Музиканти сміються - Муха Антон Иванович. Страница 6

— Ні.

— Отже, в дитинстві він не вчився на ньому грати!

Після смерті Джакомо Мейєрбера його небіж звернувся з проханням до Россіні, щоб той вислухав створений ним жалібний марш, присвячений пам'яті покійного дядька.

— Ну, як? — запитав автор маршу.

— Що вам сказати? — задумався Россіні.— Гадаю, було б набагато краще, коли б ваш дядько створив жалібний марш на вашу честь.

Антрепренер Россіні приніс композиторові газету з рецензією і зауважив:

— Тут мовиться, що ви не ладнаєте з теорією.

— Звичайні світські плітки, — засміявся Россіні.— Єдина дама, з якою я ніколи не дозволю собі посваритися це теорія.

У 1821 році під час карнавалу в Римі увагу публіки привернула група мандрівних музикантів. Особливо виділялась комічна пара — неприродно товстий мужчина і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їх супутники співали пісеньку:

Публіка не могла зрозуміти: звідки у мандрівних музикантів така майстерність?

Жодна душа так і не здогадалася, що мужчина був не хто інший, як Джоаккіно Россіні, а жінкою вирядився Нікколо Паганіні…

Коли опера Россіні «Отелло» вперше появилася на сцені, значна частина публіки виявилася непідготовленою до сприйняття цього твору. Особливе невдоволення викликала розв'язка. У деяких театрах фінальну сцену опери змінили. Саме тоді, коли Отелло заносить свій кинджал над розпластаною Дездемоною. щоб умертвити її, бідна жертва вигукує:

— Що робити, нещасний? Я не винна!

— Не винна?! Це правда?

— Так, присягаюсь на цьому! — відповідав бідна дружина. Тоді Отелло бере Дездемону за руку, виводить її на сцену і співає з нею любовний дует, запозичений з іншої опери Россіні.

В опері, як і в житті, правді важко пробити собі шлях!

Біографи Шуберта зазначають, що великий австрійський композитор байдуже ставився до своїх творів: те, що було написане, втрачало для нього інтерес.

Якось відомий австрійський співак Йоганн Фогель показав Шубертові одну з його недавніх пісень, транспоновану копіювальником, Переглянувши ноти, композитор вигукнув:

— Славна пісенька! Хто її написав?

Франц Шуберт, втомившись від вічних переслідувань кредиторів, одного разу почепив на балконі свій сурдут, кишені якого були вивернуті навиворіт. Це означало: «Не турбуйте, голуб’ята, ні мене, ні себе».

Кажуть, нібито видиво це виявилось настільки переконливим, що деякий час кредитори не чіпали свого боржника.

Один з друзів Франца Шуберта, завітавши якось до нього в гостину, застав видатного композитора дуже заклопотаним,

— Розумієш, — пояснив Шуберт, — я загубив свої окуляри. Що ж мені тепер робити?

— Звичайно, шукати їх, — відповів гість.

— Це так, — погодився композитор, — але, щоб щось шукати, мені потрібні окуляри, отже, знайти окуляри я зможу тільки після того, як знайду їх…

Італійський композитор Гаетано Доніцетті працював з неймовірною швидкістю і створив близько 70 опер. Якось в його присутності зайшла мова про те, що Россіні написав «Севільського цирульника» всього за тринадцять днів. Багатьом це здавалось неможливим.

— А яка ваша думка, маестро? — запитали в Гаетано Доніцетті.

— Це цілком ймовірно, — відповів композитор. — Адже Россіні завжди писав так повільно…

Французький байкар Лафонтен розповідав друзям, що свою байку «Два голуби» створив уночі вві сні, а коли вранці прокинувся, одразу ж записав готовий твір.

А от з композитором Гектором Берліозом сталося інакше. Він твердив, що найкращу з своїх симфоній він створив, коли спав. Прокинувшись, хотів записати, та не було під рукою ані паперу, ані олівця. Так і заснув. А вранці нічого не міг пригадати.

Одного разу у Відні до Берліоза підбіг маленький жвавий чоловічок і в захопленні вигукнув:

— Пане Берліоз, я пристрасний прихильник вашого таланту… Прошу вашої ласки, дозвольте торкнутися руки, що написала «Ромео і Юлію», — з цими словами він вчепився за рукав композитора і блаженно завмер.

— Пане, — обережно торкнув його за плече Берліоз, — тримайтесь ліпше за інший рукав: я маю змичку писати правою рукою.

Одного разу Адольф Адан — автор балету «Жізель» — попросив у Обера партитуру однієї з його перших опер, що свого часу зазнала фіаско.

— Мої учні,— пояснив Адан здивованому Оберові, - часто занепадають духом від перших невдач.

От я й хочу мати під руками вашу партитуру. Мені здається, що це — найкращий засіб повернути їм гарний настрій і надихнути вірою в свої сили.

Відома співачка Вільгельміна Шредер-Деврієнт розмовляла в купе зі своєю випадкового супутницею. Мова зайшла про театральні новини, і дама несподівано вибухнула гнівною тирадою на адресу Деврієнт, не підозрюючи, хто сидить перед нею:

— Вона застара для тих ролей, які виконує… Вона абсолютно без голосу… і, крім того, в неї жахлива фігура! Я вважаю, що з Деврієнт давно настав час покінчити! А ваша думка? — звернулась вона до незнайомця, що сидів поруч.

— Це питання серйозне, добродійко, і тому мені здається, що треба, аби в цьому обговоренні взяла участь п пані Деврієнт, — чемно відповів незнайомець, показуючи на співачку.

На мить дама замовкла і через хвильку почала вибачатись:

— Ви не повинні сердитися на мене, папі Деврієнт! Мене спантеличила стаття, яку я прочитала про вас в Дрезденській вечірній газеті. Рецензент Шмідер, який так оббрехав вас, певно, страшенний негідник. Якщо коли-небудь мені доведеться з ним зустрітися, я скажу йому те саме.

— Вам не доведеться зайвий раз повторюватись, — сказала співачка, посміхаючись, — пан Шмідер, — рецензент Дрезденської вечірньої газети — сидить біля вас.

Театральний перукар голив знаменитого оперного співака Петрова і порізав йому щоку.

— Це все від вина, — незадоволено зауважив Йосип Панасович, який знав, що цирульник ласий до хмільного.

— Абсолютно точно, — пристав на це перукар, — від горілки шкіра грубішає.

Чи завжди можна визначити майбутнє людини? Важко сказати. Ось три характеристики на одного й того ж школяра. 1825 рік: «…поведінки чесної, старанності неабиякої, успіхів чималих». Через рік: "."здібностей гарних, ледар з ледарів, успіхів мало». 1830 рік: «…поведінки чесної, здібностей немалих, а ледарством — рідкість в училищі»… І… підлітка виключають з Київського повітового училища.