Нічого особистого - Байдаченко Настя. Страница 2

— А я думала, що це ви нам скажете, як нас лікувати. — Анна почала виводити у рядочках щоденника фатальну цифру $4500, свіжу міру своєї дурості.

Професор знову її проігнорував:

— Тож почнемо із вас, Стефо.

У суїцидальних очах стратегічного консультанта спочатку блимнув протест, а потім вуста склались у звичну, випрацьовану роками та транквілізаторами посмішку працівника service-індустрії. Стефа підірвалась піднятись. Професор жестом повернув її у крісло.

— Я Стефа Мороз, мені двадцять вісім і я трудоголик.

Звучало це як «я алкоголик» і так по-серіальному знайомо, що решта, не замислившись, озвалися:

— Привіт, Стефо.

— А проблема у мене одна: я хочу знати, чи всі працівники сервісної індустрії почуваються співробітниками борделю?

— Йомко, але не ново. Я би навіть сказав банально. — клацнув пальцями професор. — А що вас привело на курс? Що сталося?

— А… ну… як би так визначити. Я навіть не знаю… Ну взагалі, так щоб по суті, всі чоловіки козли.

— Круто. — Професор потер лінзи окулярів. — І як ви думаєте із цим боротися?

— Ви знаєте, за те, як я із цим думала боротися, дають від двох до п'яти за карним кодексом. Тому я сподівалася, що після вашого курсу мене просто попустить.

— Ага, що ви пробували із транквілізаторів? — Професор підняв ручку, готуючись занотувати.

— У принципі, все. Поки працює лише коньячок.

— Ясно, значить так — на сім днів коньячок відмінити. Дякую за розповідь, Стесю. Анно, послухаємо вас.

— Анна Новицька, трохи за тридцять. Потенційний дауншифтер. Із проблемою, не хочу бути банальною, але всі чоловіки козли. Навіть метросексуали. Ні, метросексуали особливо.

— Грандіозно. Мені стає все цікавіше, — в'їдливо сказав професор, губи його гірко скривилися, наче від лимону. — Єво?

— Козли і бабії. — І закінчила солоденьким медовим голосом: — Із вами була Єва Герт.

— Що може додати пані Вікторія?

— Знаєте, козли не лише чоловіки… По-різному буває. Хоча, повертаючись до чоловіків, я просто не розумію, як можна поливати брудом людину, яка нічого поганого не зробила. Здається… — якось непевно додала Віка.

— Значить так, дівчаточка, дівчатонька, дівчата — якщо ви так будете ставитися до моїх питань, на виході отримаєте нервовий зрив. Гарантовано. На сьогодні засідання клубу закрито. Я хочу, щоб завтра ви відповіли на поставлені питання більш серйозно та детально. Інакше у наступний понеділок — всі в дурку. І надовго. Транспортування гарантую.

Перш ніж Анна Новицька встигла висловити свою думку із цього приводу, пан професор зник за розсувними дверима.

— Дєвочкі, є коньячок. Martell. — «довєрітєльно» озвалася Стефа Мороз.

— От і добренько, де там кімната для відпочинку? — запитала Єва.

— Може, краще у чиємусь номері? Стопудово у дідка кімната для відпочинку напхана камерами по самі вінця, — резонно зауважила Анна.

Нудно. Аж нецікаво. Усі чотири бояться вголос ідентифікувати свою проблему. Усі ображені, схильні знаходити причини свого стану в будь-кому, окрім себе самих. Стандартненько. І абсолютно типово для першого дня.

Сімсот грамів коньяку вмерло і не рипнулось.

— Дєвочкі, котра година? — стрепенулась Анна Новицька, наче згадала щось украй важливе.

— П'ять хвилин по восьмій, — чемно відповіла Віка.

— ААААААААААААААААА! Умикай!

— Умикай!

Телевізійний пульт важко дався у неслухняні п'яні руки.

Реґіна повертається до офісу після робочого дня, аби відправити важливий факс. У кабінеті фінансового директора вона бачить свого чоловіка Олега в обіймах Віолетти Трохимівни. Кур'єр Леонід не встигає відвезти контракт до нотаріуса. Інгеборга виходить із коми і дізнається, що Олег одружився з Реґіною. Інгеборга не пам’ятає, хто батько її дитини. Але Реґіна пам’ятає і хоче їй помститися. Сергій вимагає зробити аналіз ДНК. Антоніна Миколаївна підозрює, що Інгеборга та Реґіна сестри.

«Подруги», 268 серія

(42 хвилини мовчання із перервою на 2 рекламні паузи)

— Нє, я вам скажу, Олег ще та скотиняка. Це ж треба морочити голову двом таким дівкам. А саме ні риба ні м'ясо. — Стеся не могла заспокоїтись.

— Так я вам скажу, що є ж недоумки, що трахаються на чужих робочих місцях, та ще й не прибирають за собою. Так все дуже реально. Наша зам. головного така ж $ичч@, як Віолетта Трохимівна. І така ж підстаркувата, — зауважила Новицька. — А все туди ж. Па мальчікам.

— Ну ти скажеш, реально! Хотіла б я знати, чим стимульнулись автори сценарію перед тим, як наваяти цей опус. — Єва Герт уїдливо посміхнулась.

— Бєхєровкой, три пляшки, і чіпси зі смаком чорної ікри — із сумом віслючка Іа відгукнулась Віка Каретко.

Решта троє разом озирнулися до неї.

— Та ти шо! Це ти написала? Серйозно?

— Серйозніше не буває. — Коньячок почав усмоктуватися в кровоносну систему пані Каретко.

— Так колися вже, Реґіна та Інгеборга сестри? І чия дитина в Інгеборги?

— Дєвочкі, не можу, контракт, — відбріхувалася Віка, але тиск лише посилювався.

— Ну хоч від кого дитина в Інгеборги? Ну будь ласочка, ми ж не доживемо до кінця, — змолилася Стефа, склавши долоньки, як дитина перед Дідом Морозом.

— Ну як це не доживете, «Санта-Барбару» ж пережили.

— Віко, ну будь ласочка, хочеш я тобі ще коньячку наллю? Чи шоколадку віддам, я її зі сніданку заникала, — не втихомирювалася Стефа.

— Добре, у Інгеборги буде двійня: хлопчик — від Олега, а дівчинка — від кур'єра Леоніда.

— Та ну, хіба так буває, щоб двійня від різних чоловіків? — не повірила Анна Новицька.

— Та ще не таке буває, он у Німеччині двоє близнюків: один білий, другий… афроамериканець, — підтвердила Єва.

— Капець.

— А що, чоловік не був у шоці від таких розкладів? — поцікавилася Новицька.

— Та накивав п'ятами, як зазвичай, — скривилася Єва.

— Та ну їх. Де зараз нормальні чоловіки водяться? — удавано байдуже запитала Стефа, не полишаючи надії дізнатися про заповідні місця. —

Якщо зовні нічого, то гей, або бабла рубити не вміє, або цілковитий моральний квазімодо. Ось мені подобається ведучий новин Жорненко… Гарний такий.

— Ти його бачила? У ньому зросту метр шістдесят… — презирливо зауважила Єва.

— Та ти що? А так за стійкою гарно виглядає, такий широкоплечий…

— Ага, що на зріст, що на вшир…

— А Тарас Трубин який на зріст? — спитала Віка.

— Та на зріст нормальний, але гей…

— Та ну? Трубин гей? Звідки ти знаєш? Свічку тримала?

— Пробувала, — зітхнула Єва.

— І не кажи, — зітхнули решта.

— Слухай, Єво, ти що, гомофобка? — запитала Віка.

— Я? Крий Боже! Просто у моєму випадку геї N\A.

— Що-що? — здивувалася Віка.

— Not applicable. [6]

Страшна річ алкоголь і жінки. Безперечний позитив — вони трошки відтанули. Ще трохи коньяку чи часу, чи, може, ще одна серія цього тупого прайм-тайм серіалу, і вони почнуть переказувати одна одній своє життя. І ладен закластися, що це буде версія інакша за ту, що вони розкажуть мені на диктофон на сеансі індивідуальної терапії. Тож недарма тут так багато мікрофонів і камер.