Твори у п'яти томах. Том 2 - Шевченко Тарас Григорович. Страница 48
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, — будяки
Та кропива — а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гній — і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося богу
І небагатії, невбогі.
26 ноября [1860,
С.-Петербург]
Н. Т. [225]
Великомученице кумо!
Дурна єси та нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим цвітом, процвіла
І раю красного не зріла,
Не бачила, бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була єси, незряща,
Недвига серцем; спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло,
І процвітало, і на небо
Хвалу творителю несло.
А ти, кумасю, спала, спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала, ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася гріха
Прелюбодійного. А сила
Сатурнова іде та йде,
І гріх той праведний плете,
У сиві коси заплітає;
А ти ніби недобачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матер божію гнівиш
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо, пробудись
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу славу
Та щирим серцем, нелукаво
Хоть раз, сердего, соблуди!
2 декабря [1860,
С.-Петербург]
«Зійшлись, побрались, поєднались…»
Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
Гайок, садочок розвели
Кругом хатини. І лишались,
Неначе князі. Діти грались,
Росли собі та виростали…
Дівчаток москалі украли,
А хлопців в москалі забрали,
А ми неначе розійшлись,
Неначе брались — не єднались.
5 декабря [1860,
С.-Петербург]
«Кума моя і я…»
Кума моя [226] і я
В Петрополіськім лабіринті [227]
Блукали ми — і тьма, і тьма…
«Ходімо, куме, в піраміду [228],
Засвітим світоч». І зайшли,
Єлей (і миро принесли.
І чепурненький жрець Ізіди [229],
Чорнявенький і кавалер,
Скромненько длань свою простер,
І хор по манію лакея,
Чи то жреця: «Во Іудеї
Бисть цар Саул». Потім хор
Ревнув з Бортнянського [230]: «О скорбь,
О скорбь моя! О скорбь велика!»
[Друга половина вересня —
грудень 1860, С.-Петербург]
«Чи не покинуть нам, небого…» [231]
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! — ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем…
Поглянемо, моя доле…
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий…
Походимо ж, моя зоре…
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі,
Безвічнії, попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне…
Ходімо просто — навпростець
До Ескулапа на ралець [232] —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. [233] І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах.
А не як-небудь… Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І Славу святую —
Молодую, безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном [234]
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу;
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм…
14–15 февраля [1861,
С.-Петербург]
225
Надія Василівна Тарновська, знайома Шевченка з 1843 р.; сестра поміщика В. В. Тарновського, власника маєтку в с. Потоки на Київщині.
226
Кума моя — Надія Василівна Тарновська.
227
В Петрополіськім лабіринті…— тобто на вулицях Петербурга; Шевченко називає його Петрополісом.
228
Ходімо, куме в піраміду… — Тут йдеться, очевидно, про Петропавловський собор, в якому ховали російських імператорів.
229
Жрець Ізіди — єгипетський священик, служитель культу богині Ізіди.
230
Бортнянський, Дмитро Степанович (1751–1825) — відомий російський композитор, народився на Україні.
231
Це останній Шевченків твір, поет писав його тяжкохворим, ледве стримуючи біль у грудях. Перша половина вірша написана 14 лютого, друга—15 лютого 1861 р. А 26 лютого (ст. ст.) вранці серце великого поета перестало битися.
232
До Ескулапа на ралець. — Ескулап (Асклепій), за античними віруваннями, — бог, який нібито повертав людям здоров’я. Пізніше — іронічна назва лікарів. Ходити «на ралець»— іти до когось з подарунком.
233
Xарон — міфічний перевізник душ померлих до підземного царства через річку Стікс.
Парка-пряха. — Парки, за античною міфологією, — богині людської долі, три сестри-бабусі, що пряли нитки людського життя; коли нитка обривалася, — людина вмирала. Звідси вислів: «На тонку пряде».
234
Флегетон — річка, що нібито, як і Стікс, відділяє потойбічний світ, підземне царство від світу земного, сповненого людською суєтою.