Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир. Страница 21

33-тя хвилина уроку

Запрошений до учти Гундаксар Ян-Вангус-Нострадамус, офіційно ліцензований та акредитований при царському палаці пророк Вавилону-на-Лінзі, бачить у кришталевій кулі якусь істоту, яку вважає астральною потворою. Насправді він бачить Тетяну Юрківну, яка записує в класний журнал тему уроку. Записавши тему, вона каже учням: «Час, відведений для написання плану, вичерпався. Хто не встиг зробити зараз, зробить удома, а я перевірю на наступному уроці». — Ян-Вангус-Нострадамус перекладає вимовлене вчителькою: «Вичерпався час Плану Вашого». Він визначає видіння як пророцтво другої категорії, записує його на дорогоцінному пергаменті, зробленому зі шкіри найкращого друга царя. Потім він вирушає на Валтасарову Учту. — «Суб'єкт не належить до світу, — досягає Славомир Балюта тези Вітґенштайна за позицією 5.632, — а є межею світу». Балюта намагається відчути себе кордоном світу, але відчуває тільки сверблячку на тілі. «Треба попрасувати сорочку», — вирішує співголова філософського товариства і затримує погляд на Тетяні Юрківні. Балюта згадує, що Марсель Пруст поділяв жінок на тих, що збуджують чоловіків, коли спокусливо вписані розкошами тіла у спальний інтер'єр, і тих, котрі гармоніюють очікуванням інтимних пестощів із незайманими речами світу (плескіт води, тремтіння листя, тремтливість денної трави, де блукають маленькі потвори, ворожі гарячим оголеним тілам). Балюта вирішує, що Тетяна Юрківна належить до другої категорії за класифікацією Пруста, і накреслює тему та приблизний план розмови з нею відразу після відкритого уроку, коли він запросить це дитя природи на лісовий недільний бенкет для членів філософського товариства імені Миколая Хомського. Він уявляє, як вони удвох залишать нестерпно п'яних бенкетуючих філософів (якраз після тосту за здоров'я покійного Хомського), заглибляться в жовті, золоті, пурпурові, імбирні хащі застиглого в жовтневості й передчутті листопадовости, грудневости лісу, як масне і хворе осіннє сонце плесне шафраном та стронцієм на оголену шкіру Тетяни і залишить на ній блукаючі фіолетові тіні, немов плями розчавлених улітку афин на рожевому шовку, вицвілому від липневого непереможного сонця… — У царському палаці раби Валтасара запалюють смолоскипи.

34-та хвилина уроку

Смолоскипів сто сорок чотири. Гофмаршал Вавилону-на-Лінзі Гундаксар Ігва-Гур-Амалія слідкує за сервіруванням столу. Раби ретельно полірують плиту, зроблену із уламку Постмодернополя — всі гості царя знають, що на цій плиті невидимою рукою будуть накреслені літери пророчих слів. Їхня поява, згідно з бенкетною програмкою, очікується між стриптизом та подаванням на стіл фаршированої ментальности. — «А тепер, — каже Тетяна Юрківна, — Олена прочитає нам напам'ять дві басні Григорія Савовича Сковороди — „Ворона і Чиж“ та „Жаби“. Будь ласка, Оленко, вийди до дошки». Оленка Паньків напівзляканим рухом відриває запаковане у шкільну уніформу тіло від стільця, приречено просувається до вчительського столу і заклякає поряд із Тетяною Юрківною у парадній нерухомості взірцевого вартового.

35-та хвилина уроку

«Нєподальоку от озера, — починає вона, — в котором відни билі жаби. Чиж, сідя на вєтвє, пєл…» — Юлія Маркевич пише записку Стьобецькій: «Якщо хочеш, подруга, йдемо разом сьогодні увечері до Лисого. В нього старі поїхали до Польщі, хата вільна. Він має „відик“. Я за тобою зайду о сьомій». — Гості Валтасара починають наповнювати бенкетну залу палацу. Вони в чорному святковому одязі, ретельно поголені, з відполірованими до блиску зубами. Зуби гостей блищать так сильно, що в декого з присутніх очі вкриваються захисною плівкою. Потроху вся зала наповнюється Гундаксарами. Вони співають сакральний гімн: «Нехай добра лінза вироджується без лінзотрусів! Нехай живе вічно наш справедливий тлустий Валтасар!» — Стьобецькій передають записку від Юлії. Вона читає записку, декілька секунд думає, потім обертається до Маркевич і примружує на знак згоди красиві, сірі, ледь скошені очі. Юлія посміхається кутиками рота. — У бенкетну залу входить сам цар Валтасар.

