Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир. Страница 22

і п'ята тема вироджується у коду симфонії. Лінза втрачає психічний, надсвідомий та знаковий об'єми і поглинається Нічим. Симфонія смертельно вражена знаком Виродження, і спазматачність захоплює відношення послідовности.

42-га хвилина уроку

В класі зростає шум. Синило ховає підручники в торбу, Галина Гундяк шурхотить пакетом, у котрому схований її спортивний костюм. — Тетяна Юрківна дивиться на годинник. — Кода симфонії формується навколо згасаючих коливань спазматичної гойдалки. Щезають числа екзистенції. — «Запишіть домашнє завдання», — каже вчителька. Завуч закриває нотатник. — Нарешті Балюта натрапляє на тезу, яку йому кортить записати: «6.522. Звичайно, є й невимовне. Воно виявляється, це й є містичне». За межами орхестри тим часом відбувається прискорення послідовности: черговий учитель, чия свідомість дезорієнтована мандрованою екзистенцією модифікації Псевдосковорода-13, завчасно натискає кнопку дзвінка третього поверху.

43-тя хвилина уроку. Дзвоник

Симфоноклазм. — Грюкання пеналів. «Урок ще не закінчений», — заспокоює 9-А вчителька. — Вивчіть напам'ять один із віршів «Саду…». — «Будь-який?» — питає Тодоська. «На ваш вибір», — підтверджує Тетяна Юрківна. — Мишеня, що втікає за обрій, горизонт, овид Симфоноклазму, раптом натрапляє на смердючу агресивну модифікацію архетипу Падло Псевдободлер-5, яка вціліла під час катастрофи Постмодернополя і підживлюється енергією руйнування Симфонії. Падло-модифікант нападає на мишеня і кричить своє бойове гасло «Pecus!» В останню мить рефлективний простір мишеняти відбиває напад і розбійник-модифікант руйнується від розпачу.

1-ша хвилина малої перерви

«Сьогоднішні оцінки такі…» — оголошує вчителька, її не слухають. «Біологію зробила?» — питає Віталій у Фіри. Балюта перегортає дев'яносто шосту сторінку «Трактату» і читає останню тезу: «7. Про те, про що не можна сказати, треба мовчати». Відчиняються двері класу.

Місто термітів. Оповідання з блукаючими символами

Якби ми уявили собі щось подібне на Місто Термітів розташованим у Китаї, то дали б цьому утворенню назву Внутрішнього Гаю І-Цзін; якщо б ми зібрали тінь Міста Термітів з уламків Стародавнього Єгипту, її обрії склали б трикутники символу Піраміди; у просторі Борхеса Місто Термітів визначалося б у Лабіринті; в архітектурі пізнього Ніцше Місто Термітів набувало би вигляду Будинку Духа Важкості. Але, скільки б ми не уявляли це дивне Місто у різнобарв'ї кольорів Простору та Часу, воно знаходиться у жовтій Африці. Тому Місто Термітів є тільки Містом Термітів і нічим більше.

Отже, уявимо жовту Африку. Центральну її частину. Уявимо терміта — дрібну прозору комаху. Уявимо термітник — вапнякову конічну вежу заввишки до трьох метрів. Уявимо, що термітників багато і вони зв'язані безліччю хідників. У вежах і хідниках снують міріади блідо-прозорих комах. Ми уявили Місто Термітів. Потішимося з того і продовжимо уявляти далі.

Всі міста, і Місто Термітів також, мають сукупність кольорового затишку, яку стомлені словоутворенням філософи називають змістом існування міста. На відміну від людських міст, сенс існування яких з часом змінює колір (а через століття зовсім стає безбарвним), Місто Термітів завжди актуальне. Воно для термітів і терміти для нього вкрай потрібні. Були, є і будуть. З боку потреби Місто Термітів — ідеальне місто. Тому там немає мистецтва. У мистецтва вроджена відраза до потреби та ідеальності, хоча зі всіх своїх хворіб воно найглибше ховає саме цю алергію. Мистецтво — зашкарубла шкіра недосконалості. Тому воно тягне за собою своє минуле і верещить углиб Всесвіту: «Це найбільший скарб!»

