Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 61

СТРОННІЦТВО ЛЮДОВЕ (ЛЮДОВА ПАРТІЯ. — Ред.) визначає СВОЄ ставлення до української справи у декларації від квітня 1943 р.: «Визнаючи повне право українського народу до всебічного розвитку нарівні з іншими народами Європи, прагнемо якнайсильніше наголосити, що український народ є близький нам як братнє слов'янське і майже виключно селянське суспільство. Визнаючи за основу відносин між Польщею і Радянською Україною кордони, встановлені Ризьким договором, вважаємо, що при збереженні вільного розвитку польського населення, яке осіло на цих землях багато віків тому, українському населенню належить забезпечити повний і вільний національний, культурний і економічний розвиток. З цією метою на землях, де українці становлять більшість, слід запровадити самоврядування і утворити українські загальну, середню і вищу школи. У напівофіційних висловлюваннях («Через боротьбу до перемога») СЛ підкреслює, що спільна громадянська селянська позиція С Л і українського народу полегшить взаємне порозуміння, особливо через загрозливу для обох народів німецьку небезпеку. У справі переслідування нелояльних стосовно держави українців СЛ закликає: «Те, що не містить у собі низьких елементів, в основі своїй злочинних, — пробачити і забути». Це відрізняється від погляду, представленого у часописі «Орка», де проголошено: «Винні повинні бути згідно з законом нашої держави покарані, але цим не вичерпується польсько-українська проблематика».

СТРОННІЦТВО ДЕМОКРАТИЧНЕ (ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ. — Ред.) висуває проблему територіальної автономії змішаних ук~ раїнсько-польських територій в кордонах ризького договору, які охоплюють Львівське воєводство до Сяну, Станіславське, Волинське і південну частину Поліського воєводства. На цій території обов'язковими мають бути дві державні мови. Польська меншість перед майоризацією мала б забезпечити поділ території на кантони з польською і українською адміністрацією згідно з принципом «стільки українців під польською адміністрацією, скільки поляків під українською адміністрацією». Українська освіта — всіх рівнів, причому програми забезпечать належне знання польської мови і культури; український університет у Львові, який є столицею всієї території і кантону з польською адміністрацією. Польща підтримала б українські прагнення до об'єднання у межах цієї території всіх західноукраїнських земель, тобто включно із Закарпатською Руссю і Північною Буковиною. У разі утворення незалежної Української держави на уламках СРСР допускається можливість поділити з ним змішану територію за ціну приєднання України до центральноєвропейської федерації.

ВРН стоїть на позиції незалежності України. Оскільки одночасно вважає східні кордони Речі Посполитої непорушними, належить зробити висновок, що незалежна Україна має, згідно з концепцією ВРН, утворитись на території, яка нині належить Росії. Польський народ повинен співіснувати з українцями — громадянами Речі Посполитої на засадах повної рівності прав і особистих свобод. Усі лояльні громадяни, незалежно від віросповідання і національності, тобто і українці, повинні мати рівні права. Оголошена ВРН Програма Народної Польщі передбачає, що український народ, який проживає на території Польської Держави, отримає всі можливості вільного національного, суспільного, економічного і культурного розвитку на засадах співіснування «вільних з вільними, рівних з рівними».

ПОЛЬСЬКІ СОЦІАЛІСТИ обговорюють загальну українську проблему в своєму органі «Роботнік». У статті «Українське питання» вони підтримують національну автономію для української меншості. Польща, керована демократично, може стати батьківщиною не тільки для поляків, а й для українців. У спільній вітчизні українським селянам і робітникам будуть гарантовані всі національні права. ПС декларують: «Проголошуємо наше гасло автономії у кордонах польської державності».

Українська проблема посідає серйозне місце в ідейних деклараціях і програмних викладах майже всіх політичних угруповань. Аналізуючи викладену вище позицію Краю з цього питання серед політичних угруповань, можемо виділити три засадничих напрямки, які в принципі відповідають проголошеним ними ідейним і політичним програмам, зокрема:

1. Націоналістичний напрямок — заперечення української проблеми, екстермінаційна політика включно з концепцією переселення українського населення — репрезентований національними угрупованнями: Партія Народова, Шанець і Конфедерація Народу

2. Другий напрямок, який вирішує українську проблему в рамках польської державності, прагне забезпечити українській меншості повне громадянське рівноправ'я відповідно до принципу «рівні обов'язки — рівні права». Цього напрямку дотримуються: Партія Людова, Партія Праці і ВРН, а також ОПВ, КОН й ПВ, і навіть націоналістично-імперіалістична група «Меч і Плуг».

3. Напрямок «національної автономії» для українців представлений Демократичною Партією і ПС. Якщо ПС висуває тільки тезу, то Демократична Партія концепцію автономії викладає детально, виступаючи з пропозицією утворення окремих польських і українських кантонів.

Майже жодне з угруповань не виходить у даний момент за межі загальних формулювань. Остаточна кристалізація громадської думки Краю, безумовно, буде залежати від таких елементів:

1) від сили державного ладу й становища нової Польщі в Європі та в Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї;

2) від кінцевого формування майбутньої долі Радянської Росії та пов'язаної з цим відповіді на кардинальне для нас питання, чи виникне незалежна Україна;

3) від державотворчої здатності й громадсько-політичної культури українців у переломний період.

Слід наголосити, що серед багатьох угруповань, навіть дуже далеких одне від одного програмно й ідейно, з'являється і сильно кристалізується концепція самостійної Української держави, яка існуватиме, щільно спираючись на Польщу. Ця концепція за очевидно змінених політичних умов є поверненням до ідеї «незалежної України».

252-А/6— Ковальський при співпраці з Хроботом [Адам Добровольський, псевдо «Ковальський».

Станіслав Гербст, псевдо «Хробот»]

[НАПРЯМНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННІ]

Із входженням війни в кінцеву фазу увага польського суспільства Східної Малопольщі зосереджується в першу чергу на проблемі південно-східного кордону Речі Посполитої та необхідності визначення перед закінченням війни напрямків політики стосовно цих земель у відбудованій Польській Державі відповідно до польського державного інтересу

Низка фактів підтверджує належність земель Східної Малопольщі у передвоєнних межах до Польщі:

1. Ці землі до початку війни становили інтегральну частину Речі Посполитої і лише внаслідок військової поразки Польщі у війні з Німеччиною потрапили спочатку під радянську а потім під німецьку окупацію. Використання цієї перехідної ситуації для територіальних змін за рахунок Польщі було б рівнозначне до будування нових політичних форм Європи на основі гітлерівських і радянських проявів насилля і вбивств.

2. Переважна більшість людей Східної Малопольщі належить, як і решта Польщі, на противагу СРСР, до західноєвропейської цивілізаційної спільноти внаслідок вікового спільного історичного розвитку

3. На території Східної Малопольщі існує більш ніж 2-мільйонна цілком національно свідома і беззастережно віддана польській державності маса польського населення, яка творить два з погляду культури сильних і динамічних острови польської більшості (львівський і тернопільський).

4. Землі Східної Малопольщі утворюють інтегральну складову частину польського економічного простору і його необхідне доповнення з огляду на нафтову промисловість, потенційну енергетичну силу карпатських річок і сільськогосподарську продукцію, як щодо кількості, так і якості.

5. Важкий для оборони східний кордон Речі Посполитої зазнав би зі стратегічної точки зору ще більшого погіршення в разі втрати лінії Збруча.