Кримінальне право. Особлива частина - Бажанов М. І.. Страница 53

Предметомзлочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів.

¹Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 9. — Ст. 34.

Дорогоцінні метали —це золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Дорогоцінне каміння —це природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит тощо (повний перелік дається у ст. 1 Закону).

Об'єктивну сторонуцього злочину характеризують дві форми ухилення особи від виконання певного обов'язку: 1) ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов'язкової здачі на афінаж або для обов'язкового продажу скуплених дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Під ухиленнямслід розуміти невчинення особою у встановлений строк вказаних дій. Цим вона виражає очевидне небажання виконувати свій обов'язок.

Афінаж дорогоцінних металів —це металургійний процес одержання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок. Тому предметом ухилення від обов'язкової здачі на афінаж виступають тільки дорогоцінні метали.

Дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння, видобуті із надр або отримані із вторинної сировини — результат їх вилучення певним способом. Останнє не характерне для піднятих чи знайдених предметів, наприклад, самородків.

Згідно з приміткою до ст. 214 порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у великому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до інших нормативних актів для встановлення обов'язку особи здійснити зазначені у ст. 214 дії. Так, ст. 12 зазначеного вище закону передбачає, що збирання, облік і здавання відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які утворюються в процесі виробництва, провадяться суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності у порядку, визначеному законодавством України. Продукти первинної обробки відходів та брухту дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння здаються на переробні підприємства для афінажу дорогоцінних металів і рекуперації дорогоцінного каміння у порядку, визначеному законодавством України.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення особи від здійснення будь-якої з вказаних у ст. 214 дій.

Суб'єктивну сторонузлочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктомзлочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку і на яку законом покладений обов'язок здійснення дій, передбачених у ст. 214. Зокрема, суб'єктом визнаються громадянин-підпри-ємець і службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин:за ст. 214 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування(ст. 228). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Стаття 228 передбачає два самостійних склади злочинів.

У частині 1 ст. 228 встановлена відповідальність за змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок з метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам анти-монопольного законодавства.

Безпосередній об'єктзлочину — конкурентні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності.

Об'єктивну сторонуцього злочину характеризує змова про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок всупереч вимог антимонополь-ного законодавства.

Змова —це досягнення угоди між двома чи більше суб'єктами господарювання щодо здійснення ними у майбутньому узгоджених дій, передбачених ст. 228.

Визначення монопольної ціни дається у ст. 1 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. ¹. Це ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Монопольне становище —це домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимоно-польного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків. Монопольні ціни (тарифи, розцінки) можуть бути монопольне високими або монопольне низькими.

Основні вимоги антимонопольного законодавства передбачені у вказаному законі від 18 лютого 1992 р. але вже у 2002 р. його замінить Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (повністю набере чинності через рік після опублікування) ². У новому законі передбачені додаткові ознаки, що характеризують монопольне становище суб'єкта господарювання, але визначення монопольної ціни немає.

Склад цього злочину формальний. Злочин вважається закінченим, якщо змова між суб'єктами господарювання відбулася — досягнута угода між ними.

Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом і метою усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності.

Суб'єктомзлочину можуть бути громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, службові особи чи інші повноважні представники суб'єктів господарювання, які досягли 16-річного віку.

У частині 2 ст. 228 передбачена відповідальність за насильство, заподіяння шкоди чи погрозу ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін.

Основний безпосередній об'єктзлочину — конкурентні відносини між суб'єктами господарювання. Додатковий об'єкт —життя і здоров'я особи або охоронювані законом права та інтереси фізичних чи юридичних осіб.

¹Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 296.

²Там само. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

З об'єктивної стороницей злочин виражається у насильстві, заподіянні шкоди чи погрозі ними.

У назві статті ці дії характеризуються як примушування. Це означає, що вони спрямовані проти певних осіб для того, щоб примусити їх штучно змінити або зафіксувати ціни.

Під насильствомслід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі вимагає суворішого покарання, необхідна додаткова кваліфікація як злочину проти особи. Наприклад, заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження додатково кваліфікується за статтями 121 або 122.

Шкода заподіюється фізичній або юридичній особі і може виражатися у шкоді його власності, правам, законним, комерційним та іншим інтересам.

Погроза насильством і заподіянням шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає у іншої особи обгрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому. Потерпілим і адресатом погрози в цьому злочині може бути особа, яку примушують до здійснення дій, передбачених ч. 2 ст. 228, або її близькі.