36-та хвилина уроку

Гундаксари вітають свого володаря гучним клацанням полірованих зубів. Учта починається, і Ян-Вангус-Нострадамус подає монарху пергамент із Пророцтвом Вичерпання Плану. Цар задоволений, бо ментальність лінзомешканців базується на аксіомі, що життя = виродженню, і кожне пророцтво, що підтверджує цю істину, наповнює щирих вавилонян почуттям спокійної якісної приречености, наповненої життєвим змістом. «Жаби поскакалі іскать для себя новеє жіліщє…» — декламує Паньків.

37-ма хвилина уроку

Уляна Тарасівна раптом помічає на обличчі Маркевич надмірний макіяж і записує її прізвище до свого нотатника. Запис вона обводить подвійним картушем. — На стіл Валтасарової Учти подається перша страва під назвою «Паштет минулої величі Постмодернополя». Паштет створений з маргінальної духовної їжі епохи світового занепаду. Він надзвичайно смачний. Залу наповнює вдоволене клацання зубів. Двійко Гундаксарів починають суперечку, наскільки цей паштет пришвидшує священний процес виродження. Перший пропонує формулу а = ТР/2п, а другий — а = v ТР/2п, де «а» — прискорення виродження, «TP» — коефіцієнт минулої величі Постмодернополя, а «п» — кількість перетравленого шлунком паштету. — Балюта читає: «6.21. Закон математики не виражає ніякої думки». «Я б не погодився з вами, пане Людвіг», — хитає він головою і помічає, що Олена Паньків вичерпала розповідь.

38-ма хвилина уроку

Втомленість суб'єктів Симфонії зростає. Соболь дивиться на годинник, потім — у дзеркальце, потім — знову на годинник. — У Вавилоні-на-Лінзі всі чекають появи на полірованій плиті слів: МАНЕ ТЕКЕЛ ФАРЕС. Екзистенційна ситуація очікування в якусь мить єднає лінзомешканців та учнів 9-А класу. Ця непередбачена спрощувальна єдність насторожує вищі сили буття, що диригують Симфонією. Щоб запобігти ототожненню сутностей знаків із самими знаками і зрушенню фундаментальних засад світобудови, вищі сили буття вводять у простір Симфонії нового суб'єкта — мишеня. Воно вибігає з-під шафи; мишеня бачить Маркевич — Маркевич бачить мишеня; від переляку Юлія встає і кричить іноземною мовою: «Смотрітє, смотрітє — мишь!» Двадцять стомлених учнів відриваються від столів, стільців, хрестоматій, ворон, чижів, жаб, зошитів, записів, дзеркал, вікон, коханих однокласників, щоб подивитись на заблукане й перелякане мишеня. «Заспокойтесь!» — кричить Тетяна Юрківна. Мишеня щезає у щілині між розсохлим плінтусом та стіною. — Лінзотрус у Вавилоні-на-Лінзі. Розхитана появою мишеняти Лінза збільшує свою строкатість. Замість очікуваних біблійних слів на поверхні полірованої плити з'являється теза Вітґенштайна: «6.4. Усі речення рівноцінні». — У просторах п'ятої теми Знак Виродження відокремлюється від Знаку Вавилону і проголошує суверенітет. Строкатість Лінзи зростає до неповторности кожного з її фрагментів. Брутальне виродження починає швидко та некваліфіковано поглинати Вавилон-на-Лінзі. На вулицях міста з'являються блукаючі отвори в Ніщо і з'їдають Гундаксарів. — Розбурханий появою гризуна 9-А клас починає заспокоюватись.

39-та хвилина уроку

Тетяна Юрківна каже: «А тепер ми спробуємо відповісти на проблемне питання: „Чим відрізняється філософська байка від звичайної?“» — «6.41. Сенс світу, — читає Балюта, — має перебувати поза ним. У світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартости».

40-а хвилина уроку

Цар Валтасар гине у двобої з порожнечею, і тільки уламки Постмодернополя витримують поки що навалу спрощення. Знак Виродження досягає руйнації, як способу існування, і в знаковому просторі виникає гойдалка лінзоспазмів. — Мітов відчуває новий напад нудоти. — Золотаренко піднімає руку і відповідає на проблемне запитання: «Філософська байка відрізняється від звичайної тим, що вона складніша». — Лінзоспазми зіжмакують Вавилон-на-Лінзі

41-ша хвилина уроку