Імператор повені - Ешкилев Владимир. Страница 17

«Пане отче, — сказала жінка, — розбудила Вас, вже вибачайте. Почитайте ще молитви, прошу Вас. Ми бачимо, що Ви не такий, як наш пияцюга-парох, прости Господи… Ви знаєтеся на Святому Писанні, маєте благодать… Мій чоловік був побожною людиною і перед Божою Матір'ю і Христом-Богом замовить за Вас добре слово…»

11

Гелена Гонська відколупала камінь на персні й висипала звідти у келих з вином дещицю грудкуватого порошку. Прислухалась. Хвилини збігали, але за парчевою завісою панувала тиша. Дівчина витягла маленьке свічадо, розправила щіточкою вії й зробила ревізію обличчя, уважно підраховуючи зморшки та вилущуючи дрібні гноячки. Коли огляд було закінчено, вона силувано закашлялась, потім знов прислухалася. Заскрипів ліжник, з-за завіси вийшов Приблуда.

«Дитині вже легше», — повідомив він, посміхаючись.

«Хіба їй було зле?»

«Не треба бути настільки помисливою й недовірливою, моя неперевершена панно», — похитав головою отаман і спробував поцілувати Гелену. Але та вислизнула з його обіймів.

«Перепрошую пана отамана, але від нього зараз тхне посмітюхою».

«Ви несправедливі…»

«А Ви нерозбірливі».

«Гелено, Ви направду вважаєте, що я захопився цим горопашним дітиськом?»

«Вона не дітисько», — з притиском сказала Гелена. Її очі зволожилися, кутики рота дрижали. Ще кілька годин тому це б розчулило партизана, а тепер тільки дратувало. Запала мовчанка. Білявка кусала губи й відвертала від Приблуди обличчя.

«За кого себе має ця зманіжена полька?» — подумав той. Йому забажалось повернутися до ліжника, де розкинулось уві сні юне тіло, і він стримав себе таким межовим зусиллям, що сам здивувався. І не зміг, не спромігся приховати від білявки цього здивування. Він потягся до келиха з вином.

«Не чіпайте!» — раптом підвелася Гонська.

«Чому?»

«Це для хворого… дітиська».

«Он як…»

Приблуда примружено подивився на Гелену. Та вкрилась червоними плямами і схопила келих. Перш, аніж отаман вибив його з рук шляхтянки, вона встигла ковтнути вина і подивитись на Приблуду біснуватим поглядом, у якому змішувалися переляк, переможна впертість і отрута. Отаманові перехопило подих.

«Не дозволю кожному бидлу себе принижувати!» — прошепотіла Гелена і сповзла на підлогу.

«Гей, осавули!» — крикнув Приблуда.

Заспаний Мандавошка в одному спідньому улетів до отаманової хати. В руці він тримав татарську шаблю і дико обертав п'яними очима.

«Хто з хлопців знається на трунках? Скорше думай!»

«Ге…» — вичавив з себе осавул, покрутив бурмилистою головою і вимовив після довгої відрижки: «А той старий цап казав, що вміє лікувати».

«Тягни його сюди!» — наказав Приблуда.

За хвилину Кінський Каштан вже обмацував непритомну Гелену. Він прицмокував і закочував очі, бурмотів довжелезні латинські речення і кахикав, всім своїм виглядом демонструючи складність ситуації. Його дочка вистромлювала розчервоніле личко, очі її блищали. До компанії невдовзі приєднався Лушпак. Він недовірливо стежив за кривляннями комедіанта і накручував на вухо оселедця. Сам Приблуда відсторонено сів за стіл умовляти сулію слив'янки. Іноді він скоса поглядав на Нікту, а та робила вигляд, що соромиться. Вона мружила та відводила очі, прикривалась завісою так, що тканина щільно облягала стегна й перса. Після кожного келиха отаманова впевненість, що дівчисько сидить за парчею голісіньке, зростала. Слив'янка притлумлювала цей чин напруження, але ненадовго.

«Отже так, — тоном досвідченого ескулапа почав костоголовий, — ми маємо справу з трунком капутальної, або ж плямистої, або ж цикульної поганки, що має властивість mens caecata terrore [53] вітальні сили організму. Ліки від отрути цього штибу не відомі ні послідовникам Галена, ні учням Парацельса. Не знаходимо згадок про засоби від такого трунку ні у трактатах Авіцеиии, ні в календарях Римського Аптекарського товариства, ні в енциклійних звітах консильйорів Солернського Медикуму. Карпатські знахарі радять при такому отруєнні сечогінні та відпочинок. Подібної ж думки дотримується славетний Циґельгальс із Брно. Будемо, отже, ревно молитися за одужання цієї шляхетної панни».

