Лемке в східний сектор. Він дуже багато знає, може назвати прізвища агентів, які працюють проти нас у західному і східному секторах. Зустрінемося о десятій вечора.

— Сер Лестер, вибачте, що мені довелося вас потурбувати. В день вашого приїзду містера Думбрайта терміново викликали в Мюнхен. При усьому бажанні він не міг вирватись у Берлін хоча б на кілька годин. На жаль, мене тож не було в місті, а втаємничувати ще когось у наші переговори не хотілося.

— Так, так, я розумію. Ми, англійці, поважаємо свій і чужий час, а зайві свідки, звичайно, не потрібні. Мені вдалося домовитися з одним із лідерів лівого крила соціал-демократів, які працюють на нас.

— Це чудово.

— Він обіцяв підтримку. Але ж ви розумієте: коштуватиме все це дорого. Йому доведеться підкупити декого з керівництва, організовувати мітинги, виступи ораторів перед безробітними. Треба буде підключити й профспілкових діячів.

— Сер Лестер, адже ви знаєте, які багаті й щедрі американці. Вони не торгуватимуться: в усе це будуть вкладені американські капітали.

— Так, знаю. Але ви ставите переді мною дуже складно завдання. Якщо я правильно зрозумів містера Думбрайта, англійська адміністрація повинна зробити вигляд, ніби не помічає, як у місті, що перебуває під нашим контролем, діє могутнє акціонерне товариство. Інакше кажучи, почне відроджуватись німецька військова промисловість. Наші майбутні конкуренти.

— Зараз ми ведемо мову не про долю Англії і англійських промисловців, а про вас особисто. Про те, які перспективи відкриваються перед тими людьми, котрі допомагатимуть нам. Відкинемо всі преамбули й поговоримо відверто: заплющивши очі й надавши можливість «Гамбурзько-американському товариству» розгорнути будівництво торгового флоту, ви стаєте власником великого пакета акцій цього товариства, людиною матеріально ні від кого не залежною.

— Але ж усе це може виплисти, і тоді мене судитимуть…

— Сер Лестер, не треба шукати ускладнень там, де їх нема. Володіючи крупним капіталом, ви при найменшій небезпеці зможете виїхати в Америку і жити там, м’яко кажучи, не бідуючи.

— Що ви пропонуєте?

— Пакет акцій на суму двадцять тисяч доларів з правом участі в усіх прибутках.

— Гаразд, домовились. Сподіваюсь, сьогодні ви не поспішаєте і погодитесь поласувати натуральними біфштексами, від яких відмовились минулого разу. До того ж я запросив повечеряти з нами представника ферейну «Урожай», якому належить зіграти значну роль у відбудові німецької промисловості. Добре, що серед соціал-демократів є ще багато німців, які не вступають у змову з вашими переможцями. На тому й тримаємось.

Знизу продзвенів дзвінок. Зачулися кроки покоївки. І одразу ж до кімнати ввійшов літній німець, просто, але елегантно вдягнений. З гідністю вклонившись, він, не чекаючи запрошення, пройшов до столу.

— Гер Штадтцінгер, — відрекомендувався прибулий.

— Можна розпочинати. Усі в зборі,— задоволено потираючи руки, заявив сер Лестер.

Стіл був ще розкішніший, ніж минулого разу. Покоївка мовчки міняла тарілки й наповнювала келихи. Чоловіки курили, перекидаючись незначними репліками. Здавалося, зібрались троє друзів і проводять час за приємною розмовою.

Коли біфштекси було з’їдено, господар запросив усіх до кабінету пити каву.

В каміні палахкотів вогонь. На низенькому столику у золотавих маленьких чашечках парувала кава. Пляшечки з лікерами квіточками виблискували серед чашок.

— Тепер ми можемо спокійно все обговорити. Гер Штадтцінгер у курсі справи. Ми з ним детально розробили план дій, щоб уявити обсяг роботи, що випала на нашу долю. І мене, і гера Штадтцінгера дуже непокоїть зростаючий вплив комуністів у східному секторі. Наші комуністи також починають подавати голос.

— Після виступу Черчилля стало зрозуміло, де криється головна небезпека для всього цивілізованого світу. Треба, не гребуючи ніякими засобами, сприяти ослабленню супротивника. Ви згодні зі мною, гер Шульц? — заговорив Штадтцінгер.

— Звичайно.

— Рішення Потсдамської конференції вже порушено американцями і англійцями. У західному секторі військову промисловість не ліквідовано. Заводи, що виготовляли зброю, не знищені. Це викликає невдоволення серед робітників, яких підігрівають комуністи. Що ж до відбудови верфі, то з технічного боку це не становить великих труднощів. У місті безробіття, але пролетаріат Гамбурга настроєний войовничо. Вже були виступи у зв’язку з порушенням Потсдамської угоди. Почалися незгоди між партією, лідером якої являюсь я, і комуністами. Гадаю, що в найближчому майбутньому це призведе до повного розриву. Профспілки поки що в більшості перебувають під нашим впливом, і саме вони будуть приводними пасами. Сер Лестер сказав, що я і товариші, які працюватимуть зі мною, одержать акції в «Гамбурзько-американському акціонерному товаристві». Як це виглядатиме в грошовому еквіваленті?