Жителі Міста Термітів, як ми їх собі уявили, дуже працьовиті. Вони весь час будують, вдосконалюють своє Місто. Це тому, що вони не знають різниці між наявним і можливим. Для них усе можливе вже існує в наявності, і вони думають, що Місто їх уже остаточно збудоване — лишилось тільки ворухнути лапками і щелепами, і Місто Термітів перетвориться у Остаточне Місто Термітів. Тому вони працюють так завзято і невтомно.

За станом своєї свідомості мешканці міста Термітів поділяються на носіїв двох типів мислення. Перший тип мислення — нульовий. Терміти з нульовим типом мислення вважають, що майбуття буде такого самого кольору, як сьогодення, саме вони будують хідники Міста Термітів. Другий тип мислення ми умовно назвемо «міфотворчим». Міф у жителів Міста — це спосіб гри із Богами. Який-небудь глибоко опозиційний радощам життя дуже злий філософ назвав би таку гру: Розвага із Смердючими Здохлими Принципами. Але, поспішаючи помститись словам, цей уявний філософ відірвав би лише останній сегмент від довгого плаского білого глиста Істини. Все значно складніше.,

Терміти Міста вбили всіх своїх Богів, окрім першого та останнього. Перший Бог Міста Термітів такий старезний, що вбивати його нема сенсу — нешкідливий він. Останнього Бога всі бояться, а тому не вбивають. Чекають, поки Місто стане остаточним. Вбиті Боги є у кожному термітнику; іноді їх переносять з місця на місце і дивляться, чи не виникне з розташування вбитих Богів знак Довершеного Терміта. Кажуть, що колись, у прадавні світанкові часи Міста, терміти бачили одну зі щелеп цього таємничого знаку. Щелепа була така довершена, що терміти з нульовим типом мислення від захвату припинили будувати хідники. Два термітники при цьому вимерли від перенаселення. Отже, на запитання — що таке Прекрасне? — мешканці Міста відповідають: згадка про Довершену Щелепу. Це єдина згадка, яка вносить дискусію у стрункі лави термітів з нульовим мисленням. Деякі з них у простоті своїй вважають, що майбуття буде сірішим за сьогодення, бо повний Довершений Терміт є ще прекраснішим за свою Щелепу. Канонічна легенда, поширена у 2134-му термітнику, стверджує, що головною ознакою Довершеного Термітника є «рух вусів, сповнений стурбованого презирства».

Два маленькі термітники у північній частині Міста ведуть між собою війну. Війну вони почали за проханням двохсот сусідніх термітників, де від одноманітності та досконалості припинилось статеве життя. Всі сусідні з воюючими термітники побились об заклад — хто переможе у війні. Ті термітники, що заклад програють, мусять вмерти. Відчуття небезпеки відновило занепадаючий потяг термітів до спілкування. Війна ж іде неквапно: за сорок років бойових дій проведено півтори військові операції. Можливо, всяка війна є тільки уможливленням простору для імітації.

У термітнику № 7779 мешканці не працюють. Саме вони колись склали словосполучення «досконалий терміт». З того часу вони створюють досконалі визначення для всього Міста. Такі визначення виникають під час руху комах навколо вбитих Богів. Терміти Непрацюючого Термітника досліджують також різні неоформлені, стихійно-кочові символи Міста Термітів. Один із таких символів — Блукаючий Термітник. Деякі терміти уявляють його марою — прозорим конусом, що блукає крізь справжні сірі вапнякові термітники. Інші мешканці Міста, які не вірять у привиди, вважають його підземною вежею, верхівка якої спрямована углиб Землі. Прибічники другої гіпотези іменують мешканців Блукаючого Термітника «антитермітами». Взагалі, здається, що віра у Блукаючий Термітник виникла на фундаменті відчуття, що справжнє Місто, окрім геометрії, мешканців та гри з убитими Богами, повинно мати ще один вимір — нестійкий і протилежний трьом першим. Для його означення ми, люди, використали б слово «містика», але навряд чи терміти-мудреці Непрацюючого Термітника погодились би з таким спрощенням. На відміну від містики в нашому розумінні, символ Блукаючого Термітника не викликає у блідих комах жаху, комплексу неповноцінності та психологічного дискомфорту.

Смерть у Місті Термітів — поняття відносне. Ґеґель колись стверджував, що смерть — це найближчий спосіб, котрим від'ємність проявляється у суб'єкті. Слова «від'ємність» та «суб'єкт» у Місті не вживаються, а тому бліді комахи позбавлені розуміння смерті. Вмерти може тільки Бог, смерть — ознака божественної природи.