Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 37

Пацифікаційна акція проти УПА і арешти серед українців

Пацифікаційна акція проти українських банд набрала розмаху Постійно проводяться арешти, передусім у Стрийському і Жидачівському повітах, де українські банди викрали Ландвірта, німця Клечке, кількох німецьких офіцерів і солдатів та знищили кілька вантажних автомобілів. Як ми зазначали, військо спалило село Веринь і частково Крупське. На місце виїхали військо, жандармерія і гестапо із Стрия і Жидачева, всього приблизно 70 вантажних автомобілів. Поля і ліси оточені, і триває справжня битва. Якими є втрати української банди — не відомо, німці втратили багато вбитих і поранених. Зі слів певного німецького капітана німецьке військо захопило в українців 2 гармати і 2 танки (?).

З Бориничів повідомляють, що у Бориничах, Борисові і Чижикові підрозділи німецького війська за участі угорського бронепоїзда провели операцію проти українських банд. У селі Бориничі було застрелено командира банди, дезертира з дивізії СС «Галичина», і його ад'ютанта. Операція із застосуванням 5 танків і 50 бронеавтомобілів охопила всі навколишні ліси. Є багато вбитих. До українських будівель, де вбито членів банди, військо не допустило нікого, навіть найближчу родину. Під час проведення операції навіть було затримано рух поїздів. Операція тривала 2 дні.

Біля села Завалів Підгаєцького повіту німецьке військо випадково наштовхнулось на великий схрон української банди. Зав'язався важкий бій, під час якого було вбито приблизно 40 німецьких солдатів і нібито аж 300 українців, а приблизно 200 арештовано. У Завалівських лісах облава продовжується.

Менші, але також гострі сутички відбулись під Болеховом. Коли підрозділ війська і жандармерії кількістю приблизно 200 осіб виїхав з Болехова до Поляниці через Гисів, щоб конфіскувати худобу, українські керівники у Болехові були переконані, що підрозділ поїхав до гміни Гисів, щоб ловити людей. Тому вони повідомили про це людям у Гисові і наказали всім втікати у ліси і протидіяти облаві. Про детальні обставини поки що не відомо. У самому Болехові до помешкань Ганушовей і Парахоняка, де проживали німецькі солдати, прийшло 8 добре озброєних осіб. Виникла стрілянина. Солдати втекли, а нападники захопили залишену зброю, набої і обмундирування.

У містах останнім часом гестапо проводило численні й відчутні для українців арешти серед інтелігенції, які зачепили і багатьох відомих провідників. Отже, заарештовані: в Стрию — адвокат Чобій, рейхсдойч криповець Синишин, нотаріус Поллюк, у Конюхові — греко-католицький священик Притуляк, у Долині — старший лісничий Лалак, у Кальному, Долинського повіту, — греко-католицький священик Лабенський, а в Болехові — Стефан і Микола Малицькі та багато інших. Усі вони — найзапекліші гайдамаки і полякожери. У тюрмі в Стрию їх помістили кожного в окрему камеру. Синишин, у помешканні якого знайшли єврейку, і Поллюк отруїлись. Чобій також прийняв отруту, але живий, лежить у тюремному шпиталі. Греко-католицький священик Притуляк помер від інфаркту. Решта, яких добре охороняє гестапо, здається, дає свідчення і топить інших. Арешти тривають не тільки у містах, а перекинулись і на села.

Пацифікація і арешти українських провідників призвели до паніки серед загалу українців. Українські діячі, а особливо інтелігенція, дуже пригнічені. Це відчувається у частих розмовах про арешти, а в поведінці видно страх перед наступними арештами, відповідальністю, яка чекає їх у майбутньому, і можливістю приходу на цю територію більшовицької армії.

З протилежного боку фронту

Знову до нас потрапила пригорща інформації з території радянської окупації. З Коломиї повідомляють, що поки що більшовики беруть до війська тільки добровольців. Є польська міліція у більшовицьких мундирах. Вороже ставлення до Польського Уряду в Лондоні проявляється на кожному кроці. Арештовано, вивезено і розстріляно певну кількість українців. Трапляються випадки арештів і вивезення серед поляків, але це стосується тих осіб, яких більшовики звинувачують у занадто тісній співпраці з німцями. У місті висять оголошення російською і польською мовами. Посади зайняті майже виключно самими поляками. Продуктів поки що не бракує, за винятком цукру. Курсують усі валюти, тобто передвоєнний злотий, емісійний злотий, рублі і марки. У Коломиї хтось бачив двох англійських офіцерів.

