Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 31

Але щоб чітко уявити собі наслідки й умови розділення країни і розселення частини населення, яка солідарна з Польською Державою, і тієї, що солідаризується з українською національністю і державністю, слід пригадати, що треба було б поділити і перенести майже всі релігійні, культурні (фундації) і господарські інституції, щоб забезпечити і права населення, яке залишиться на польському боці, на частину майна інституцій, які переносяться до греко-католицької руської людності.

Далі належить перейти до позитивного зображення, як повинно виглядати самоврядування на території Дистрикту Галичина і

Волинського воєводства. Це неважко, бо згідно з конституцією визнаємо необхідність введення територіального самоврядування на території всієї держави. Якщо це не відбулось перед війною, то причина полягала перш за все в урядовій системі, а по-друге, у ставленні українських національних партій до держави.

На зазначеній території населенню руського походження повинні бути надані рівнозначні права співвласника і співспадкоємця цих земель на засаді мирного співіснування і лояльної співпраці та забезпечення всіх громадянських прав за умови визнання польської державності за власну і єдину державність.

Зразком такого співіснування і співпраці повинна бути Швейцарія, де з загальної кількості 22 кантонів 6 кантонів має змішане німецько-французьке і французько-німецьке населення, а в одному кантоні, Гризонському, у згоді між собою й у повній лояльності до держави, тобто Швейцарського Союзу, живуть 3 національності — німецька, ретороманська та італійська, не виявляючи жодного намагання до відриву від Швейцарії і приєднання до трьох дуже великих національних держав: Франції, Німеччини й Італії. І в цьому напрямку не бракувало досить сильних підбурювань, особливо за останнє десятиріччя, головним чином з боку націонал-соціалістичної Німеччини, але відданість до цього абсолютно демократичного устрою союзу, який виник у XIV–XV століттях, виявилась сильнішою за спокуси, і вони не піддались впливам, як і протягом стількох віків опирались впливам сусідніх монархій і республік.

Швейцарський Союз складається з 22 дрібних республік, тобто міських кантонів, якими до середини XIX століття правили старі шляхетські (патриціївські) родини, що зберегли свої великі впливи, або сільських республік, якими керував загал населення — сільських господарів, які щороку збирались на гмінні збори. Союз, незважаючи на релігійні розходження через протестантизм і громадські (селянські), релігійні та політичні війни, які не раз набирали характеру громадянських війн і загрожували розпадом Союзу, не тільки зберігся, але у 1848 році змінив устрій і став союзною державою за прикладом США.

Крім Речі Посполитої Польщі й Австро-Угорщини, можна навести інші приклади багатовікового співіснування у злагоді двох народів у межах однієї держави, як Бельгія (раніше Бургундія), яка об'єднує фламандців і валлонів, Великобританія, що об'єднує англійців, шотландців і валлійців, Іспанія, яка включає кастільців і арагонців, і навіть Фінляндія, де проживають фіни і шведи.

За межами Європи Сполучені Штати Північної Америки повинні бути для нас прикладом, як належить розуміти і застосовувати права і громадянські обов'язки і в яких межах може розвиватись самоврядування численних етнічних груп без шкоди для держави. Численні групи прибулого населення мають у Сполучених Штатах власні костели (парафії), з якими поєднані школи і гуманітарні інституції, мають розвинуту пресу, банки, товариства різного спрямування — від загальних до спеціальних професійних.

Загальний погляд на існуючі відносини між національностями у державах, які перебувають на вищому рівні культури, дає підставу стверджувати, що самоврядування не може спрямовуватись проти держави, її єдності і дієвості, не може бути засобом для її руйнування і заперечення, бо громадяни, які користуються самоврядуванням, мусять бути, перш за все, лояльними до держави.

