Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 51

Польське суспільство Східної Малопольщі переглянуло німецьку гру і не має жодних сумнівів щодо її справжніх цілей.

Це засвідчує, між іншим, видана у травні поточного року відозва керівних діячів польського підпільного життя у Східній Малопольщі, в якій читаємо:

«…Тут, на східних окраїнах Речі Посполитої, поряд з боротьбою з німецьким окупантом ведемо нав'язану нам боротьбу на захист життя і майна від здичавілого українського націоналізму, зосередженого у рядах УПА, ОУН, дивізії СС «Галичина» та інших бандитсько-військових формацій… Поряд із фізи іною силою наші вороги у великих масштабах застосовують війну нервів. Використовуючи близькість фронту і неминучі явища, пов'язані з цим, вони намагаються психічно тероризувати польське населення, щоб змусити втікати його на захід. Кількарічний досвід вчить, що німецьким обіцянкам не можна вірити. Треба також пам'ятати про величезні труднощі утримання великих мас населення на вже і так густонаселених землях центральної Польщі.

Із цих міркувань, підтримуючи з повним усвідомленням і почуттям відповідальності заклик залишатись на місці, ми, Окружний Представник Польського Уряду, Командувач Південно-Східних Збройних Сил і Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі, яка консолідувала всі польські політичні організації, об'єднані на демократичній платформі навколо урядової цивільної влади і Армії Крайової, чинимо це не тільки з огляду на польський державний інтерес, що вимагає безумовного існування на Південно-Східних Землях Речі Посполитої Польщі якомога численнішого польського елементу, який би своїм існуванням засвідчив нерозривний зв'язок цих земель з Річчю Посполитою Польщею, а й з розуміння істотних життєвих інтересів усього населення».

Наслідком таких настроїв був факт, що до першого евакуаційного поїзда, який мав відходити зі Львова, зголосилось лише 40 осіб замість сподіваних двох тисяч. Зрештою ці особи зайняли два вагони, причеплені до звичайного пасажирського поїзда. Це доводить, що польське суспільство не піддається німецькій пропаганді. Відозва Гелеера, замість бажання втечі з території, викликала недовіру і подіяла, принаймні в перший період після його оприлюднення, стримуюче.

Але, незалежно від нинішніх настроїв польського суспільства у

Львові, кількість осіб, які вже покинули Східну Малопольщу, дуже значна. Повіти, які найбільше зачепила українська різанина, вже дощенту очищені від польського населення, а рештки, які залишилися в них, думають про якнайшвидший від'їзд. Намагання виїхати на захід починає дуже проявлятись навіть на території тих повітів, де різанина не набрала великого поширення. З територій повідомляють, що через беззахисність польського населення важко протидіяти панічним настроям і оволодіти ними.

Протягом лише кількох тижнів травня на захід зі Львова виїхали або намагались отримати документи на виїзд приблизно 50 тисяч осіб. Ситуацію на тих територіях найкраще ілюструють повідомлення, отримані з кількох повітів.

Якщо йдеться про українців, і перш за все про українську інтелігенцію, то увесь березень і квітень у цих колах панували просто панічні настрої. Українці, які на співпраці з окупантами на різних посадах зуміли зібрати часто значні кошти, виїжджають з міст і містечок Східної Малопольщі, прямують на захід і осідають переважно у Західній Малопольщі, хоча є значні їх групи, що опинились у численних місцевостях усієї Польщі, в тому числі у Варшаві.

ДО ПОЛЯКІВ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ЗЕМЕЛЬ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬЩІ

У тотальній війні, нав'язаній майже 5 років тому народам, які цінують мир і об'єднані під прапором демократії, поруч із солдатами, котрі воюють на фронтах, активну участь беруть цілі народи. Багатомільйонні маси цивільного населення зазнають усіляких поневірянь, пов'язаних з війною, і дух, який їх окрилює, їхні зусилля і жертовність так само впливають на результат війни, як і кількість наявних танків чи літаків. Мужність захисників Варшави у пам'ятні дні вересня 1939 р., дух британського народу восени 1940 р., коли міста Англії перетворювались на руїни під градом німецьких бомб, мужність оборонців Сталінграда — ось промовисті приклади морального стану народу, який бореться за своє існування. Нема вже військ, які воюють, а є народи, які воюють.

З вірою у невичерпні сили польського народу, який увесь бореться у підпіллі й щоденно дає докази, що Польща живе і буде жити попри все насильство ворога, звертаємось до польського суспільства Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі з закликом: не втрачайте духу.

Тут, на східних кордонах Речі Посполитої, поряд з боротьбою з німецьким окупантом ведемо нав'язану нам боротьбу за захист нашого життя і майна від озвірілого українського націоналізму, зосередженого у рядах УПА, ОУН, дивізії СС «Галичина» та інших бандитсько-військових формувань.

Той український гітлеризм зустрічає все частіше сильний і ефективний опір польського населення, і маємо незламне переконання, що скоро він буде відступати.

Разом з фізичною силою наші вороги у великому масштабі ведуть війну нервів. Вони використовують близькість фронту і неминучі явища з цим пов'язані, намагаються психічно тероризувати польське населення, щоб змусити його до втечі на захід. Певна незначна частина поляків, на жаль, піддалась паніці і виїжджає з помилковим переконанням, що там уникне небезпеки і труднощів війни. Діючи таким чином, вони не тільки забувають про послух, що його кожен громадянин повинен мати до власного Уряду, який закликає залишатись на місці, але й діють всупереч власним інтересам. Треба пам'ятати, що з просуванням фронту на захід бої будуть усе жорстокіші, сила союзного бомбардування, як про це свідчать нальоти на Німеччину і західні території Польщі (останнім часом Познань), більшою, а німецький терор сильнішим. Існує ймовірність, що німецький окупант зі збільшенням густоти заселення західних територій організує там численні табори праці і облави для примусових робіт у Рейху. Кількарічний досвід вчить, що німецьким обіцянкам не можна вірити, а тимчасова толерантність окупаційної влади може мати на меті переселення мешканців з наших територій. Належить також пам'ятати про великі труднощі утримання великих людських мас на землях центральної Польщі, і без того густонаселених.

З цих міркувань, підтримуючи з повним усвідомленням і почуттям відповідальності заклик залишатись на місцях, ми, Окружний Представник Польського Уряду, Командувач Південно-Східних Збройних Сил і Польська Рада Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі, яка консолідувала всі польські політичні організації, об'єднані на демократичній платформі навколо урядової цивільної влади і Армії Крайової, чинимо це не тільки з огляду на польський державний інтерес, що вимагає безумовного існування на Південно-Східних Землях Речі Посполитої Польщі якомога численнішого польського елементу, який би своїм існуванням засвідчив нерозривний зв'язок цих земель з Річчю Посполитою Польщею, а й з розуміння істотних життєвих інтересів усього населення.

Тут, на цих землях, більше ніж будь-де, ми всі є бійцями, першим обов'язком яких є стояти непоступливо. Передовсім це стосується чоловіків, яким ні на хвилину не можна забувати, що війна триває, і мобілізація з вересня 1939 р. зобов'язує їх і надалі як не у формально-правовому аспекті, то в моральному. Закликаємо до послуху і дисципліни, звертаючись у першу чергу до тих, хто з огляду на виконувані у суспільстві функції повинен бути за приклад. Широкі маси, пов'язані зі своїми установами праці, залишаться у своїй більшості на місці, організувавши життя своє і своїх родин відповідно до вимог моменту, зосереджуючись у більших міських і сільських осередках в разі загрози українського гітлеризму. Органи Уряду і Армія Крайова докладають безперервно зусиль, щоб у рамках своїх можливостей допомогти польському населенню Південно-Східних Земель Речі Посполитої Польщі перебути найважчий кінцевий період війни.