Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич. Страница 57

— А ви подумайте, Вадиме, — всміхнувся Гуро.

Василь і собі замислився: справді-бо — звідки Гуро міг довідатися про все це? Навіть Микола Петрович із сумнівом подивився на мисливця.

— Я сподіваюся, що ви не жартували, Борисе? — стривожено спитав він.

— Ні, ні, — весело заперечив Гуро. — Я охоче поясню все. Тільки ось, може, Сокіл догадається сам? Ану, Вадиме, доведіть свою догадливість. Це ж так просто, що не можна не догадатися.

— Мені нема чого доводити. Я не знаю. Здається, тут, на Венері, немає ще довідкових агентств, де ви могли б розпитати про все. І карт Венери я в продажу ще не бачив. Навіть не певний, що їх устиг тут хтось скласти до нашого прильоту…

Гуро голосно засміявся:

— Так, так. Я думаю, що оця карта, — він поклав руку на свій план, — поки що перша… Що ж, на вашу думку, я даремно літав у пазурах цієї бабки? Мені ж однаково не було чого робити в повітрі. А коли людина вільна, вона завжди шукає розваги. Ото я й роздивлявся з пташиного… чи, пробачте, бабчиного польоту, з висоти в двісті-триста метрів на все, що було внизу. Ну, я бачив і міжгір’я, і ті скелі, і озеро, і річку. А з того зробив, як ви бачите, деякі висновки…

Він лукаво посміхнувся, додавши:

— Не міг же я, справді, не використати такого чудового спостережного пункту! Слово честі, це було б злочином!..

24. РИСКА ЗНИКАЄ В ХМАРАХ

Минали дні, і ніколи ще мандрівники не працювали з такою наполегливістю за весь час подорожі й перебування на Венері. Добування ультразолота відібрало всього три дні. Сокіл з допомогою Гуро підірвав велику кам’яну скелю далі й розкрив чимале залягання ультразолота. Тут його було більше, ніж могли з собою повезти мандрівники.

Так само, як раніше Василь і Гуро були мобілізовані на добування інфрарадію, так і тепер вони разом працювали на покладах ультразолота. Робота значно полегшувалася ще й тим, що ультразолото не доводилося носити здалека. Адже поклади його були біля самого ракетного корабля.

Микола Петрович тимчасом перевіряв розрахунки Гуро. Але цього замало: треба було вивчити річку, рівень води в ній, всі природні умови скелястої греблі, що не давала досі воді текти міжгір’ям. Залишалося нерозв’язаним головне питання: чи вистачить у річці води, щоб підняти ракету й винести її до великого озера?

За чотири дні озброєний загін вирушив у похід до горішньої частини міжгір’я. Рада аргонавтів, як жартуючи назвав загальну бесіду мандрівників Василь, вирішила:

— Не відкладаючи, вивчити нагромадження скель в міжгір’ї і, якщо умови будуть сприятливі, негайно зробити в скелях щілини для атоміту. Протягом тижня мусять бути закінчені всі роботи і зроблені вибухи. Інакше взаємне положення двох планет — Землі й Венери — вже не буде сприятливим для старту.

Спостереження Миколи Петровича свідчили про те, що в цьому поясі Венери незабаром мусив початись період злив. Зміна пір року на цій планеті нагадувала зміни під земними тропіками. Наближалася пора злив, коли з ракети просто не можна буде вийти, не рискуючи життям.

Щодня важко хмарилося небо, вже кілька разів проходили невеличкі грози.

Звичайно, на дні міжгір’я ніяка блискавка не дістала б ракети. Проте Микола Петрович таки турбувався:

— Кожна блискавка — це не тільки красиве, ефектне видовище. Кожна блискавка — це складне й загрозливе електричне явище. Самої блискавки я не боюся. Але під час грози з’являються вільні блукаючі електричні заряди. Вони проносяться в повітрі й можуть спричинитися до неприємних несподіванок. Адже наш склад, товариші, повний інфрарадію…

— А ваше ультразолоте панцирування, Миколо Петровичу? — спитав Гуро.

— Зайва обережність ніколи не завадить, Борисе, зокрема, коли ми не знаємо остаточно всіх властивостей наших нових елементів. Хіба ми можемо передбачити, що скаже наш інфрарадій в зоні найбільшого впливу космічного проміння? Ні! Отже, треба вжити всіх заходів.

Ультразолоте панцирування було новою ідеєю академіка. Риндін вирішив, що цей важкий метал може не менш, ніж свинець, захищати від шкідливого впливу космічного проміння. А що ультразолото було дуже м’яке, то відповідна обробка його не завдала мандрівникам ніяких труднощів.