Настрої серед польського населення

Виїзди на захід, хоч і в менших масштабах, тривають. Тепер виїжджають головним чином утікачі від українського терору, які стверджують, що оскільки їх вигнали зі своїх господарств, то не бачать сенсу в сидінні місяцями у Станіславі, Калуші, Стрию чи інших містах, тим більше, що багато з них мають підтримку на заході у своїх родинах. Ці біженці ставляться до свого виїзду як до тимчасового і говорять, що повернуться сюди після війни, але тоді, коли українська проблема буде радикально вирішена. До виїзду підштовхує і страх перед облавами. Наприклад, у Станіславі під час останніх вуличних облав і контролю по домах за службовими аусвайсами з Фельдкомандо вивезено приблизно 300 поляків на прифронтові роботи.

Борович Ю.В. (Василь Мудрий)

УКРАЇНА І ПОЛЬЩА

Польсько-українські відносини такі ж давні, як і українська та польська історія. Від найдавніших часів аж по останні дні вони були надзвичайно складні й наповнені багатьма трагічними елементами. Ці відносини ніколи не могли складатись ідеально вже з тієї причини, що віддавна це були два сусідські окремі державні організми, а в нових часах два сусідські народи.

Сусідські суперечки двох держав, а пізніше двох народів завжди були живими і актуальними на всій земній кулі. Причини суперечок не всюди однакові, але існували постійно і безперервно. Коли поглянемо лише на прикордонні чи, точніше, сусідські німецько-французькі чи французько-англійські, чи іспансько-англійські суперечки, то зрозуміємо, що віковічні польсько-українські чи то територіальні, чи то релігійні, чи політичні суперечки не є для історії екзотичним явищем. Ці суперечки були, є і будуть. І жодна угода, жодна мирна сусідська умова їх одним заходом не ліквідує і не вирішить.

Але ці суперечки залежно від умов і доброї волі сусідів могли б на деякий час улягатися, перериватись чи хоча б слабнути. Щоб довести до такого стану самі суперечки й усі причини суперечок, потрібно мати велику культуру, політичний розум і взаємну повагу обох сусідів. На жаль, на польсько-українській ділянці цих об'єктивних даних ні у давній, ні у новій історії щось дуже не спостерігалось. І вже якнайменше вони траплялись і майже не виявлялись на польському боці.

Щоб занадто не заглиблюватись у нетрі історії, затримаємось, для прикладу, тільки на кількох роках давньої історії. Переломний в історії західноукраїнських земель 1349 р. розпочав польську політику в Галичині так класично, що пізніше вона впродовж віків принципово на польському боці не змінювалась. Король Казимир, захопивши галицьку землю, спершу почав нищити українську керівну верству, тобто бояр. І швидко винищив їх не тільки вогнем і мечем, але й політикою позбавлення усіх прав і привілеїв. Повноправною могла бути тільки католицька польська шляхта, для якої були доступними посади, привілеї і багатства, відібрані у православних бояр і т.ін. Частина українського боярства, не винищена відразу фізично, борючись за своє існування, переходила у католицтво, ополячувалась і ціною ренегатства вибивала собі дорогу до установ, впливів, почестей і вигідного життя на прадідівських землях. Але чи стала через це Галичина польською? Ні! Проте актуальними залишились методи тодішньої політичної «асиміляції» XIV століття у XX столітті. Пригадаймо собі методи насильного перетягування численних залежних у своєму існуванні від польської державної машини українців спочатку в римо-католицьку віру, а потім і на польський національний бік за часів Австрії, а особливо за часів відновленої Польської Держави від 1920 р. до 1939 р.! Дивно, що внаслідок цих найрізноманітніших способів польської державно-асиміляційної і денаціоналізаційної політики український характер Галичини, а тим більше Волині, не змінився. Отже, за таких польських методів у XIX і XX століттях маємо такі самі результати у створенні пересиченої взаємною недовірою, упередженнями і ворожістю сусідської польсько-української атмосфери.