Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 43

Ми вас до цього часу не зачіпали, навпаки, хотіли і хочемо, де тільки можливо, співпрацювати з вами, як і з іншими поневоленими народами, але ваші останні виступи проти нас не свідчать про можливість такої співпраці. На кожен ваш виступ проти нас відповімо нашим виступом. Думаємо, що краще буде вам співпрацювати з нами, ніж проти нас. Не хочемо заганяти вас у ярмо. Навпаки, хочемо, щоб і ви, як і інші підневільні народи, творили своє життя на своїй етнічній території. Ми вам допоможемо. Разом, спільними силами станемо до боротьби з нашим і вашим ворогом. На наших землях у майбутньому будете мати такі права, як і наше суспільство, але те все залежатиме від вашого ставлення до нашої боротьби за свободу.

Поляки! Опам'ятайтесь! Повертайтесь додому. Ті, хто нині служить і допомагає німцям, ще можуть повернутися, пізніше буде запізно. Хто й надалі буде служити і допомагати гестапо, того не мине заслужена кара.

Останній раз закликаємо: не накликайте на себе заслуженого гніву!

Нехай живе дружба поневолених народів!

Хай живе національна революція!

Хай живуть усі народи, які борються за н ^залежність на своїх землях!

Хай живе українська національна революція, яка об'єднує всі поневолені народи у боротьбі проти московсько-німецького імперіалізму!

Свободу народам, волю людині!

Смерть усім імперіалістам!

18/5 1943 р. ОКРУЖНЕ КЕРІВНИЦТВО ОУН

УТВОРЕННЯ ГРАНАТОВОЇ ПОЛІЦІЇ НА ВОЛИНІ

На початку червня 1943 р. німці організували на Волині польську поліцію, яку обмундирували і озброїли. Поляки добровільно зголошувалися йти до поліції, переважно ті, чиї родини були помордовані. Додатково німці перекинули на Волинь польські батальйони «Шупо», які організували і навчили у Денбиці біля Кракова, а німецьку «Шупо» вивели. На Людвіпольський район до Бистриці виділили одну роту «Шупо» і одну роту польської поліції з волиняків. Так само було і в інших районах, аж до Янової Долини. Відтоді розпочалися нові порядки. Приємно було дивитись на ці підрозділи, хоч і в німецьких мундирах, як вправно вони крокували з польською піснею на вустах. Побачивши це, українці зовсім похнюпились, а на обличчях можна було спостерігати пригнічення і страх. Вони сиділи вдома, мало коли виходячи на вулицю. Передусім поляки відімстили за спалену Немилу, тобто певного дня оточили село Вілла, де переважно переховувалась банда, і всіх у селі розстріляли, а хати повністю поспалювали. Деяким польським селам німці давали зброю, щоб вони могли самі захищатись. Наприклад, Гута Степанська у Костопільському повіті під час нападу великих українських банд захищалась 3 дні й відбила атаку. Під час бою її спалили. Тим часом на Заріччі польські партизанські загони швидко збільшувались, набирали сили. Їх чисельність зростала кожного дня. З самої лише Гути Степанської, після її спалення, до польських партизанів прийшло більше 300 осіб зі зброєю. Партизанське командування перебувало у Старій Гуті. Там був і штаб радянських партизанів. Між ними був також ксьондз, який свого часу, як я вже згадував про нього, працював у карному таборі праці в Людвіполі. Коли табір був розбитий, його взяли під свою опіку до Старої Гути поляки. Рота польської поліції майже кожного дня робила вилазки у села і ліси, знищуючи банди. З іншого боку польські партизани переслідували їх і нищили по лісах, не даючи на Заріччя доступу. Були випадки, коли польська поліція вела бій і несподівано з'являлись польські партизани, які допомагали спільно бити банду. Польська поліція таємно від німців час від часу постачала партизанам набої. Під час одного бою з бандами поліція віддала польським партизанам гранатомет, пояснивши німцям, що пропав у бою з українцями. І так громили з обох боків банди, які ніде не могли знайти підтримки. Так само діялось і в Костопільському та Сарненському районах. Українські села горіли, а народ утікав із сіл і ховався в лісах, викопуючи собі землянки. На такі землянки натрапили поляки у лісі біля села Борщівки у Костопільському повіті, де знайшли величезні схови зерна, борошна тощо. Банда намагалась захищати доступ до них, але добре дістала за шкіру і втекла, залишивши все. Німці і в цьому випадку скористались, бо після спалення такого села забирали всю худобу і зерно.

