Дебілка (збірник) - Андрусів Вікторія. Страница 3

– Ти невиправна… Сьогодні – особливий день… Рік минув з того часу, як ми познайомились!!! Невже ти забула?!! На дверях галерейного туалету не завадило б почепити меморіальну дошку: «В цьому місці такого-то дня здійснилася доленосна зустріч відомої письменниці Каріни Левицької та її шаленіючого від кохання чоловіка…»

– Припини блюзнірство, бо й справді запізнимось… Теж мені, знаменну дату вигадав… У людини є дві важливі дати – життя й смерті, а все інше так… мимоліт… – звісно ж, я про неї не забула, навіть даруночок у шафі захований… Але я зізнаюся про це увечері… Нехай не думає, що я безтямно закохана… Не на таку натрапив…

ЯКІ Ж НУДНІ ЦІ БАТЬКИ…

«Хоч би звалили кудись, чи що», – з цією думкою Рудік просинався щодня, і з надходженням літа бажання дедалі загострювалось. Ось і тепер… Ліниво відкрив ліве око, аби глипнути на годинник: одинадцята… Це ж ранній ранок! До правого ока справа не дійшла, бо й те, яке відкрилося, закрилося щонайменше ще на годинку… Головне, аби ніхто не помітив, що він прокинувся, інакше одразу почнеться: «Виспався, синуля?… Вставай, надворі вже білий день… Що тобі на сніданочок приготувати?… І навіщо блукати допізна, аби потім сонним ходити? Півжиття проспиш…»

Тьху, блін… Якого півжиття… Життя лишень опівночі починається!!! І чому я маю його просипати?.. Мені ж не сорок, коли вже повний отстой… Можна подумати, що у своїх сімнадцять хтось лягав спати, щойно закінчувалась програма «На добраніч, діти»… Брєд… На пенсії відсипатимусь…

Рудік нечутно перевертався з боку на бік, керуючись інстинктом самозбереження та ховаючись від полуденного сонця, яке вступивши у змову з родаками стверджувало, що за вікном і справді білісінький день… Не допомагало… Рудік натягував простирадло на очі, вкопирсувався у кубельце, намагаючись якомога довше зберегти кайф від дрімотного стану й даючи зрозуміти сонцю, що закони йому не писані…

Боронь Боже видати себе зайвим рухом. Відразу розпочнуться набридливі розпитування, підвищена увага до особистого життя… Батько ще сяк-так, його терпіти можна, йому все, окрім власної роботи, пофіг… А от мама… З чого вона взяла, що у моєму віці юнакам необхідно мати порадника у вигляді найближчого родича, аби в потрібну мить було кому звіритися у найсокровеннішому?.. Наївна… Період пуберти вже минув, мамусю, і я часом навіть не можу пригадати ймення отих лярв, котрих ми з пацанами не могли відшити протягом цілого вечора… Це ви виростали на історіях романтичного кохання, а тепер все інакше… Я уявляю собі твоє, мамо, розчарування, якби й справді мені забагнулося бодай одного разу звіритись у особистому… Звичними заспокійливими пігулками не обійшлось би… Тому й доводиться відмахуватись від банальних запитань чимось не менш банальним: «Де були, питаєш?… Зайшли в «Кактус», посиділи трохи, поспілкувались, далі заглянули в «Максімус», загалом, нудота… Що-що? Чи з кимось познайомився? Ха-ха-ха!!! Ти ще запитай, чи в тому «Максимусі» знайшов свою долю й вирішив запросити в кіно?!! Це смішно!!! Цілковитий наївняк!!! Якби ти, мамочко, бачила, які там снують «долі», закумарені від «екстезі» й шлункових розладів, спричинених фаст-фудами, «Лонгером» і «Шейком»… Ти хапалась би щоразу за серце, супроводжуючи завчений жест чимось на кшталт «Який жах!!! Ось у наші студентські роки все було інакше!!!»… Тому втішайся, що я тобі не звіряюся… Я бережу твоє здоров’я, от і все… Єдине, що невимовно дратує, це глупі розпитування й «потаємні» сподівання, що синові таки поталанить незабаром зустріти оту одну-єдину і на все життя… Коли «мимохідь» заходить про це мова, хочеться накласти на себе руки… Бо ж оті «одні-єдині» гублять цноту, здається, швидше, ніж вчаться самостійно ходити чи говорити», – Рудік завівся у півдрімоті, ще не прокинувшись… Й справді, нерви розхитані… Від хронічного недосипання, ймовірно… Зрозумівши, що реакція буде вибуховою при найменшому контакті з представниками ворогуючого класу, розплющив обидва ока і прислухався: в хаті панувала тиша… Ані тобі брязкоту маминих баняків, ані споконвічного батькового бубоніння за дверима клозету-кабінету, де той проводив ледь не весь вільний час («Хто знову посягнув на мою пресу?!»)… Дивно… Сьогодні ж неділя…

Рудік стурбувався тим, що його ніхто не чіпає… Підвівся з ліжка, з огидою зиркнув на комп’ютер… «Ще один вбивця людського спокою», – майнуло в голові… Відшукав неквапом капці, і рука звично потягнулась до комп’ютерної мишки… Але ні… Щось тут не так… Надто тихо… Пошкрябав підборіддя, вкрите пушком, який дедалі настирніше нагадував цілком дорослу чоловічу щетину… Поголитись би… Шлунок загрозливо буркотів, вимагаючи яєчні, канапок, молока… Отже, контакту з «потойбічним» світом не уникнути…

– Ма! Що у нас там на сніданок? Ви де – повимирали, як мамонти?

Рудік відчинив двері кімнати і вкотре прислухався… Ні звуку… Почалапав до кухні… Щільно притиснений до холодильника магнітиком (одним із тих, що накопичувались роками з усіляких морів та курортів із текстовим супроводом «Кожен хлопець має щось колекціонувати… Це відволікає від дурниць…», а Рудік тим часом вже збирав коробки з закордонними цигарками, аби по поверненню продегустувати з пацанами якісний тютюн) білів аркушик паперу з текстом, омріяним Рудіком із самого початку канікул: «Ми на дачі у Люськи з Ігорьошею… Будемо завтра… Не забувай повноцінно харчуватися!»

Йййййес!!! Це те, що треба!!! Два дні нірвани!!! Два дні відсутності будь-якої назойливої уваги до себе!!! Два дні без діставань: «Синуля, поїж… Синуля, поспи… Синуля, давай я залатаю тобі джинси, хто ж бо ходить в дірявих – не може ж бути справді така мода… Синуля, чому від сорочки тхне тютюном?.. Не сиди стільки часу в інтернеті – від цього псується зір… Синуля, краще почитай щось, я дам тобі гарну книжку…» Добре, що не «…Синуля, давай я підітру тобі дупу…» Блін… Дістали… І цікаво, яка на мамин погляд «гарна» книжка могла б зацікавити сімнадцятирічного хлопця? Жорж Санд чи Франсуаза Саган? Або може Марініна чи Робскі, що без докору совісті накопичуються на полицях поруч зі світовими класиками, залишеними бабусею-вчителькою у спадщину? Ха-ха-ха! Посміховисько!!! Останньою його, Рудіковою, прочитаною книжкою, не беручи до уваги мимохідь перегорнутих напередодні іспитів підручників, був посібник із сексології, докладно вивчений ще в дев’ятому класі… А часописи «Plaу Boу», затерті від частого вжитку та попри все доволі красномовні, він ретельно переховував вдома на горищі вже наприкінці шостого…

Отже, Люська з Ігорьошею… Огрядні, тупі й ненажерливі батьківські друзі, побачивши яких на порозі будинку Рудік зазвичай терміново пригадував, що йому конче кудись треба, і його наче здувало вітром… Та наразі він їх ледь не обожнював!!! Готовий був пробачити все на світі: і те, що окрім недільного домашнього меню та в що вдягнулася востаннє прем’єр Юлька, їх більше нічого не турбує… І навіть те, що вони настирно впродовж кількох років намагаються нав’язати йому у спілкування ще одну Юльку – їхню доньку-скороспєлку, в котрої вже з шістнадцяти коливається огидними драглями попа з целюлітом… Дарма, що Люська з Ігорьошею, затьмарені сліпою батьківською любов’ю, здувають порошинки з розбещеного чада, а Юлька трахається вже з пів-містом по всіх темних закапелках, котрих у цьому місті ой як багато!!! Проте сьогодні Рудік пробачив їм усе за два дні несподівано подарованої волі…

Не одягаючись, так і залишившись в одних трусах (Господи, яке щастя ходити вдома голим без ризику потрапити під мамин зоровий обстріл, спричинений бажанням переконатись, що на синовому тілі нема брутальних, ледь не злочинних синців-засмоктів, а опісля, впіймавши його, Рудіковий, презирливий погляд, «мило» всміхатися, виправдовуючи недовіру захопленням: «…Ніяк не можу звикнути, що ти у мене вже такий дорослий…»), Рудік відчинив дверцята холодильника й поглядом дантиста-професіонала оцінив вміст роззявленої щелепи: «Таааак… Що тут у нас?.. Ага… Яйця… Помідори… Паприка… Цибуля… Чудово… Буде лечо…»

Незабаром овочі апетитно шкварчали на пательні під потужні завивання «SCORPIONS», а Рудік тим часом завзято шкрябав лезом підборіддя, вивчаючи власний фейс у дзеркалі… Ідилію порушив телефонний дзвінок, а згодом – напівсонний і захриплий із похмілля голос друзяки Толяна, з яким напередодні вкупі «зависали»: