Євангелія від Ісуса Христа - Сарамаго Жозе. Страница 71

З таких прикметних подій почалося й так тривало перебування Ісуса у Віфанії, поки настав той день, який він призначив для зустрічі зі своїми учнями, що їх розіслав по далеких краях. Немає нічого дивного в тому, що незабаром до Віфанії почали сходитися люди з навколишніх сіл і містечок, приваблені звісткою про те, що чоловік, який натворив стільки чудес, тепер перебуває там. Ісусові не треба було навіть виходити з дому Лазаря, бо всі стікалися туди, наче на місце поклоніння, але Ісус не став говорити з ними, а звелів усім зібратися на горі за селом, де він звернеться до них із проповіддю про необхідність покаятись і зцілить кількох недужих. Незабаром чутки про все це дійшли й до Єрусалима, внаслідок чого юрми стали значно більшими, й Ісус запитував себе, чи слід йому проповідувати й далі, адже коли люди збираються у великий натовп, то значно зростає небезпека заворушень і бунтів. Із Єрусалима спочатку прийшли в надії на спасіння та зцілення люди прості й убогі, але незабаром почали з’являтися й люди значні та заможні, а серед них і кілька фарисеїв та книжників, які не хотіли повірити в те, що хтось при своєму розумі мав нахабство, що його інакше як самовбивчим назвати не можна, проголосити себе не ким-небудь, а Сином Божим. Вони повернулися до Єрусалима роздратовані та спантеличені, бо Ісус ніколи не відповідав ствердно, коли його запитували, чий він син, а просто називав себе Сином Людським, а коли, говорячи про Бога, вживав слово «Отець», то це треба було розуміти так, що йдеться про Отця Небесного, який доводиться батьком усім людям, що живуть на землі, а не тільки йому. Проте залишалося нез’ясованим і суперечливим питання про його багаторазово доведену спроможність зцілювати людей, причому він робив це надзвичайно просто, без будь-яких магічних пасів, лише промовивши одне або два слова: Іди додому, Підведися, Говори, Дивись, або навіть простим накладанням руки, іноді він лише доторкався до болящого пучками пальців, і вмить шкіра прокажених починала сяяти, наче омита вранішньою росою під сонцем, німі віднаходили дар розмови, заїки починали базікати з такою невимушеністю, ніби ніколи не спотикалися на жодному слові, паралітики стрибали зі своїх ліжок і танцювали та вистрибували до цілковитої знемоги, сліпі не хотіли вірити тому, що відкривалося їхнім очам, які раптово ставали зрячими, кульгаві бігали не зупиняючись, а потім несподівано для самих себе починали умисне кульгати, наслідуючи своє недавнє каліцтво, потім знову зривалися бігти. Покайтеся, казав їм Ісус, покайтеся, і не вимагав від них більш нічого. Але найвищі священнослужителі Храму, яким більше, аніж будь-кому, було відомо про історичні бунти та заколоти, які вибухали свого часу внаслідок діяльності пророків та проповідників усілякого штибу, обміркувавши та зваживши всі ті відомості та чутки, які доходили до них про Ісуса, постановили, що цього разу вони не допустять до заворушень релігійного, суспільного або політичного характеру, як це бувало в минулому, і що від сьогодні вони пильно стежитимуть за всім, що робитиме або казатиме галілеянин, щоб у разі необхідності, а все вказувало на те, що така необхідність скоро виникне, викорчувати з корінням зло, поки воно не встигло розростися, бо первосвященик сказав: Мене він не одурить, цей Син Божий є сином людським. Ісус ще не посіяв свої зерна в Єрусалимі, але у Віфанії викував, загартував і нагострив серп для майбутніх жнив.

Такі відбувалися події, коли — двоє сьогодні, двоє завтра, а то й по четверо, коли зустрічалися в дорозі, — стали сходитися до Віфанії його учні. Відрізняючись лише якимись дрібницями або другорядними обставинами, їхні розповіді сходилися в одному: з пустелі вийшов чоловік і став проповідувати на стародавній лад, і голос його гримів такими могутніми відлуннями, що, здавалося, каміння скочується з гір, які він міг розсунути власними руками. Він загрожував людям усілякими карами за гріхи й провіщав, що скоро прийде Месія. Апостолам Ісуса не пощастило з ним зустрітися, бо він ніде не затримувався й постійно переходив з місця на місце, тому відомості, які вони принесли, хоч і збігалися в головному, були не з перших рук, а шукати його вони, мовляв, не стали тому, що закінчився тримісячний термін, який їм надав Ісус, і вони не хотіли запізнитися на призначену у Віфанії зустріч. Тоді Ісус запитав, чи вони знають, як звуть пророка, й вони відповіли, що звуть його Іоанном, а Бог, прощаючись із ним на морі, сказав тоді, що саме таким буде ім’я чоловіка, якого він пошле йому на допомогу. Він уже прийшов, сказав Ісус, але друзі не зрозуміли, що він хотів сказати своїми словами, зрозуміла лише Марія Магдалина, якій було відомо все. Ісус хотів вирушити на пошуки Іоанна, який, поза всяким сумнівом, шукав його, але повернулися ще не всі дванадцятеро його учнів, Хома та Юда Іскаріот досі не прийшли, а оскільки була надія, що, може, хоч вони принесуть точніші та повніші відомості, то він вирішив зачекати їх. І чекання виправдало себе, бо запізнілі бачили Іоанна й розмовляли з ним. Ті апостоли, які вже повернулися, прийшли зі своїх шатрів, напнутих за околицями Віфанії, щоб вислухати розповідь Хоми та Юди Іскаріота, усі посідали кружка на подвір’ї будинку Лазаря, а Марфа, Марія та інші жінки, які прийшли їм на допомогу, обслуговували чоловіків. Тоді, кожен окремо, заговорили Юда Іскаріот і Хома й розповіли, що Іоанн жив у пустелі й там він почув голос Бога, після чого пішов на береги річки Йордан і став закликати людей, щоб вони хрестилися водою й покаялись у гріхах, та коли люди великими юрмами приходили до нього, щоб охреститися, він зустрічав їх громоподібним криком, який чули Хома та Юда і якому вони дуже здивувалися: Плем’я гадюче, хто навчив вас утікати від гніву, який ось-ось вас спостигне, ви повинні щиро покаятися й не тішити себе думкою, що ваш отець Авраам, бо, кажу вам, Бог може з цього каміння натворити нових дітей Авраамових, ви залишитесь нічиїми. Уже й сокира лежить біля коріння дерев. Усяке дерево, що плоду не приносить, буде зрубане і вкинуте у вогонь, і люди, наповнені страхом, запитували його: Що ж нам робити, й він відповідав: Хто має дві туніки, нехай віддасть одну тому, хто не має жодної, а хто має багато їжі, нехай зробить те саме, а митарям, які збирають податки, він сказав: Не вимагайте нічого не передбаченого законом, але не вірте, що закон справедливий лише тому, що називається законом, а воякам, які його запитали: А що робити нам? — відповів: Не чиніть над людьми насильства, нікого не обмовляйте й задовольняйтеся своєю платнею. На цьому місці Хома замовк, і його розповідь продовжив Юда Іскаріот: Тоді його запитали, чи він Месія, і він так відповів: Я хрещу водою, щоб спонукати вас до каяття, але прийде могутніший за мене, кому я негідний навіть ремінці сандалій розв’язати, він святитиме вас Духом Святим і вогнем, лопата в його руці, й він провіє зерно на своєму току і складе його до своєї житниці, а солому спалить на вогні незгасному. Замовк і Юда, й усі чекали, що скаже Ісус, але Ісус лише креслив пальцем на підлозі якісь загадкові знаки й, здавалося, чекав, коли заговорить хтось інший. І тоді запитав Петро: Ти той Месія, прихід якого провіщає Іоанн? — а Ісус йому відповів, не переставши креслити пальцем у пилюці: Ти сказав це, а не я, бо мені Бог лише повідомив, що я його син, потім помовчав і додав: Піду шукати Іоанна. Ми підемо з тобою, сказав той, кого також звали Іоанном, син Зеведея, але Ісус повільно похитав головою. Я піду сам-один, візьму з собою лише Хомута Юду Іскаріота, бо вони бачили його й можуть упізнати, й, обернувшись до Юди, запитав: Який він? Вищий за тебе й набагато кремезніший, має довгу й колючу бороду, ходить у грубій і необробленій шкурі верблюда й підперізується шкіряним пасом, кажуть, у пустелі він годувався сараною та диким медом. Він більше схожий на Месію, ніж я, сказав Ісус, підводячись на ноги.

