Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 22

Польське населення, яке мусило покладатись лише на власні сили, опинилось у трагічній ситуації. Самооборона не могла контролювати ситуацію через відсутність зброї. Нарешті вдалось організувати 25 оборонних баз, які чинили опір наступу банд. Решта населення заховалась у 11 містах, також очікуючи нападів, бо наявні німецькі підрозділи були нечисленними порівняно з силою місцевих банд. Частину втікачів до міст німці вивезли на роботу до Німеччини, багато вступило до німецької поліції, щоб помститися за близьких, попри перестороги і заборони, подані у відозвах окружного волинського представника РП. Формуються також власні збройні підрозділи, які не можуть розвивати ширшу діяльність через відсутність достатньої кількості зброї. Нині зброя є найнеобхіднішою і найважливішою потребою польської оборони на Волині. Під впливом німецької пацифікації українські підрозділи оголосили на Волині повстання проти німців, змусивши їх закритись у містах. Зв'язок відбувався лише під прикриттям сильних військових підрозділів. Втрати польського населення становили більше 15 тисяч убитих, дощенту спалені десятки сіл, десятки тисяч втікачів за Буг і до Східної МалоПольщі. Кількість поляків на Волині тепер дорівнює приблизно 180 тисяч. Величезних втрат зазнало й українське населення.

Додаємо звіт волинського делегата (додаток № 21) і повітові звіти (додаток № 22 відсутній — Ред.).

Останнім часом українські банди намагаються перекинути свій засів смерті за Буг, на Грубешівщину і Холмщину, але їхні намагання на цих територіях уже зустрічаються із завчасно підготованим опором польського населення, яке перехоплює емісарів, котрі намагаються пробратися сюди з Волині. Тепер на Волині з'явились також сильні підрозділи радянських партизанів, які налічують більше двадцяти з лишком тисяч осіб, серед них і польський підрозділ імені Тадеуша Костюшка, який намагається вербувати польську молодь. Радянські підрозділи вступають у сутички з українськими підрозділами і бандами, а також виступають проти українського населення, яке контактує з бандами. Радянським підрозділам надають спорядження з повітря. Волинь вважають радянською землею, так само як і радянські частини у Східній Малопольщі, оголошуючи прихід радянської влади. Там, де польське населення не хотіло користуватись більшовицькою допомогою, самі більшовики почали брати участь у нападах на польські поселення. Останнім часом німці скидали з літаків листівки українською мовою, закликаючи українців до повернення порядку і покірності німецькій владі, яка захищає українців від більшовиків і поляків, котрі хочуть накинути їм свою владу з допомогою англійців.

Згідно з єдиною думкою як волинського окружного представника, представників війська з Волині, так і українських діячів, відозва польського уряду до українців, якби була зроблена раніше, ніж почались групові вбивства, могла б запобігти величезному збільшенню тих вбивств і зупинити злочинну ворожу пропаганду. Радянська і німецька окупація, 4 роки чужих урядів і цілковите мовчання польського уряду стерли у свідомості українського населення, особливо сільського, пам'ять про Польську Державу, а мовчання польського уряду протягом 4 років тим більше дозволило їм повірити ворожій пропаганді, що Польща ніколи вже на ці землі не повернеться. Відозва польського уряду була б для українського населення Волині підтвердженням, що Польща є, Польща живе і Польща повернеться. І принесе з собою спокій і безпеку, повагу до права і свободи особистості та вільний національний, культурний і господарський розвиток своїм громадянам, мешканцям Волині, незалежно від віровизнання і національності.

Трагічні події на Волині показали нереальність «Сокальського кордону», існування різниці між українцями із Східної Малопольщі і українцями з Волині як лояльними громадянами Польської Держави. Якщо там і були такі, то у мінімальній кількості і без впливу на оточення, а народна маса з точки зору освіти і культури стоїть значно нижче від народної маси у Малопольщі.