Біля корабля встановили невеличке ковадло, на електричні молотки приладнали широкі наконечники. Кожен самородок ультразолота розбивався, розплющувався молотком, перетворювався на плоский диск. І Микола Петрович обкладав тими дисками скриньки з інфрарадієм. Тепер космічне проміння мусило пройти крізь товстий шар ультразолота, шар електрично обробленого свинцю — і лише після того могло досягти інфрарадію. Безперечно, це значно зменшувало небезпеку активізації інфрарадію в міжпланетному просторі.

Перша подорож до вершин міжгір’я дала якнайкращі наслідки. Насамперед мандрівникам пощастило не здибати на своєму шляху жодного страховища, якщо не зважати на зустріч з велетенським дощовиком, який сам дуже злякався й поспішив утекти від невідомих і страшних для нього істот у скафандрах.

Гуро не помилився.

Дійсно, шлях великій і бурхливій річці перетинало нагромадження скель. Мабуть, землетрус, що відбувся давно, зруйнував у цьому місці гору, вона розсипалася і загатила річку. Але воді треба було знайти собі шлях. І річка, зробивши велике півколо і створивши широке озеро, обминала високу греблю і протікала стороною, пробиваючись між горбів.

Василь вперше бачив на Венері таку кількість води. Він у задумі сидів на березі глибокого озера і дивився в прозору чисту воду. Навіть на якесь запитання Гуро він відповів не в лад, чим дуже здивував мисливця.

— Що з тобою, хлопче? Чого це ти замислився?

Як міг пояснити Василь, що вигляд цієї води, цього широкого озера викликає у нього бажання викупатись, поплавати. Згадалися часи, коли він завойовував першість на шкільних змаганнях плавців!.. Він схилив голову й мовчав. Гуро розсміявся:

— Ну, нема чого критися! Мені й самому хотілося б поплавати. Але доведеться потерпіти до повернення на Землю. Тут не можна.

— Чому?

— Хлопче мій, після того, як я побачив у невеличкому ставку отих страховищ, вони мені всюди ввижаються. Хто знає, які істоти ховаються під цією сріблястою поверхнею… Ходімо, ходімо! Подивимось, як працює Вадим!

Сокіл старанно вибрав місця для зарядів атоміту. Три щілини зробили мандрівники в самому підніжжі скель. За підрахунками Сокола потужні заряди атоміту мусили розбити скелі на дрібненькі уламки.

— Саме на дрібненькі, — підкреслив він. — Ці скелі дуже тверді. Бачите, як важко бере їх перфоратор?.. Значить, вони становитимуть великий опір для атоміту. А він відповідає на опір збільшенням розривної сили. Така властивість цієї вибухової речовини. Все це тільки на користь нам, бо після вибуху вода рине тут з велетенською силою і понесе з собою всі уламки, рештки скель. Ці уламки битимуться об нашу ракету. І врятує нас тільки те, що прототротил розтрощить камінь на найдрібніші шматочки. Інакше, звісно, якась брила, кинута бурхливим потоком, могла б дуже пошкодити наш корабель. А маленькі уламки не страшні ракеті. Висновок: треба не шкодувати атоміту!

Микола Петрович, вислухавши ці міркування, теж погодився з Соколом.

Друга подорож до вершини міжгір’я відбувалася умовах надзвичайної обережності. Кожен із мандрівників ніс за плечима металеві циліндри з атомітом. Це був небезпечний і грізний вантаж.

Василь цілком довіряв Миколі Петровичу, який заспокоював їх перед виходом. Атоміт, казав Риндін, можна підпалити тільки електричною іскрою. Інакше він не вибухне. Але поштовхи й удари не були страшні лише до певної міри. Недаремно ж, міркував Василь, у ракетному кораблі запаси атоміту були ізольовані від поштовхів особливими гумовими подушками. А тут ця жахлива атомна речовина висить за плечима Василя в металевому циліндрі. І хоч як вірив Василь Риндіну, — однаково він не міг позбутись якогось неприємного почуття.

Нарешті атоміт був перенесений до скелі. Сокіл мовчки перевірив щілини. Він узяв перфоратор, щоб розчистити їх востаннє. Василь сидів, відпочиваючи, на березі озера і дивився на його дзеркальну поверхню. Облямоване високими скелями, що надавали місцевості дикого й суворого вигляду, озеро було спокійне, жодної хвильки не з’являлося на його поверхні. Дивно було б припустити, що це — та сама бурхлива річка, яка кипить і мчить свої води між горами. В цій широкій луці не помітно було навіть течії.