Наступного ранку троє вирушили в дорогу й, знаючи, що Іоанн довго не залишався на тому самому місці, але найімовірніше було зустріти його на берегах Йордану, де він хрестив людей, вони спустилися з пагорбів Віфанії й пішли до міста Віфавар, розташованого на березі Мертвого моря, щоб потім піднятися вгору по річці, дійти до Галілейського моря, а там звернути на північ або, якщо буде треба, на схід. Та коли вони вийшли з Віфанії, то не думали, що їхня подорож буде такою короткою, бо вже у Віфаварі зустріли Іоанна, самого-одного, який нібито їх там чекав. Вони побачили його здалеку, крихітну постать чоловіка, який сидів на березі річки, між білими горами, схожими на людські черепи, й долинами, що здавалися ще незагоєними рубцями, а праворуч розплавленим оловом зловісно виблискувала під сонцем і білим від спеки небом моторошна поверхня Мертвого моря. Коли вони наблизилися на відстань польоту каменя, кинутого з пращі, Ісус запитав у своїх товаришів: Це він? Обидва його супутники, приставивши долоні дашком до лоба, довго придивлялися, а тоді відповіли: Якщо це не він, то його брат-близнюк. Чекайте мене тут, поки я вернуся, сказав Ісус, не підходьте, хоч би що там сталося, і, не сказавши більше жодного слова, почав спускатися до річки. Хома та Юда Іскаріот сіли на напечену сонцем землю і стали дивитися, як Ісус то зникав між пагорками, то з’являвся знову, а коли спустився до самого берега, то пішов прямо туди, де сидів Іоанн, який за весь цей час жодного разу не зворухнувся. Сподіваюся, ми не обізналися, сказав Хома. Нам треба було підійти ближче, промовив Юда Іскаріот, але Ісус відразу зрозумів, що то він, а запитав просто так, аби щось запитати. Унизу, на березі річки, Іоанн підвівся й дивився на Ісуса, який підходив до нього. Що вони скажуть один одному? — запитав Юда Іскаріот. Можливо, Ісус нам про це розповість, а може, й ні, сказав Хома. Двоє чоловіків удалині тепер стояли один навпроти одного і розмовляли — з того, як вони розмахували руками та патерицями, було видно, що розмова була дуже жвавою, через якийсь час обидва спустилися до води, і їх не стало видно за нерівностями рельєфу, проте Юда й Хома знали, щo там відбувається, адже вони вже охрестилися, Іоанн та Ісус увійшли по пояс у воду, Іоанн набрав її в пригорщі, підняв руки до неба й полив нею голову Ісуса, кажучи: Хрещу тебе водою, нехай вона живить твій вогонь. Коли він це сказав, обидва вийшли з річки, підняли із землі свої патериці, мабуть, сказали один одному кілька слів прощання, обнялися, й Іоанн пішов понад берегом річки на північ, а Ісус у напрямку своїх учнів. Хома та Юда Іскаріот підвелися на ноги, коли він наблизився, але він проминув їх, не промовивши жодного слова, й пішов у напрямку Віфанії. Учні рушили за ним, спантеличені та згораючи від цікавості, і зрештою Хома не витримав і, не звертаючи уваги на застережливі знаки Юди, запитав: Ти не хочеш нам розповісти, що тобі сказав Іоанн? Ще не час, відповів Ісус. Він сказав тобі принаймні, чи ти Месія? Ще не час, знову повторив Ісус, і учні не зрозуміли, чи він просто повторює свої попередні слова, чи хоче сказати, що час, коли має прийти Месія, ще не настав. Саме до такої думки схилявся Юда Іскаріот, коли учні збентежено відстали, тоді як Хома, чоловік від природи недовірливий і скептичний, вважав, що Ісус із певним роздратуванням просто повторив свою першу фразу.