«Все сказав?» — спитав Приблуда.

«Все», — розвів руками Каштан. Він зрозумів, що йому будуть робити боляче.

Мандавошка збив костоголового з ніг, а Лушпак вперіщив його чоботом межи очі. Каштан відлетів до стіни, з полиць попадали миски, макітри і крашанки. Нікта заверещала і вчепилася зубами у завісу.

«Ще?» — підвівся отаман.

«Nobili viro! [54] — закричав комедіант. — Є!.. Є таємний спосіб від такої отрути!»

«То застосуй, нехристе! Мерщій!» — Приблуда подивився на перекривлене обличчя Нікти й раптом підморгнув дівчині.

Та скривила силувану посмішку.

«Я щойно згадав історію блазня Кікладопулоса, — повідомив Каштан, підводячись і чухаючи заюшеного носа, — який більше за саме життя любив ласувати смаженими грибами, відомими під назвою „їжачковий пронос“. Вчені королівські кухарі називають їх „грибами святого Димитрія Апокавка“. Вони надзвичайно рідкісні і мають вельми небезпечну особливість. Споживати їх можна лише тоді, коли зрізано ці рослини у день вшанування блаженної пам'яті святого молільника, просвітителя і цілителя Димитрія. У всі інші дні вони наповнені людоморним трунком, котрого не можуть знищити ані смаження, ані окріп…»

«Що за маячня? Хто чув про такі гриби?» — скривився Лушпак.

«Хто?» — трусонув головою Мандавошка.

«Ти добалакаєшся!» — попередив костоголового Приблуда.

«Ось Вам хрест, ясновельможний пане отамане!.. Те, що я розповідаю — правдива і повчальна історія хвороби блазня Кікладопулоса, мого троюрідного небожа із Сандомира… Клянуся життям моєї доньки і всіма реліквіями Печерськими, і нехай вирвуть мені язика кати у Львові, якщо кажу неправду!.. Означену мною особливість гриби святого Димитрія отримали завдяки тому, що ними язичники хотіли отруїти блаженного Апокавка, хрестителя поганських племен. У „Мінеях“ [55] йдеться, що волею Всевишнього цей предивний молільник і сповідник не тільки не захворів, споживши цілу пательню смажених „їжачкових проносів“, але й звільнив їх на один день у році від натурального прокляття. А язичники всі тоді увірували у Господа нашого Ісуса Христа і повбивали своїх облудних жерців…»

«Бреше! Все бреше, латинська почвара! І клятви дає неправдиві!.. Я ж бачив отруєних поганками, — звернувся до отамана Лушпак. — Грибний трунок не дається взнаки так швидко. Панночка себе покінчила якоюсь турецькою отрутою. У Кафі таку продає запашник Алі, що живе навскіс від Сміттярної Брами…»

«Кульгавий Алі? — перепитав Каштан. — Та він дурисвіт! Його трунками лише мишей виводити та робити викидні гаремним блудодійкам… А Ви, шановний лицаре, — зиркнув костоголовий на старшого осавула, — колись-то бачили, перепрошую, наслідки споживання блідої поганки. А панна Гелена отруїлася плямистою. Відчуйте, шановне панство, і Ви, ясновельможний гетьмане, принципову різницю у назвах цих двох смертельних, але, наголошую, зовсім різних рослин… Так-от, мій троюрідний небіж Кікладопулос купив гриби святого Апокавка у непевних людей і, зрозуміло, отруївся ними. Всі вже вважали його покійником і навіть відвели до дому розпусти його доньку, коли трапився мій вчитель, премудрий Симпліціус. І він врятував мого небожа за допомогою лікувальних щурів!»

Імператор повені - i_010.jpg

Приблуда схопив костоголового за вухо й викрутив його на арабську вісімку:

«Ти довго будеш теревенити? Де ті щурі?»

«Ай!.. Не тре… Я вже йду за ними…» — прохрипів Каштан. Осавули потягли його до виходу і прискорили копняками. У хаті запала тиша.

Приблуда наблизився до Нікти і зірвав завісу. На дівчині виявилась довга гаптована сорочка, задерта якраз настільки, щоб отаман побачив теплу тінь поміж її стегнами.

вернуться

53

Паралізовувати, притлумлювати (лат.).

вернуться

54

Шляхетний чоловіче! (лат).

вернуться

55

Маються на увазі «Четьї Мінеї» — церковні місяцеслови, або ж «Житія святих».