Спочатку у нас повинна настати взаємна лояльність у спілкуванні двох національностей як у приватних товариських стосунках, так і в публічних виступах у пресі, на зборах і в літературі. Доброзичливими, принаймні по-товариському коректними, повинні бути висловлювані оцінки людей іншої національності, бо ніщо так не отруює стосунків між поляками і русинами, як взаємні злостиві, ущипливі жарти і насмішки, як брутальні й сповнені ненависті принизливі слова і лайка, висловлювані при найпершій можливості і часто у стані безпідставного роздратування. Польське суспільство повинно тут проявити ініціативу і багато доброї волі, щоб створити платформу здорового і справедливого співіснування. Це буде поверненням до колишніх давніх стосунків, які поєднували обидва народи від початку історичних часів, а може і ще раніше.

Дотримання греко-католицьким духовенством целібату може спричинитись значною мірою до вирівнювання відносин між двома віровизнаннями разом з необхідним переходом греко-католиками до спільного відзначення свят за грегоріанським календарем.

Не можемо також відступити від принципового постулату повернення майнового стану польського народу у цьому регіоні до стану перед загарбанням окупаційними державами. Це б підважувало засади елементарної справедливості, якби гноблення і приниження польського населення окупантами на користь руського населення могло бути санкціоноване Польською Державою.

Самоврядування у наших південно-східних воєводствах не може служити для ізоляції однієї групи населення від іншої з метою її усунення від економічного життя і державної служби на спільній території. Державна мова не може цілеспрямовано усуватись зі шкіл, установ і щоденного життя як зайва. Неможливо, щоб держава толерантно ставилась до шкіл, які б не забезпечували достатнього знання державної мови, у яких громадянське виховання легковажилось би, або навіть саботувалось, чи деформувалось, у яких вивчення історії Польщі проводилось би в дусі, ворожому народу і державі.

Як освіта, так і самоврядування повинні підлягати контролю держави, котра повинна бути впевненою, що вони розвиваються у рамках, які відповідають її інтересам.

Професійна і вища школа, а перш за все університет і політехніка, повинні бути не окремими для поляків і українців, а спільними для обох народів, це означає, що частина професорів повинна викладати польською мовою, а частина руською (українською). Це забезпечить представникам обох народів не тільки рівний старт у житті, але й призвичаїть їх до співпраці і повністю забезпечить однакову професійну підготовку.

Поділ господарських самоврядних інституцій на польські і українські також неможливий. Такий поділ був би підтримкою сепаратистських тенденцій українського націоналізму і підготовкою відриву цих регіонів від Польської Держави. І так через чисельну перевагу руське населення буде мати всі можливості розширити свою перевагу над польським населенням, тому треба по можливості забезпечити його відданість державі постійним спілкуванням з польським населенням і працею для спільного добра.

Цілком зрозуміло, що земельна реформа, яка повинна бути проведена згодом, буде принциповою проблемою загальної економічної політики, здійснюваної державою в інтересах планової перебудови всього устрою держави, її суспільного і економічного життя відповідно до нових умов життя Європи, особливо центральної Європи.

В кінці треба зазначити, що вся справа надзвичайно залежить від поведінки руського населення, яке вважає себе частиною українського народу, стосовно до польського народу і держави у найближчий період вирішення долі обох народів, від того, власне, чи переважить в українців переконання, що краще їм є і буде в майбутньому разом з Польщею, ніж поза нею і проти неї.

Додаток 17

[ТЕЗИ ВІДОЗВИ ДО УКРАЇНЦІВ І БІЛОРУСІВ]

З огляду на складність становища, керуючись турботою про добро держави, забезпечення її кордонів і спокою на Східних Землях, вважаємо за необхідне, щоб Уряд і Національна Рада у Лондоні та крайові діячі розпочали енергійну запобіжну боротьбу проти збройних дій українців і білорусів, спрямованих на захоплення влади на Східних Землях у свої руки з надією на досягнення незалежності на основі Атлантичної декларації, коли, по суті, вибух збройного польсько-українського і польсько-білоруського конфліктів викликав би збройну інтервенцію СРСР, якій ми не можемо ефективно протидіяти через складність завдань на заході і численність радянських військ. Зокрема, вважаємо за необхідне: