Нічого особистого - Байдаченко Настя. Страница 15

Є правила. Правила полегшують життя. Якщо Клієнт жінка, вдягай брюки й окуляри, якщо чоловік — спідницю. А ще, забудь про сумочку Louis Vuitton, навіть банальну Furla забудь, коли Клієнт жінка. Може, вона таку собі дозволити не може.

А ти можеш, і, як не парадоксально, за клієнтські гроші. А платить-то вона. Платить Клієнт. За все. Навіть за бізнес-ланч, на який ти її запросиш. Усе одно ж потім виставиш рахунок. А вона підпише кост. Бо такі правила гри. Світ крутиться навколо Клієнтів. Вони завжди праві. їх треба любити. А ти їх і любиш. Як хворих дітей.

Ви консультанти. У вас ненормований робочий день, у вас немає вихідних. Ви настільки зав'язли в роботі, що навіть не знаєте, що і робити у суботу чи неділю, якщо не їхати в офіс.

Стеся — senior [35] консультант. Strategic consultant. [36] У неї гарнесенький Ніссан Мікра, власна квартира в кредит і немає постійного хлопця. Ну, чесно кажучи, у консультантів ні в кого немає особистого життя. Хіба що хтось встиг раніше, ніж підв'язатися консультантом, десь у зеленому студентстві чи затіяв міжсобойчик під час проекту.

Стесина контора називається Factor&Co. Клієнти називають консультантів fuckers. Якась доля правди в цьому є. Вони, бува, теж так себе називають. Між собою. Годині о четвертій ночі, доводячи до ідеальності графік затрати/прибуток. Ті, хто називає їх факерами, зазвичай має на це цілковите право. Коли з ними підписують контракт, це значить, що принаймні місяць у цій конторі спокійно спати буде хіба що охоронець. А коли вони підуть, почнуть звільняти людей. Згідно з їх стратегічно-консультаційними рекомендаціями про оптимізацію.

Факерський офіс був у самісінькому центрі. Був. Допоки скандал із лондонським офісом не позбавив їх міжнародних клієнтів. Вони автоматом розпорошилися між рештою консультаційних контор, ділова репутація яких поки залишалася незаплямованою. У факерів лишились самі місцеві клієнти та гонор керівництва, наче все досі ок.

Першим дзвіночком був новий офіс. Хоча він не сильно пересунувся із центру міста, сама будівля — залишки від котрогось радянського інституту, вселяла депресивні почуття та бажання валити якнайшвидше. Аби бажання не перемогли, усім ключовим співробітникам швидко додали зарплатню, аби не розбіглися, поки бігбос активно трусить задом та шукає нових міжнародних клієнтів. Ось він перший парадокс кризи — чим глибше дупа в конторі — тим більша зарплата. У сервіс-індустрії головне не офіс у центрі міста, а головне люди, які будуть створювати гроші винятково з повітря та вмісту своїх голів.

Зайшовши до жіночого туалету у перший робочий день, Стеся Мороз підтягнула бретельку бюстика та заверещала, як скажена, — із другої кабінки вийшов охоронець Вася, затягнув ширинку, підсмикнув штанці, скривився до люстерка, як орангутанг, і вальяжно вийшов, наспівуючи щось із репертуару радіо «Шарманка»…

Як виявилося пізніше, у новому офісі передбачався лише один туалет із двома кабінками спільного користування. Жіноча половина факерів впала в ступор.

— Я не буду туди ходити.

— Знаєш, у «Корону» не набігаєшся…

— Може, у МакДоналдс на Льва Толстого?

— А ви бачили, що перегородка в кабінках не до підлоги, а до колін? Тільки замкнулась, а поруч охоронець Вася віддувається.

— Ага, а ще вони рук не миють «після» і всі дверні ручки замацують, що тепер, по офісу із спиртовою серветкою ходити?

— Знаєте, кажуть, що вони в туалетах не тільки пісяють…

— Та ти шо?

— Дєвочкі, а якщо у Васі сифіліс?

— Ну ти загнула… У нього б відпав ніс чи вуха, чи…

— Не треба деталізувати.

— Ну добре, хай не сифіліс, а уреоплазма точно є. Він рук не миє…

— Капець, дєвочкі…

Сьогодні у Стесі новий Клієнт. Тобто новий для Стесі, а не для контори. Локальний. Зубодробильнолокальний. Це значить, що в офісі більша половина тіток за сорок п'ять із відповідними поглядами на маркетинг, менеджмент та фінанси. Вище керівництво Клієнта було знане на ринку під прізвиськом «добрий день, я хочу 10 %». Відкату, треба думати.

Клієнт обслуговувався у факерів уже чотири роки та мав дурну славу. Чи карму. Кожен стратегічний консультант, який вів цього клієнта, звільнявся протягом півроку роботи. Своє незадоволення роботою клієнт виказував у «ругатєльной» формі. Коли бігбос клієнта кричав, що він у конкретному шоці від факерського проекту та не планує більше обслуговуватись у Факторі, його було чутно з телефонної слухавки в радіусі десяти метрів. Тоді протягом трьох робочих днів цьому минотавру обирали нову жертву серед старших консультантів. Strategic consultants. Зважаючи на послужний список, Стеся Мороз здогадувалася, що колись і її тушку відправлять на заклання Клієнту.

Коли зранку її викликали до кабінету старшого партнера Марини Філєєвої, поруч сидів її менеджер та tutor [37] Дмитро Телятко і з прицілом, примруживши одне око, дивився то на Стесю, то на папірець перед собою.

— Стесю, ти знаєш, у нас проблеми…

— Треба думати, Женя вже звільнився?

— Ну ти розумієш, міжнародних клієнтів зараз немає. А цей…

— Кровопивця…

— Ну, ти ж розумієш, це Клієнт. Це 35 % наших прибутків. Не фірма платить тобі зарплату.

— Ой, цьомнула Клієнта у дупцю. — чемно посміхнулася Стеся.

Марина Філєєва вирішила трохи підсолодити гіркоту пілюлі лестощами.

— Стеся, ти і сама знаєш, усі попередні консультанти були не те щоб недосвідчені, але значно слабші за тебе у професійному сенсі… Ми думаємо, що ти впораєшся.

Ага, попередні дванадцять разів ви теж так думали. Ну будь що буде. Або ти Клієнта, або Клієнт тебе. Якщо вона пройде цю м'ясорубку, ціни їй не буде. А якщо не пройде? Навіть думати про таке не треба. Вона ідеальний консультант. Куленепробивний консультант. Strategic consultant.

Сидить Клієнт у Плазі. На Теремках. Їхати туди довго і нудно, якщо буде пробка, Стеся може реально закачатись. Оскільки Клієнтів тепер мало, локальних факери тепер облизують, як міжнародних. Ще в машині Стеся розминає лицьові м'язи. Сьогодні перший день і доведеться багато посміхатись. Посміхатися за гроші задовбує, поза Клієнтом зі Стесі не витягнеш ані найменшої посмішки.

У Стесі чотири «чоловіки» в команді: Катя, Інна, Марина та молодший консультант Серьожа. Серьожа в конторі два місяці, він досі всього боїться, але може надійно і тупо робити все за інструкцією. У нього слабкі нерви, тому він піде з контори після першого ж провального проекту. Поки він тягає за ними ноутбуки і робить чорну роботу. Seniors вже наче й не пристало, а йому не страшно.

Усі вони приїжджають за двадцять хвилин до зустрічі, аби налагодити все для презентації credentials. [38] Із червоним обличчям Серьожа вже вдесяте під'єднує якісь проводи, а презентація з ноута все ще не хоче проектуватися на екран.

Стеся із жалістю спостерігає за Серьожиними спробами. Хлопчик увесь червоний та спітнілий попри загальну систему кондиціонування повітря. Його світло-блакитна сорочка стає темно-синьою під пахвами. «Хоч би шкарпетки не запахли», — подумала Стеся, усвідомлюючи повноту Серьожиного стресу. Він ледь не плаче з розпачу. Стеся із зітханням встає, бере провод та озирається до Серьожі:

— Запам'ятай, Серьожо, у під'єднанні офісної техніки є дві помилки. Перше, не в ту дірку, друга — не так глибоко, як треба. Ясно?

— Ясно, — тихо відповів той, побачивши нарешті презентацію, спроектовану на екран.

Правду кажучи, проблема пітніння на презентаціях знайома кожному, хто хоч раз виступав перед аудиторією. Ліки прості — вдягай піджак, або блузку, на якій не видно розводів. Блакитна сорочка в даному випадку — найгірше рішення з усіх можливих.

До десятої години до конференц-холу підтягнулася решта. Бігбос із факерського боку, бігбос — із клієнтського. Це значить, ймовірна комісія мінімум п'ятсот тисяч зелених. Це значить щонайменше п'ятдесят тисяч відкату тому, хто покликав факерів на стратегічні консультації.