Вінценосні розпутниці - Микитась Василь Лазарович. Страница 22
Шлях «премудрої» від Харкова по Москви і Петербурга проходив якраз через найголодніші губернії. Місцева та московська влада перед приїздом імператриці, «дабы не обеспокоить ее видением такого числа нищих» і боячись монаршого гніву, висилала всіх стражденних подалі. «Бенкет під час чуми» тривав, і Катерина II задоволено писала баронові Грімму, що в Росії «немає худих людей», тобто голодних. '
Про матеріальне становище Росії на кінець владарювання Катерини II твердять по-різному. Одні автори доводять, що на його початку бюджет імперії становив 20 000 000 карбованців, а під кінець він сягав уже 50 000 000. Інші історики тверезіше оцінювали тогочасне фінансове становище. Обтяжливі війни з Туреччиною, Швецією, Персією, розпутні вакханалії і розбазарювання виснажили казну. Прибутки не покривали видатків. Зовнішній борг збільшився до 46 мільйонів карбованців сріблом, а борг внутрішній — до 157 000 000 карбованців. Валютний курс із кожним роком катастрофічно знижувався, асигнаційний карбованець поступово дешевшав і, наприклад, у 1796 році «коштував» усього 68 копійок. Загальне потрясіння європейської економіки і торгівлі французькою революцією розладнало російський комерційний обіг, збільшило банкрутство, суспільний кредит був нестійким. І це тоді, коли до складу Росії ввійшли величезні території, збільшилося на 12 000 000 населення, в державну казну внаслідок секуляризації було передано монастирські землі разом із кріпаками.
Однак коли зважити, що в різні періоди XVIII століття після Петра І російські імператриці й особливо «вража баба» Катерина II на задоволення своєї сексуальної хтивості і взагалі розбещеності промотувала фавори-там-любасникам мільйони народного добра, по-варварськи кидала в кріпосне рабство мільйони людських душ, то названі вище підрахунки далекі від нещадної правди. Торжествувала анексіоністсько-колонізаторська політика правителів «тюрми народів» Російської імперії! У тому «темному царстві» (М. Добролюбов) лише зрідка пробивався промінь світла. «Од молдаванина до фінна на всіх язиках» (Т. Шевченко) все мовчало, бо «благоденствувало». Недаремно великий Кобзар по-народному правдиво прочитав напис на збудованому за наказом Катерини II пам’ятнику Петрові І у Петербурзі:
