Музиканти сміються - Муха Антон Иванович. Страница 4

Ось вже п'ятдесят літ як мені здавалось, що Буальдьє — це я.

Запізніле підкриття

Французький композитор Даніель Обор якось скалав Ріхардові Вагнеру:

— Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що не маю музичного хисту.

Здивований Вагнер запитав:

— І після цього ви кинули писати музику?

— Ні,— відповів Обер, посміхаючись, — адже тоді я був уже знаменитий.

Заборонена тема

Обер не любив, коли при ньому говорили про смерть. Знаючи це, один із його друзів жартівливо сказав:

— А все ж колись-то задзвонять і по вас.

— Нічого, я пущу це повз вуха, — спокійно відповів Обер.

Єдиний засіб

Обер не любив іронізувати над старістю. Коли про це говорили в його присутності, він відповідав: «Так, важко бути старим, але до цього часу ніхто не придумав іншого засобу прожити довше».

Розуміння форми

Німецький композитор і диригент Людвіг Шпор приходив на репетиції своєї нової ораторії з восьмирічною донькою. Вона байдуже слухала всю його ораторію, але помітно збуджувалась, коли починала звучати фінальна фуга, Шпор вирішив вияснити в чому річ.

— Тобі подобається моя фуга? — запитав батько.

— О, ні, тату, — відповіла дівчинка, — коли музиканти починають цю фугу, я знаю, що ми незабаром підемо додому обідати.

Чи писати опери?

Коли Карл Марія Вебер закінчив партитуру своєї опери «Вільний стрілець», він надіслав її Бетховенові, думку якого дуже цінував.

Бетховен ознайомився з партитурою і повернув її авторові з таким висновком: «Раджу більше опер не писати».

Вебер був глибоко вражений таким відгуком і незабаром, зустрівшися з Бетховеном, запитав:

— Невже моя опера така слабка і безпорадна?

— Ну, що ви, — відказав Бетховен, — навпаки! Я вважаю музику вашої опери настільки досконалою, що навіть не припускаю думки про створення іншої, більш довершеної.

Тільки тому я й ризикнув дати вам таку пораду.

Боротьба за піано

Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейєрбер керував репетицією своєї опери «Пророк». В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив. Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг, та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав у вухо сусідові: «Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що він скаже». Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта: «Браво, тепер майже гаразд. Але спробуйте ще трошечки тихше!»

Приємне співчуття

Мейєрбер був людиною м’якою і доброю. Він завжди щиро співчував людям, що нездужали. Знаючи цю рису Мейербера, Россіні при зустрічі завжди скаржився на своє нібито слабке здоров’я. Коли ж запитали, для чого він це робить, Россіні відповів:

— Я почуваю себе чудово, але мій друг так любить співчувати, що я не можу позбавити його цієї втіхи.

Гора не йде до Магомета

Коли славетному італійському скрипалеві-віртуозу Нікколо Паганіні передали запрошення англійського короля виступати при дворі за половину того гонорару, якого він вимагав, то Паганіні відповів;

— Навіщо такі витрати? Його величність король можуть послухати мене за значно меншу суму, якщо відвідають мій концерт.

На рівних

Паганіні запізнювався на концерт. Найнявши візника, він попросив його їхати швидше до театру.

— Скільки вам за це заплатити?

— Десять франків.

— Ви жартуєте?

— І не думаю. Берете ж ви по десять франків з кожного, хто буде слухати вашу гру на одній струні!

— Гаразд, — відповів Паганіні,— я заплачу вам десять франків, але умова: везіть мене до театру на одному колесі.

Зброєю пісні

Живучи в Болоньї, Джоаккіно Россіні написав революційну пісню, що закликала італійців на боротьбу за свободу проти австрійського іга.

Молодий композитор розумів, наскільки небезпечно залишатися в місті, окупованому австріяками, але й виїхати з Болоньї було неможливо без дозволу генерала. Россіні вирішив піти до нього й домогтися дозволу на виїзд.

— Хто ви? — запитав австрійський генерал. Композитор назвав перше-ліпше прізвище і додав:

— Я музикант і композитор, тільки не такий, як той розбишака Россіні. Я люблю Австрію і написав для неї патріотичний марш, котрий можуть розучити ваші військові оркестри.

Россіні віддав генералові ноти з маршем і одержав взамін перепустку.

Наступного ж дня марш було вивчено, і австрійський військовий оркестр виконав його на центральному майдані міста. Це була та сама революційна пісня.

Коли мешканці Болоньї почули знайому мелодію, вони були в захваті і тут же підхопили її. Можна собі уявити, як розлютився австрійський генерал, і як він жалкував, що композитор був уже за межами Болоньї!

Дешевше обійшлося б

Магістрат італійського містечка Пезаро прислав до Россіні делегацію, що повідомила про рішення встановити на головному майдані статую композитора.

— Скільки коштуватиме ця статуя? — запитав Россіні.

— Двадцять тисяч лір, — відповіли делегати.

— Було б значно ліпше, якби ви передали ці гроші мені, а я б з радістю й сам постояв на постаменті,— сказав композитор.

Хитрий індик

Гладкий індик, начинений трюфелями, був постійною ставкою в суперечці між Россіні та його друзями. Вигравши парі, Россіні чекав, що приятель розрахується з ним, Але дні минали, а приятель наче забув про свій борг. Нарешті Россіні не витримав і поїхав до нього:

— Як поживає індик? — запитав композитор.

— Ах, маестро, — відповів приятель, — ще не час для трюфелів.

У відповідь Россіні засміявся:

— Дурниці, любий мій! Ці чутки поширюють індики, які не хочуть, щоб їх начиняли трюфелями.

Страждальці

Якось дама, що мала співати в одному товаристві арію Россіні, призналася композиторові:

— Ах, маестро, я так страшенно хвилююсь.

— А що вже казати мені! — відповів Россіні.

Россіні і Галеві

Якось під вікнами будинку в Парижі, де оселився композитор Россіні, залунали фальшиві звуки старої катеринки. Мелодія повторювалась кілька разів, Здивований Россіні пізнав у ній страшенно спотворену тему з увертюри до своєї опери «Вільгельм Телль».

Обурений композитор відчинив вікно й хотів було наказати катеринникові негайно забиратися геть.

Та враз передумав і весело гукнув вуличному музиці, щоб він піднявся нагору.

— Скажи, друже, ти знаєш музику Галеві? — запитав він катеринника, коли той зайшов до нього.

— Ще б пак! Хто ж не знає «Дочки кардинала»?

— І ти знаєш, де він мешкає?

— Звичайно. Хто в Парижі цього не знає?

— Чудово! Ось маєш франк. Піди і зіграй йому що-небудь з його творів точнісінько так, як ти грав мою музику. Одну й ту ж мелодію принаймні разів шість. Згода?