[ВІДОЗВА ОУН]

ПОЛЯКИ!

Наближається вирішальний момент нинішньої війни, розпочатої агресією Берліна і Москви з метою уярмлення вільних народів.

З вичерпанням сил обох загарбників організовуються і зростають революційні сили поневолених народів. Перше місце серед народів Центральної і Східної Європи, уярмлених німецьким і московським імперіалізмом, займають український і польський народи. Обидва ці народи ведуть нині запеклу боротьбу з окупантами, обидва також готуються до відродження своїх власних національних держав.

Однакове становище, спільні вороги і спільні цілі, якими є власні держави, повинні спонукати обидва народи, як, зрештою, і всі поневолені народи, до спільної боротьби в єдиних лавах проти імперіалістичних загарбників. Адже очевидно, що вирішального удару Берліну і Москві можуть завдати переможні революції народів, підкорених цими імперіалізмами. Звідси також логічним наслідком є спільний революційний фронт поневолених народів проти імперіалізму під гаслом вільних національних держав.

Український народ завжди був переконаний, що умовою тривалого і незалежного державного існування обох народів — українського і польського — є двостороннє порозуміння на платформі взаємного визнання. Ця умова є наслідком нашого спільного існування між двома потужними державами — Німеччиною і Росією, які з огляду на свою силу і свій імперіалістичний характер завжди були ворогами сусідніх народів. І особливо вони завжди намагались поневолити український і польський народи. Треба також сказати, що реалізацію цих планів їм полегшила легковажно провокована ненависть між українським і польським народами. Москва і Берлін знаходили і в майбутньому знайдуть спільну мову, якщо йдеться про повалення української або Польської Держави і про поневолення обох народів. Особливо цю правду польський народ пізнав під час поділів, а останнім часом у 1939 р. На жаль, цю правду не хочуть усвідомити польські імперіалістичні кола. Дивним і незрозумілим є факт, що сьогодні, коли польський народ хрипить у ярмі німецького загарбника і коли також Росія планує нову окупацію Польщі, польські імперіалістичні керівники оголошують немилосердну боротьбу українському народові, відмовляють йому у праві на незалежне державне існування. Польські імперіалісти за жодних умов не можуть погодитися з боротьбою українського народу за незалежність і у своїй сліпій ненависті до нього йдуть так далеко, що стають союзниками найбільших ворогів незалежної Польщі — російського і німецького імперіалізму. Цілком очевидно, що коли сьогодні провідники одного поневоленого народу закликають до боротьби з іншим поневоленим народом, то таким чином сприяють ослабленню спільного фронту поневолених і самі стають союзниками загарбників.

Але, власне, так є, бо не що інше, як звичайна агресивність і бажання панувати над іншими народами, становлять основу всієї політики польських керівників. Тому так швидко вони можуть знайти спільну мову з Берліном і Москвою, коли йдеться про знищення українського народу, і не хочуть знати того, що, оголошуючи війну українському народові, ведуть на бездоріжжя весь свій народ і готують для нього катастрофу.

Чого хочуть польські керівники?

На основі різних видань («Боротьба», «Наша східна земля», «Східні землі Речі Посполитої» та інші) можемо стверджувати, що тут йдеться про Західноукраїнські землі, які вони називають «наші Східні землі». Але при цьому вони включають у це поняття навіть східні українські землі включно аж до ріки Дніпро.