VI. Представництво і ПКП. Партії. Військо

Справи національних меншин, які проживали на східних, південно-східних і південних землях, зосереджені у Департаменті інформації і Департаменті внутрішніх справ. При Департаменті інформації існує Східна комісія, яка збирає інформацію про Східні Землі і готує місячні і періодичні звіти. Місцевими органами від Представництва є волинський і львівський окружні представники. У Тернополі і Станіславі нема представників, що негативно свідчить про організаційну силу польського елементу на цих землях. Останнім часом повинні бути визначені заступники львівського представника у Тернополі (з Квадрата) і у Станіславі (з Кола). Волинське Представництво має організаційну мережу, яка охоплює всі польські поселення. Волинський Корпус Безпеки і Самооборони (Селянська Сторожа), що нараховує приблизно 5 тисяч людей, може бути збільшений до кільканадцяти тисяч, але не має потрібної кількості зброї. Східна комісія і Східне Бюро складаються виключно з людей, які з мотивів своєрідного розуміння патріотизму принципово не визнають жодної української проблеми, сприймаючи все в оптимістичному щодо Польщі дусі, охоче уникають самого слова «український», замінюючи його визначенням «руський», і не шкодують в офіційних звітах епітетів проти українців такого роду: «гайдамацьке дикунство», «гайдамацький бунт», «попи» замість греко-католицькі священики, і т.ін. У власній хроніці, підготовленій на основі української преси, Східна комісія виклала навіть свою «програму» з українського питання: треба надати руським селянам привілей стати добрими поляками, і вся українська справа буде вирішена.

Характерною особливістю ставлення Департаменту інформації є факт, що офіційний орган Департаменту інформації «Річ Посполита» від початку свого існування до нинішнього дня не опублікував жодного матеріалу з українського питання.

Подібну позицію виказує у своїх звітах Східне Бюро. Згідно зі звітом від 18.1.1943 р. «більшість українського чи псевдоукраїнського населення Східних Земель зустрічає повернення на ці землі польської державності загалом привітно, зберігаючи до подій нейтралітет або навіть активно виявляючи своє ставлення до Польської Держави».

«На Волині переважна більшість українського сільського населення і частина інтелігенції все більше відчувають солідарність з поляками».

Коли вже у лютому 1943 р. почались масові вбивства польського населення на Волині, Східне Бюро, захоплене цими випадками зненацька, у звіті за квітень 1943 р. пише всупереч правді, що українське населення у величезній більшості відмежовується від цих злочинів.

У звіті за травень Східне Бюро пише, що лише у двох повітах українське населення тісно співпрацює з бандами, а загал автохтонного сільського населення поводиться пасивно, і лише у звіті за липень Східне Бюро пише вже, не приховуючи правди, що «в акції вбивства поляків взяло участь головним чином селянське населення». У звіті за квітень Східне Бюро пише, що мусить навести «думку, отриману від чинників, які найкраще орієнтуються у цих справах», чий представник у квітні 1943 р. рішуче і з повним почуттям відповідальності заявив, що, враховуючи нинішній стан речей, ймовірність українського повстання у переломний момент є дуже незначною. Звертаємо особливу увагу на цей факт, оскільки певні чинники у Варшаві, спираючись на думку, що таке повстання мусить бути, єдиним запобіжним засобом проти вибуху повстання вважають початок переговорів з крайніми українськими націоналістами і пропонування поступок.

Після таких оптимістичних прогнозів і неминучих випадів проти «варшавців», не підтриманих жодним доказом, уже в наступному абзаці того ж звіту говориться, що «необхідною є також підготовка всередині держави і за кордоном підрозділів (!), які у переломний момент були б спрямовані на загрожені напрямки. Придушення в зародку реакції, яка вибухає в одному місці, запобіжить її поширенню». У звіті за липень, всупереч цій думці найкраще орієнтованих чинників, викладеній у квітні якнайрішучіше і з повним почуттям відповідальності (!), Східне Бюро пише дослівно: «Непередбачувані (!) крайні українські чинники у будь-який момент можуть викликати вибух кривавих подій, які здатні підрізати польськість на цій території. Польське населення відчуває загрозу, шукає засобів безпеки і звертається по допомогу до компетентних чинників». Отже, від оптимістичних квітневих висловлювань у липні не залишилось навіть сліду (!).