Твори том 2 - де Мопассан Ги. Страница 86

Троє чоловік», яких в присутності Корнюде теж зближував іцстйнкт консерваторів, говорили про гроші, і в їхньому тоні відчувалося презирство до бідняків. Граф Юбер розповідав про шкоду, заподіяну йому пруссаками, про великі збитки, пов’язані з крадіжкою худоби й загибеллю врожаю, та в словах його чулася впевненість вельможі й мільйонера, для якого така втрата могла бути відчутною хіба лише один рік. Пан Карре-Ламадон, цілком обізнаний із справами у бавовняній промисловості, своєчасно постарався перевести в Англію шістсот тисяч франків — запасний капіталець, збережений ним про всякий випадок. Що ж до Луазо, то він примудрився продати французькому інтендантству весь запас дешевих вин, що зберігалися в його погребах, і держава винна була йому величезну суму, яку він і сподівався одержати в Гаврі.

Всі троє обмінювались швидкими дружелюбними поглядами. Незважаючи на різне становище у суспільстві, вони почували себе товаришами по багатству, членами великої франкмасонської ложі, що об’єднує всіх власників, всіх тих, у кого в кишенях дзвенить золото.

Диліжанс рухався так повільно, що на десяту годину ранку не проїкйв і чотирьох льє. Тричі чоловікам доводилось на підйомах сходити і йти пішки. Пасажири почали хвилюватися, бо снідати передбачалося в Тоті, а тепер уже втратили всяку надію дістатись туди раніше ночі. Кожен визирав у вікно, сподіваючись побачити який-небудь придорожній пщнок, як раптом карета застряла в наметі, і на те, щоб визволити її звідти, пішло аж дві години.

Апетит посилювався, тривога зростала, а по дорозі не зустрічалось жодної харчевні, жодного шиночка, бо наближення пруссаків і відхід голодуючих французьких військ нагнали страх на власників усіх торговельних закладів.

Чоловіки бігали за провізією на ферми, що зустрічалися їм дорогою, але не могли купити там навіть хліба, бо недовірливі селяни приховували свої запаси, боячись зголоднілих солдатів, які силою відбирали все, що попадалось їм на очі.

Коло першої години дня Луазо заявив, що відчуває в шлунку зовсім уже нестерпну порожнечу. Всі давно вже страждали не менше за нього; жорстокий голод, що все зростав, відбив усяку охоту до розмов.

Час від часу хто-небудь з пасажирів починав позіхати; майже одночасно за ним позіхав другий, і, відповідно до свого характеру, вихованості, суспільного стану, кожний по черзі відкривав рот, хто голосно, хто беззвучно, швидко затуляючи рукою зяючий отвір, з якого йшла пара.

Пампушка кілька разів нахилялась, ніби шукаючи щось під своїми спідницями. Та, після хвилинного вагання, вона поглядала на сусідів і зновіу спокійно випростувалась. Обличчя в усіх були білі й насуплені. Луазо запевняв, що заплатив бій за маленький окорок тисячу франків. Його дружина зробила заперечливий рух, але потім заспокоїлась. Розмови про марно розтринькані гроші завжди завдавали їй справжньої муки, вона навіть не розуміла жартів на цю тему.

— Ай сцравді, я ніби сам не свій, — промовив граф. — Як це я не подбав про їжу?

Кожен в думках дорікав собі за те саме.

Проте у Корнюде виявилась ціла фляжка рому; він запропонував її пасажирам; всі холодно відмовились. Лише Луазо Згодився випити один ковток і, повертаючи фляжку, подякував:

— Але й добре ж! Гріє і заспокоює голод.

Алкоголь привів його в хороший настрій, він запропонував зробити ігак, як на судні, про яке співається в пісеньці: з’їсти найжирнішого а мандрівників. Добре видовані особи були шоковаЩі цим побічним натяком на Пампушку. Черниці перестали бурмотіти молитви і, заховавши руки в широкі рукава, сиділи ие рухаючись, вперто не підводячи очей і, безумовно, приймаючи як випробування послану їм небом муку.

Нарешті, (годині о третій, коли навкруги була безмежна рівнина без жодного села, Пампушка швидко нагнулася і витягла з-під лавки великий кошик, покритий білою серветкою.

Спочатку вона вийняла звідти фаянсову тарілочку і срібну чарочку, потім велику миску, де застигло в холодці двоє курчат, порізаних на шматки; у кошику видно було ще й інші смачні речі: пироги, фрукти, ласощі й інша провізія, приготовлена з розрахунком на триденну подорож, щоб не мати справи з трактирною кухнею. Поміж пакунків з провізією виглядало чотири шийки пляшок. Пампушка взяла крильце курчати й делікатно почала їсти, закушуючи маленькою булочкою, що зветься в Нормандії «регентською».

Всі погляди були скеровані на неї. Скоро в кареті рознісся апетитний запах, від якого роздулися ніздрі, в роті з'являлась слина й нестерпно зводило щелепи біля вух. Презирство Ідам до «цієї дівки» перетворилося в лютість, в шалене бажання вбити її або викинути геть з диліжанса в сніг, разом з її чарочкою, кошиком і провізією.

Але Луазо дожирав очима миску з курчатами. Він сказав:

— Оце розумно! Мадам передбачливіша за нас. Є люди, які завжди про все подумають.

Вона обернулась до нього.

— Чи не бажаєте, пане? Не так-то легко постити з самого ранку,

Луазо вклонився.

— Слово честі, я не відмовлюсь, я вже не витримую. На війні, як на війні, чи не так, мадам?

І, глянувши навколо себе, він додав:

— В такі часи дуже приємно зустріти людину, яка може тобі допомогти.

Він розгорнув на колінах газету, щоб не забруднити штани, кінчиком ножа, який завжди лежав у нього в кишені зачепив курячу ніжку, всю в холодці, і, відриваючи зубами шматки, почав жувати з таким неприхованим задоволенням, що по всій кареті прокотилось важке зітхання.

Тоді Пампушка скромним і лагідним голосом запропонувала черницям розділити з нею трапезу. Обидві негайно згодились і, не підводячи очей, пробурмотівши якусь подяку, почали швидко їсти. Корнюде теж не відмовився від угощення сусідки, і всі вони, разом з черницями, утворили щось подібне до столика, порозстелювавши на колінах газети.

Роти безперервно розтулялись і затулялись, шалено жували, уминали, поглинали. Луазо в своєму кутку трудився щосили і пошепки вмовляв дружину наслідувати йoгo приклад. Вона довго опиралася, але потім, відчувши спазму у шлунку, здалася. Тоді чоловік у витончених виразах спитав у «чарівної супутниці», чи не дозволить вона запропонувати маленький шматочок пані Луазо. Пампушка відповіла:

— Та звичайно, пане.

І, люб’язно посміхаючись, простягла миску.

Коли відкупорили першу пляшку бордо, сталося маленьке замішання: був тільки один бокал. Його почали передавати одне одному, витираючи кожен раз. Тільки Корнюде, як галантний кавалер, доторкнувся губами до того місця, яке було ще вогким від губів сусідки.

Граф і графиня де Бревіль, так само як і подружжя Карре-Ламадон, оточені людьми, які так жадібно їли, задихаючись від пахощів їжі, відчували ті страшенні муки, які дістали назву Танталових. Раптом юна дружина фабриканта так важко зітхнула, що всі обернулись; вона зблідла, як сніг, що лежав на полях, очі її заплющились, голова схилилась, вона знепритомніла. Чоловік її страшенно перелякався і став благати всіх допомогти їй. Всі розгубились, але старша з черниць, підтримуючи голову хворої, піднесла до її губів бокал Пампушки і примусила проковтнути кілька крапель вина. Гарненька дама поворухнулась, розплющила очі, посміхнулась і завмираючим голосом промовила, що тепер їй зовсім добре. Але, щоб непритомність більш не повторилась, черниця присилувала її випити повний бокал бордо, додавши;

— Це не інакше, як від голоду.

Тоді Пампушка, червоніючи й ніяковіючи, пробелькотіла, звертаючись до чотирьох супутників, які все ще продовжували постили:

— Господи, так я ж просто не наважувалася запропонувати вам… Будь ласка прошу вас.

Вона замовкла, боячись, дочути образливу відмову.

Луазо взяв слово:

— Їй-Богу, в таких випадках всі люди — браття і мусять допомагати одне одному. Та ну-бо, пані, без церемоній, погджуйтесь, що там і говорити. Нам, можливо, й на ніч не вдасться знайти притулку. За такої їзди ми доберемося до Тота не раніше, ніж завтра опівдні.

Але всі вагались, ніхто не наважувався взяти на себе відповідальність за згоду.